Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А ще через кілька днів стала бачити у вікно кухні дивного чоловіка. Якось одразу зрозуміла, що він з моєї батьківщини. Він теж був блондин — біле волосся, брови, вії, навіть райдужка біла. Але ось зіниця сіра. А ще обличчя з хижими рисами. Він просто створений для стеження і вистежування. На нього я дивилася, одягнувши окуляри. Він усміхнувся якось надто хижо, оголивши ікла. У квартиру він не заходив, просто кілька днів спостерігала його біля будинку. Він підійшов до мене тільки коли я вийшла на вулицю. Пора було сходити в магазин.
— Неяда, — покликав він.
Я спокійно подивилася на нього.
— Я прийшов по вас.
— Довго ж ви йшли. Я в цьому світі близько шістнадцяти років. Або моїм батькам я байдужа.
— Ваші батьки загинули. Ваш батько врятував тільки вас. Ви спадкоємиця роду і маєте повернутися в рід.
Я беззвучно розсміялася і зло подивилася на нього, знявши окуляри.
— Я так сильно була потрібна роду, що ніхто не почухався всі шістнадцять років?! І хто в мене залишився?!
Від моїх злих запитань чоловік поїжився. Він, напевно, очікував сліз, не буде їх.
— У вас є дядько, тітка і брати. Але вони не успадкували родового дару.
— Можна подумати, раз за цей час про мене ніхто не згадав, то зараз щось змінилося. Дайте вгадаю, я потрібна тільки як племінна кобила. Щоб вдало видати заміж?!
— Так.
— Ідіть до біса! Я нікуди не піду! Так і передайте дядькові. У мене тут є сім'я, мене удочерили чужі люди, і я можу сама подбати про себе.
— Ви злитеся, я розумію.
Мовчки пішла в магазин. Він пішов слідом за мною.
— Вдома у вас будуть слуги і вам не потрібно буде ходити в такі місця.
— Мене влаштовує моє життя. І я не збираюся повертатися до людей, яким на мене наплювати. Ви так і збираєтеся тягатися за мною.
— Так.
— Тоді доведеться вам попрацювати м'язами.
Він здивувався.
— Сумки додому понесеш. Раз ув'язався за мною. Сподіваюся, Маркус тебе не вб'є. Він ревнивий.
— На стільки вам не довіряє?
— Ні, скоріше надто переймається моєю безпекою.
Я дістала телефон і написала йому про несподівану зустріч. Він одразу відповів.
"Зараз приїду. Затримай його!"
— Маркус хоче поговорити з тобою. Твій звір дивний, не бачила ще таких.
Чоловік напружився.
— У вас сильніший дар, ніж у батька. Що ви вмієте бачити?
— Удома поговоримо. Кати візок, я поки складу продукти.
Вийшло два великі пакети. Вирішила понахабніти і добре завантажити найманця, раз він все одно ходить за мною. І раз його найняли, щоб доставити мене додому, то шкоди мені він не заподіє. Побачивши Маркуса, він напружився і сказав:
— З пакетами битися не зручно. А біля під'їзду небезпечний звір.
— На себе подивися лускатий, — огризнувся Маркус і обійняв мене.
Найманець, бачачи наші обійми, конкретно завис. Тільки коли зайшли у квартиру і я почала розбирати покупки, Маркус поцікавився:
— І чого тобі треба від моєї дівчини?
Найманець задоволено посміхнувся.
— Вона повертається додому, у сім'ю.
— Її сім'я тут, офіційно за документами. І закріплена магічно. Татусь у неї нервовий маячки поставив і фізичні, і магічні. Міг би й сам побачити.
— Я повинен побачити його.
— Він на роботі.
— Почекаю тут.
— Довго чекати будеш, ми не живемо разом. Я вже доросла дівчинка окремо живу.
Найманець скрипнув зубами.
— І я вже сказала, що повертатися не збираюся. Була б потрібна сім'ї, мене знайшли набагато раніше. А раз не шукали, значить не потрібна.
— Я не знаю шукали чи ні. До мене звернулися тільки тиждень тому. Удома тебе навчать керувати твоїм даром і відключати його. Адже ти розкрила його ще не повністю і тільки можеш бачити світ інакше, ще не оживляєш свої малюнки.
— Що ти знаєш про мій дар?! — запитала серйозно.
Маркус перегородив вихід із кухні, на якій ми, власне, і спілкувалися.
— Тільки в теорії, — найманець ковтнув, боявся він не мене, а Маркуса.
— Говори.
— У твого роду є дар бачити світ в істинному вигляді. Малювати двері й відчиняти їх. І оживляти малюнок.
— Наприклад оживити ці квіти?
— Як я розумію, це порівняно ілюзії. Тільки ти можеш змусити їх рухатися немов живі. Наприклад, на рослини дме вітер, і вони ворушаться. Тільки це все відбувається в площині малюнка. Або намалювала двері і якось можеш їх активувати і задати точку виходу.
Я подивилася на квіти на фартусі й уявила, як вони оживають. Квіти реально заворушилися, немов вітерець пройшовся по них. І продовжували ледь помітно ворушитися від "вітру". А коли доторкнулася, відчула стіну, але квіти продовжували колихатися.
— Дивно. І довго вони так будуть і на скільки це енергозатратно?
— Удома можуть навчити.
— Ага, брешеш не дуже переконливо. Враховуючи, що цей дар, за твоїми словами, тільки в мене.
— Ти ж спадкоємиця.
— Яка задарма нікому не потрібна, — зязвила я. — Тобі краще піти!
— Я передам твоєму дядькові відмову. Але не думаю, що він її задовольнить.
Маркус його випустив і найманці поспішно пішов, хоча було схоже на втечу.
— А хто його звір?
— Ящір, летючий. Але він слабкий. Не впевнений, що взагалі може приймати другу подобу.
— А мені здався сильним.
— Звір у ньому сильніший за людину. Але сам по собі слабкий.
Кивнула, приймаючи відповідь.
— Коли ти встигла шпалери обдерти?
— Вночі. Мені не спалося, і вони так добре відривалися. Виявляється, це так нерви заспокоює. Після встановлення дверей малюнок остаточно зіпсували. І потрібно переклеювати все і малювати заново.
— Сподіваюся, ти не збираєшся сама шпалери клеїти?
— Я й не вмію, але дивилася в мережі. Начебто не складно...
— Не вигадуй, я найму людей і тобі за день усе поклеять. Одну стіну?
— Так. Ти вже звільнився на роботі? — він кивнув — Залишишся зі мною на ніч.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.