Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

— Гаразд, сер, — сказав Діґорі.

Він не знав, як це зробити, але був тепер цілком переконаний, що знайде таку можливість. Лев набрав повні груди повітря, ще нижче опустив голову й нагородив його лев’ячим поцілунком. І Діґорі відразу відчув, що нова сила й мужність прийшли до нього.

— Дорогий сину, — мовив Аслан. — Я скажу тобі, що ти повинен зробити. Обернися, подивися на захід і скажи мені, що ти бачиш?

— Я бачу височенні гори, Аслане, — сказав Діґорі. — Я бачу, як ця річка спадає зі скель та утворює водоспад. А за скелями я бачу високі зелені пагорби, вкриті лісами. А за цими пагорбами височіють інші, що здаються майже чорними. А ще далі стоять високі гори зі сніжними вершинами, що громадяться одна над одною, наче Альпи. А за ними вже немає нічого, крім неба.

— Ти добре бачиш, — сказав Лев. — Країна Нарнія закінчується там, де падає водоспад, й коли ти вийдеш на вершини скель, ти покинеш Нарнію й опинишся на Дикому Заході. Ти повинен пройти крізь ті гори, поки натрапиш на зелену долину з голубим озером у ній, оточену засніженими вершинами гір. У кінці озера є крутий зелений пагорб. На вершині того пагорба росте сад. У центрі саду стоїть дерево. Зірви яблуко з того дерева й принеси мені.

— Гаразд, сер, — знову погодився Діґорі.

Він не мав найменшого уявлення, як він видереться на скелю і знайде дорогу між горами, але не сказав цього, боячись, що це сприймуть як виправдання його боягузтва.

Але він сказав:

— Я сподіваюся, Аслане, ти не поспішаєш. Я не зможу добутися туди й повернутися дуже швидко.

— Малий сину Адама, ти матимеш допомогу, — пообіцяв Аслан.

Він обернувся до Коня, який спокійно стояв біля них весь цей час, махав хвостом, щоб відігнати мух, і слухав, трохи схиливши голову набік, так ніби йому було трохи важко зрозуміти розмову.

— Мій любий, — звернувся Аслан до Коня, — ти хочеш стати крилатим конем?

Вам треба було б побачити, як Кінь змахнув гривою, як розширилися його ніздрі і як він тупнув об землю заднім копитом. Було зрозуміло, що він дуже хотів би стати крилатим конем. Але він тільки сказав:

— Як ти хочеш, Аслане, якщо ти справді маєш такий намір, але я не зовсім розумію, чому ти обрав мене, — я не дуже розумний кінь.

— Будь крилатим. Будь батьком усіх крилатих коней, — рикнув Аслан голосом, який потряс землю. — Тебе так і називатимуть — Крилатий.

Кінь підстрибнув, як міг би він стрибнути у свої давні невеселі дні, коли його запрягали в кеб. Потім він заіржав і відкинув шию назад, так ніби муха кусала його за плечі й він хотів їх почухати. А тоді, так само, як ото звірі виростали з-під землі, з його плечей виросли крила, які розкинулися й стали більшими, ніж крила орла або лебедя, більшими, ніж крила янголів у церковних вітражах. Пір’їни в нього виблискували каштановим і мідним кольором. Він змахнув крильми й злетів у повітря. Піднявшись на двадцять футів над Асланом і Діґорі, заіржав і виконав стрибок у повітрі. Потім, зробивши над ними коло, опустився на землю всіма чотирма копитами, незграбний і здивований, проте надзвичайно задоволений.

— Тобі сподобалося, Крилатий? — запитав Аслан.

— Мені було дуже добре, Аслане, — відповів Кінь.

— Ти віднесеш на своїй спині сина Адама до гірської долини, про яку я щойно говорив?

— Як? Тепер? Відразу? — запитав Аґрус, або Крилатий, як ми мусимо тепер його називати. — Ура! Ходи сюди, малий, я возив таких істот, як ти, у себе на спині. Це було давно, давно. Коли були зелені поля. І цукор.

— Про що ці дві дочки Єви шепочуться? — запитав Аслан, дуже несподівано обернувшись до Поллі та дружини власника кеба, які й справді хотіли подружитися.

— Якщо ваша ласка, сер, — сказала цариця Елен (бо саме царицею була тепер дружина власника кеба), — я думаю, дівчинка теж хотіла б вирушити в подорож, якщо це нікому не завдасть клопоту.

— Що скаже Крилатий? — запитав Лев.

— О, я можу взяти собі на спину двох, адже вони ще малі, — сказав Летючий Кінь. — Але сподіваюся, Слон не захоче також покататися на мені.

Слон такого бажання не мав, і новий цар Нарнії допоміг двом дітям вилізти на Коня: тобто він доволі грубо підштовхнув Діґорі й посадив Поллі на спину Крилатого так акуратно й обережно, ніби вона була виготовлена з порцеляни й могла розбитися на черепки.

— Вони вже на тобі, Аґрусе, чи Крилатий, як тебе тепер називають. Це буде дивна подорож. Не лети надто високо, — порадив Аслан. — Не намагайся перелетіти через вершини високих гір, які покриті снігом. Дивись униз на долини, на ділянки зелені й намагайся летіти над ними. Вони завжди вкажуть тобі дорогу. А тепер лети, з моїм благословенням.

— О Крилатий, — сказав Діґорі, нахиляючись уперед і поплескуючи по гладенькій шиї Коня. — Це буде цікаво. Тримайся за мене міцно, Поллі.

У наступну мить земля під ними провалилася вниз і закружляла, коли Крилатий, як величезний голуб, зробив одне або два кола, перш ніж податися в далеку подорож на захід. Дивлячись униз, Поллі майже не бачила царя та цариці, й навіть сам Аслан перетворився на світлу жовту пляму на зеленій траві. Незабаром вітер повіяв їм в обличчя і крила Крилатого стали рівномірно підніматися й опускатися.

Уся барвиста Нарнія зі своїми лугами, скелями, вересом і деревами різних видів лежала, розкинувшись під ними, а річка петляла по ній, наче стрічка зі ртуті. Вони вже могли дивитися через вершини низьких пагорбів, які лежали на півночі з їхнього правого боку. Поза тими пагорбами простягалася велика територія, поросла вересом, що повільно піднімалася до самого обрію. Ліворуч від них гори були набагато вищі, але подекуди виднілися прогалини між ними, де між сосновими лісами, що стояли на крутих схилах, проглядали клапті південних земель, що лежали за ними й здавалися синіми та далекими.

— Мабуть, саме там лежить Древляндія, — припустила Поллі.

— Так, але подивися вперед! — озвався Діґорі.

Бо тепер перед ними піднявся високий бар’єр зі скель і вони були майже засліплені сонячним світлом, яке танцювало на великому водоспаді, де річка з ревом та іскрами спадала в Нарнію з високих західних гір, із яких вона витікала. Вони летіли вже так високо, що гуркіт водоспаду міг бути почутий лише як тоненький неголосний звук, але вони ще не досягли тієї висоти, на якій вони могли б перелетіти через вершини скель.