Читати книгу - "Королівський убивця"

саме натягав через голову нічну сорочку, коли двері тихо прочинилися. До кімнати прослизнув блазень. Мав на собі зимову строкату одежину в чорно-білу кратку, через яку його безбарвна шкіра здавалася ще блідішою. Пошите це вбрання було з якоїсь шовковистої тканини, а викроєне так просторо, що висіло на ньому, як на жердині. Він став вищим, а навіть ще тоншим, якщо таке взагалі можливо. Як завжди, його білі очі вражали, навіть на безкровному обличчі. Він посміхнувся, а тоді глузливо показав блідо-рожевого язика.

— Це ти, — я обвів рукою кімнату. — Дякую.

— Ні, — заперечив він, хитаючи головою. При цьому його бліде волосся, що спливало з-під ковпака, метлялося, наче ореол. — Але я був співучасником. Дякую, що вмився. Завдяки цьому обов’язок наглядати за тобою стає менш обтяжливим. Тішуся, що ти не спиш. Ти страшенно хропеш.

Я не перейнявся цим коментарем.

— Ти підріс, — зауважив я.

— Так. Як і ти. А ще ти хворів. І досить довго спав. А тепер ти прокинувся, скупався та наївся. Усе ще маєш жахливий вигляд, але від тебе бодай не тхне. Уже пізній полудень. Є ще якісь очевидні факти, які ти хотів би викласти?

— Ти мені снився. Коли мене тут не було.

Він з ваганням глянув на мене.

— Невже? Але зворушливо. Я не можу сказати, щоб ти мені снився.

— Мені тебе бракувало, — сказав я і втішився з короткого зблиску подиву на блазневому обличчі.

— Як кумедно. Можливо, це тому, що ти сам часто грався у блазня?

— Можливо. Сядь. Розкажи мені, що тут без мене відбувалося.

— Не можу. Король Шрюд мене чекає. Чи, радше, не чекає, і саме тому я повинен тепер до нього йти. Коли почуєшся краще, мусиш піти й побачитися з ним. Особливо якщо він тебе не чекає.

Він різко повернувся. Вийшов за двері і зненацька повернувся знову. Підняв руку. До довгого рукава пришито було смішні дзвіночки. Він дзенькнув ними до мене:

— Бувай, Фітце. Спробуй трохи краще не дозволити себе вбити.

Двері за ним тихо зачинилися.

Я зостався сам. Налив собі чергове горнятко чаю і відпив ковток. Двері знову відчинились. Я зиркнув угору, сподіваючись побачити блазня. Всередину заглянула Лейсі та сповістила:

— Ох, він прокинувся!

А тоді поважно і з натиском промовила:

— Чого ти не сказав, що такий втомлений? Ми смертельно перелякалися, коли ти проспав цілий день.

Не чекаючи запрошення, увірвалася в кімнату, з чистою постіллю та покривалами в руках і леді Пейшенс на п’ятах.

— Ох, він прокинувся! — гукнула вона Лейсі, наче та могла в цьому сумніватися. Обидві цілковито не переймалися тим, що я був у нічній сорочці й дуже цього соромився. Леді Пейшенс сіла на краю ліжка, тимчасом як Лейсі метушилася по кімнаті, намагаючись її прибрати. У моїй порожній спочивальні мало що можна було зробити, але вона зібрала брудний посуд, розворушила вогонь, зацокала язиком над розкиданим одягом і ванною з брудною водою. Я став перед каміном, а вона тим часом стягла постіль з ліжка, замінила її свіжою, зібрала брудний одяг і, зморщивши носа, перекинула його через плече. Ще раз оглянула кімнату, а затим випливла за двері зі своєю здобиччю.

— Я саме збирався прибрати, — засоромлено пробурмотів я, але не скидалося на те, щоб леді Пейшенс це почула. Владно вказала на ліжко, і я неохоче туди забрався. Думаю, я ще ніколи не почувався таким недолугим. Вона це ще й підкреслила, схилившись і підтикавши під мене ковдру.

— Стосовно Моллі, — зненацька проголосила вона. — Твоя поведінка цієї ночі була каригідною. Ти скористався своєю слабкістю, щоб заманити її до своєї кімнати. І дратував своїми нескінченними звинуваченнями. Фітце, я такого не допущу. Коли б ти не був таким хворим, я б на тебе розлютилася. А все-таки я глибоко розчарована. Не можу належно висловитися з приводу того, що ти ошукав бідну дівчину і притяг її сюди. Отож просто скажу, що таке більше не повториться. Твоє ставлення до неї буде шанобливим зі всіх точок зору.

Просте непорозуміння між мною і Моллі раптом стало серйозною проблемою.

— Сталася помилка, — сказав я, намагаючись, щоб це прозвучало впевнено та спокійно. — Ми з Моллі мусимо все з’ясувати. Порозмовляємо наодинці. Задля вашого душевного спокою запевняю вас, що все було не так, як вам здається.

— Пам’ятай, хто ти. Син принца не може…

— Фітц, — твердо нагадав я їй. — Я Фітц Чівелрі. Бастард принца.

Пейшенс мала вражений вигляд. Я знову почув, як змінився, відколи покинув Оленячий замок. Не був уже тим хлопчиком, за яким вона могла наглядати та виправляти його. Мусила побачити мене справжнього. Усе-таки я намагався пом’якшити свій тон, зазначивши:

— Я — не законний син принца Чівелрі, міледі. Лише бастард вашого чоловіка.

Вона сіла на ліжко і глянула на мене. Її горіхові очі втупилися мені в обличчя. Крізь її легковажність і непостійність я розгледів душу, спроможну на сильніший біль та більшу скорботу, ніж я будь-коли підозрював.

— Думаєш, я колись могла про це забути? — тихо спитала вона.

Слова застрягли мені в горлі, коли я шукав відповіді. Мене врятувало повернення Лейсі. Вона мобілізувала двох слуг-чоловіків і кількох малих хлопців. Ті прибрали з кімнати брудну воду й посуд, а тим часом Лейсі наготувала тацю з маленькими тістечками та ще двома чашками й відміряла свіжого зілля, щоб запарити чергову посудину чаю. Ми з Пейшенс мовчали, доки слуги не вийшли з кімнати. Лейсі приготувала чай, налила його всім у чашки, а тоді сіла зі своїм вічним мереживом.

— Саме тому, що ти той, ким є, це більше, ніж просто непорозуміння. — Пейшенс повернулася до попередньої теми, наче я ніколи не посмів її перебити. — Коли б ти був писарчуком у Федврена чи стаєнним челядником, то мав би волю залицятися, до кого завгодно, і побратися, з ким захочеш. Але ти не такий, ти Фітц Чівелрі Провісник. Ти королівської крові. Навіть бастард, — на цьому слові вона ледь затнулася, — з цієї династії мусить дотримуватися певних правил. І поводитися обачно. Обміркуй своє становище в королівському домі. Король мусить висловити свою згоду на твій шлюб. Ти, безперечно, це усвідомлюєш. Сама повага до короля Шрюда вимагає повідомити його про твій намір домагатися прихильності жінки, щоб він міг зважити всі за і проти та сказати, подобається