Читати книгу - "Ти чуєш, Марго?.."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У місті панувала спека, у кнайпі було прохолодно і напівтемно. Почали з холодного пива. Перейшли на ярину. Перекусили жульєнчиками і приступили до фірмових страв. Чомусь зупа з флячками не смакувала київським панам, зате цибульники пройшли на «ура!» Звичайно, ніхто не відмовився від «мішанки» — страви зі щойно зарізаної свині. Але це все була прелюдія. Справа в тім, що фірма «Розкажи мені...» відзначалася гурманськими нахилами і здоровим апетитом. Тож коли кишені не були порожні, колеги ніколи не відмовляли собі «в єдиній радості, яка ще залишилася в цьому житті». Пили за трьох осіб: за американського боса, за Стефка Нечемного і за графиню фон Цигельдорф. О десятій малий заснув біля акваріума із золотими рибками. По дванадцятій Леська сказала: «Блін, я, здається, вже народилася!» Що мало означати, що в неї день народження. Тож до осіб, за яких пили, додалася Леська. О другій чемний, ні, дуже чемний вишколений львівський офіціант, уклінно вибачаючись, сказав, що вони зачиняються:
— Нема мови! — сказав п’яний шеф і заплатив один за всіх по чеку, ретельно перевіреному Леською.
За кермом був Андибер. Малого з Васьком акуратно перенесли в мікроавтобус і вмостили на задньому сидінні. Вирушили на віллу. Напівдорозі пан Роман сказав, що йому конче треба помилуватися, «як місяць грає на Личакові», однак публіка запротестувала, і всі рушили домів.
Ранок почався напрочуд романтично. Вся вілла була прикрашена живими квітами. Звісно, на честь Лесьчиного дня народження.
Леська була зворушена.
Пан Роман, шеф і Андибер хазяйнували на кухні, готуючи чи то святковий сніданок, ачи «бранч», а може, навіть і обід.
Дівчата після бурхливої ночі приводили себе в порядок, прийняли хто душ, хто ванну. Потім пішли до перукарні: манікюр, педікюр, фризура. Пізніше пройшлися Львовом і пересвідчилися, що на тверезу голову він зовсім інший. Зводили малого на морозиво, покатали на машинках біля опери і гонорово повернулися на віллу.
Стіл був шикарний. Чоловіки були шикарні.
Пан Роман — «старий львівшький кавалєр» — галантно поцілував пані Лесі ручку і повів її до столу. Навпроти її очей, якраз на тій стіні, що з великою тріщиною, висіла картина, ще «свіжа», без рамки.
Коли Леська поглянула на неї, сльози потекли ручаями по обличчю. Ніхто нічого не зміг зрозуміти: якийсь старий обшарпаний під’їзд, велика труба, під сходами маленьке сіре кошеня на вив’язаному гачком круглому різнокольоровому килимочку.
— Це мене графиня намовила... — задоволено потирав руки пан Роман.
Пізніше Леська розкаже, що мама, яку вона зараз доглядає, її нещадно била в дитинстві, зганяючи на ній злість за своє злиденне самотнє життя, а Леська ховалася від неї в закапелку під’їзду, де вона могла проспати цілу ніч на круглому різнокольоровому килимочку із сірим кошеням на руках.
Святкувати колеги вміли. Рікою лилися шампанське, горілка, коньяк, вино... Випивши за нестабільного Близнюка, всі почали розбиратися зі своїми знаками зодіаку. Шеф був одухотвореним Водолієм. Марго й Андибер — гоноровими Левами, Спиридоненко — квочкою-Дівою, Свєтка — загальмованою Рибою, пан Роман — Раком-одинаком. Доповнили зодіакальну картину фірми японським календарем. Тут з’ясувалося, що Андибер на чотири роки молодший від Марго, це її не на жарт засмутило. Такий розклад не входив у її плани. Та й узагалі, ані Андибер, ані якийсь інший мужчина не входив у її плани. Андибер без дозволу увірвався в її життя. Щоправда, здається, не в це життя, а в паралельне. Однак котре із цих життів є реальнішим? Хто дасть гарантію, що треба надавати перевагу саме цьому життю тільки через те, що в ньому перебуваєш більше, аніж у тому?
Публіка веселилася, а Марго розмірковувала. Хто вони такі? І що тут роблять? Чи реальні вони? Може, все це мені лише видається? А насправді, я собі сиджу в турецькій в’язниці, а це мені все мариться? Може, в мене лихоманка, а це все мені ввижається? Варто лише трохи одужати, і все стане на свої місця? Ахмет зі своїм гаремом і далі бродитиме світом. Сестра Ісидора молитиметься за спасіння моєї душі у своєму монастирі. Блаженна Свєтка голоситиме за мною, тиняючись по місту. А Андибер? А цей сучий син, цей характерник, очевидно, захоче визволити мене з неволі. Як? викупом? хитрістю? Це вже його справа. Хай-но спробує мене не витягти з цієї темної темниці, кам’яної камениці... Ой, то не сиза орлиця заклекотала, то бідна невольниця в темниці заплакала: «Як же мені ся турецька-бусурманська каторга надоїла... Кайдани-залізо ноги повривало, біле моє тіло коло жовтої кости пошмугляло!.. Ой ти, земле турецька, віро бусурменська, розлуко християнська... Не одного ти розлучила — з отцем-матір’ю, брата з сестрою, а мене — з вірною дружиною...». Марго важко зітхнула. Та вже краще темная-темниця, аніж гарем... Ті йолопи думали, що гіршої неволі для жінки, аніж тюрма, не існує! Може, для слабкодухих чоловіків і не існує! А для жінки це не найстрашніше, що може бути. Адже є ще сімейне рабство. «Ой городеЦареграде! Усього в тобі є удосталь. Є що їсти-пити, можна хороше походити.
Є в тобі злота-срібла багато. Та нема в тобі одрадости для вільної воленьки!». «Ой, життя моє недолуге: всього в тобі є: щастя-нещастя, вірність-зрада, успіхневдача... Тільки нема в тобі свободи...».
— Марго! Агов! Ти де? Повернися! — заштурхали її під боки колеги. — Чого зажурилася? Приєднуйся:
Пиймо, друзі! Пиймо, браття!
Нам вже все одно.
Бо на світі є дві правди:
Музика й вино!
Марго дивилася на друзів і думала: все це неправда. Нереальне все це. Та й, мабуть, і добре. Після тих результатів, що дають їхні нетенденційні соціопсихологічні опитування серед простого люду і на основі безпосередніх контактів в атмосфері повної довіри, краще на очі владі не показуватися. Адже рейтинг, який малює їхній комп’ютер після обробки даних, дещо інакший, аніж дають так звані незалежні соціологічні служби. Їхня група під супроводом Камікадзе складається із добровільних самогубців. Усім ясно — якщо не підкоригувати результати, перш ніж відправляти їх за кордон, їхній фірмі — каюк. Так само, як і їхній особистій кар’єрі. Так само, як і їхньому фінансовому добробуту. А оскільки ніхто з них не хоче грішити проти жорсткої правди, то лічені їхні дні безтурботного життя. На горизонті заряснів кінець. Тож треба використовувати кожну хвилину і насолоджуватися життям.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти чуєш, Марго?..», після закриття браузера.