Читати книгу - "Шантарам"

Салман знову обернувся до мене; у його бурштинових очах снувалися думки.

— Коли ми переслідували підручних Гані, Фарід копіював поведінку Абдулли. Він любив його, як рідного брата. Мені здається, він прагнув стати Абдуллою, думаючи, що нам потрібний новий Абдулла, щоб перемогти в цій сутичці. Але це неможливо, погодься. Я старався пояснити йому це. Я завжди прагну пояснити це молодим хлопцям, особливо тим, що намагаються брати з мене приклад. Людина не може бути ніким, крім самої себе. Що більше вона хоче бути схожою на когось іншого, то менше з неї зиску. Ага, ось і хлопці.

Перед нами зупинився білий «Амбасадор», з нього вийшли Фарід, Санджай, Ендрю Ферейра і заможний бомбейський мусульманин на ім’я Амір. Ми потиснули один одному руки.

— Почекаймо, поки Файсал припаркує авто,— запропонував Санджай.

Файсала, який разом з Аміром займався рекетом, нав’язуючи своє заступництво багачам, таки треба було почекати, проте цього погожого дня Санджаю хотілося покрасуватися разом з усім нашим колоритним товариством перед дівчатами, що крадькома кидали на нас палкі погляди. Практично всі навколо розуміли, що ми гунди, гангстери. Ми були добре і модно одягнені. У нас був бравий і упевнений вигляд. Ми були озброєні і дуже небезпечні.

З-за рогу з’явився Файсал, знаком давши зрозуміти, що авто на приколі. Ми гуртом попрямували до «Тадж-Махалу». На майдані було людно, та юрма розступалася перед нами. Услід нам оберталися голови і чутно було шепіт.

Піднявшись по білих мармурових східцях, ми увійшли до ресторан) «Шаміана», розташованого на першому поверсі. Двоє офіціянтів усадовили нас за довгий стіл біля високого вікна, що виходило у двір. Я сів у кінці столу, ближче до виходу. Незрозумілий сум, що охопив мене під впливом репліки Салмана, дедалі посилювався. Я навмисно зайняв місце скраю, щоб мати можливість у будь-який момент піти, нікого не турбуючи. Офіціянти вітали мене широкими усмішками, називаючи мене гао-алай, тобто селянин. Вони добре знали мене — гору, що умів говорити на маратхі,— і я трохи побалакав з ними провінційною говіркою, яку я засвоїв у селі Сундер чотири роки тому.

Подали страви, всі з апетитом почали їсти. Я теж був голодний, але шматок не ліз мені в горло, і я лише з ввічливості колупав виделкою в тарілці. Випивши дві чашки кави, я чесно спробував взяти участь в загальній розмові. Амір переказував зміст побаченого напередодні індійського бойовика, в якому гангстери були зображені як люті зарізяки, а самотній і беззбройний герой легко перемагав їх всіх. Під дружний регіт присутніх він описав у всіх подробицях поставлені у фільмі бійки. Обличчя і плеската голова Аміра були вкриті шрамами, над очима нависали кущисті брови, а вуса стирчали на верхній губі, що скидалася на широку корму кашмірської баржі. Він був дотепником і полюбляв розповідати різні байки, його упевнений гучний голос приковував увагу слухачів.

Його незмінний супутник Файсал був колись чемпіоном з боксу серед юніорів. У дев’ятнадцять років, після серії перемог над іншими професіоналами, він виявив, що його тренер привласнив і розтратив гроші, зароблені Файсалом на ринзі. Файсал відшукав тренера, щоб побити його, але зупинився лише тоді, коли той припинив дихати. Його засудили на вісім років і назавжди дискваліфікували як боксера. У в’язниці наївний нестриманий підліток став обачним і незворушним убивцею. Там його знайшов один з помічників Хадера, що шукав таланти, і останні три роки ув’язнення Файсал вважався кандидатом в мафіозі. Вийшовши на свободу, він протягом чотирьох років був правою рукою Аміра і основною ударною силою в його процвітаючому рекеті. Він діяв рішуче і нещадно, будь-що досягаючи мети. З його ідеальними витонченими рисами обличчя він виглядав би, мабуть, гарненьким, якби не зламаний плескатий ніс і не шрам, що розтинав ліву брову, які надавали йому страхітливого вигляду.

Це була нова кров, нові ватажки мафії, нові господарі міста: Санджай, спритний кілер із зовнішністю кінозірки; веселий Ендрю з Гоа, що мріяв зайняти місце в раді мафії; сивий ветеран і талановитий оповідач Амір; холоднокровний молодий гангстер Файсал, який ставив тільки одне запитання, коли його посилали на діло: «Палець, руку, ногу чи шию?»; Фарід, якого прозвали Патичок-Рятівничок, бо він безстрашно брався за будь-які проблеми і залагоджував їх, а також ростив шістьох молодших братів і сестер, потому як його батьки загинули під час епідемії в нетрищах; і, нарешті, Салман, урівноважений і скромний бомбеєць, природжений лідер, що розпоряджався життям сотень товаришів, які входили в маленьку імперію, котру він успадкував і тримав у руках силою своєї особистості.

Всі вони були моїми друзями. І більше ніж друзями — братами по зброї. Ми були пов’язані кров’ю — часом своєю власною — і непорушними зобов’язаннями один перед одним. Якщо я потребував їх, то вони приходили на допомогу незалежно від того, що я зробив і що просив зробити. Якщо вони потребували мене, я був у повному їхньому розпорядженні без будь-яких вагань чи застережень. Вони знали, що завжди можуть розраховувати на мене. Знали це відтоді, як Хадер узяв мене на свою війну і я пішов під кулі разом з ним. Так само і я знав, що можу розраховувати на них. Коли мені треба було замести сліди після вбивства Мауриціо, я звернувся до Абдулли. А це дуже надійний тест — попросити допомоги, коли треба позбутися трупа. Далеко не кожен пройде цей тест. З тих, хто був присутній за нашим столом, всі пройшли це випробування, дехто по кілька разів. Це були перевірені люди, як казали у нас в австралійській в’язниці. Це було відповідне товариство для мене, людини поза законом. Я ніколи ще не був у такій безпеці — навіть перебуваючи під заступництвом Хадербгая — і я не повинен був би відчувати себе самотнім.

Але я таки почувався самотнім — з двох причин. По-перше, це була їхня мафія, а не моя. Для всіх них на першому місці була сама організація. Я ж був відданий в першу чергу людям, а не мафії, братам, а не братерству. Я працював на мафію, але був для них сторонній. Я сторонній за вдачею. Ніякий клуб, співтовариство чи ідея ніколи не були для мене важливішими, ніж люди, що беруть участь у цьому.

По-друге, між нами була ще одна відмінність, настільки істотна, що дружніх взаємин було недостатньо, щоб подолати її. Я був єдиним з усіх, що сиділи за цим