read-books.club » Міське фентезі » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

12
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Всевидяча Нея" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: Міське фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова» була написана автором - Вікторія Хорошилова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Міське фентезі".
Поділитися книгою "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова" в соціальних мережах: 
Рятуючи моє життя, батько випадково відкрив портал в інший світ. Тут я виросла і звикла покладатися тільки на себе, бо сирітка з дивною зовнішністю нікому не потрібна. Але те, що для інших було дивацтвами, врятувало наш дитячий будинок від вибуху газу, тричі. А розвиваючись, мій дар привернув скупників дарів. Я стала не просто дівчинкою з екзотичною зовнішність, а й рідкісним товаром. Але завдяки цьому дару змогла багатьом допомогти і знайти кохання і сім'ю.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 77
Перейти на сторінку:
Глава 1.

Світ Марунгу не мій рідний світ, у нього я потрапила, коли мені було близько двох років. І свій рідний світ бачу тільки у снах. Його населяють такі ж біляві й білоокі люди, як я. У цьому світі така як я одна. Можна було б загубитися в натовпі, якби не очі, вони видають мене. У мене біла не тільки сітківка, а й зіниця. Коли мене знайшли на вулиці вирішили, що дитина сліпа. Кажуть, я схожа на альбіноса, але я не альбінос. І я не сліпа. Просто бачу світ по—іншому не так, інші як істоти, що населяють його.

Мене віддали в школу інтернат. Сиріт досить добре розбирають у прийомні сім'ї. Працівник нікому зайвим не буде. Але не я. Щойно дивляться мені в очі, одразу відступають. І до кінця випуску із сиріт залишилася тільки я. Хоча в цьому ж інтернаті навчаються діти, які не можуть ходити до школи щодня. Їм зручніше жити тут і вдома бувати тільки на літніх канікулах.

Місцеві вчителі, нянечки та вихователі шарахалися мене тільки перший час. Потім звикли і навіть полюбили. А я намагалася часто не дивитися прямо в очі. По-перше, людям, які працюють тут, це не подобається, через мої очі. А по-друге, у моєму зорі є особливість, я не бачу білий колір, я бачу крізь нього. І замість білків очей я бачу тільки сітківку ока і зіницю, а також судини, які є в оці. Малоприємне видовище. Тому на себе в дзеркало я намагаюся зайвий раз не дивитися. Тому що занадто багато білого в мені.

Один із меценатів, щоб пропіаритися, подарував сирітці комп'ютер. А на випуск власну квартиру. Навіть із можливістю обрати з кількох варіантів. Дуже щедрий подарунок. Думаю, це зіграло йому хорошу рекламу. Отримавши комп'ютер, освоїла малювання не тільки на папері. І до випуску зі школи вже мала хороший дохід, малюючи рекламні плакати, буклети, сайти. Моєю фішкою було те, що роблю все яскраво, так що реклама чіпляє і хочеться перейти далі. Єдиною моєю умовою, зазначеною в профілі на фрілансі, є те, що не працюю з білим кольором і близьким до білого. Малюю яскраво і впізнавано.

Кумедно згадувати, як мені подарували комп'ютер. Директор, показавши мене меценату, сказав, що ця дитинка хоч і виглядає екзотично, ще дуже розумненька. І врятувала школу від вибуху відчувши витік газу.

Угу, прямо відчула газ, який вибухає за найменшої іскри і без запаху. Три рази ха-ха. Я його банально бачу. І багато бачу з того, що не бачать інші. Але вихователі кажуть: не кажи, що ти це побачила, кажи, що відчула. Адже деякі істоти, які мають другу подобу, можуть відчути навіть такий газ.

Ось після цього я привернула до себе увагу можновладців. І вони за мій рахунок влаштували собі рекламу. Головне, що це пішло мені на користь і нічого не довелося для цього робити. А так, так помирати не хотілося, тому й сказала вихователям про газ. І ця неприємність із дешевим застарілим опаленням повторювалася тричі. І востаннє дивом врятувалися від вибуху. Від газу задихнувся сторож, який мав його перекрити. Мене того дня не було в інтернаті. Ми з дітьми були на екскурсії в міському музеї мистецтва. А коли приїхали до інтернату, я одразу сказала газом смердить дуже сильно. Потім фахівці сказали ще б кілька хвилин і був вибух. Ось після цього мені пообіцяли квартиру після випуску. Власне, з двох варіантів я вибрала ту, що була на першому поверсі з гарною прибудовою. Зовсім не велика з однією кімнатою, кухнею і прибудовою. На кухні застаріла плита з газом.

— Потім зможеш замінити на сучасну, що працює від артефакту.

Просто кивнула. Більша частина людей, що бачила мене вперше, сприймали мене сліпою. І більшу частину з них я не зневіряла. Занадто багато клопоту і не вірять. Білі очі дорівнює сліпа. А мені щоб бачити більш-менш білий колір потрібно одягати кольорові лінзи максимально темного кольору. Але через дві, максимум три години починає боліти голова. Тому користуюся ними тільки в крайніх випадках. А щоб просто зайвий раз не привертати увагу до очей, ношу темні окуляри.

У квартирі, яку мені подарували і на мене оформили за всіма правилами, були навіть мінімальні меблі. Диван кутовий — видно, що старенький, але в хорошому стані. Письмовий стіл і шафа в кімнаті. І мінімально необхідний набір у кухні та ванні. Є все для життя. Бідненько, обшарпане, але зате своє. Одяг і навіть постільну мені дали в дитячому будинку.

Отримавши ключі від квартири, відразу поклала сумку з речами на диван і зайнялася прибиранням у квартирі. Вимила підлогу і всі поверхні. На стінах повісила картинки, вони ж для мене маячки, що там кут і кінець стіни і взагалі там стіна. Тому що як у насмішку мені дісталася квартира з білими стінами. А ще цікаво було те, що крізь бетонні стіни певної товщини я не бачу. Вони в мене просто ряблять в очах і викликають різь. Доведеться пошукати в мережі як перефарбувати стіни прямо по шпалерах. У якийсь інший колір. Інакше постійний головний біль мені забезпечений. Поки буду рятуватися картинками і блискучим скотчем на стінах як маячками.

Після прибирання випрала більшу частину своїх речей. У мене тепер є своя пральна машинка. Так маленька і старенька, але своя. І речі пропадати тепер не будуть. Розвісивши їх сушитися, одягнулася і вирішила піти на розвідку в магазин. Гроші в мене є, частина те, що змогла зібрати із заробленого, і частина те, що мені виплатили після закінчення школи, типу соціальна допомога. Більшу частину довелося витратити на оплату вищої освіти – дистанційного навчання. Тепер я не просто вмію малювати, а й скоро матиму диплом про вищу освіту. Залишилося ще два роки відучитися. Щоб я щось надто нове я дізналася, то ні. Багато освоїла сама, коли отримала комп'ютер. Швидше систематизую знання і отримую додаткову практику. Добре, що замовлення не припиняють надходити і мені буде на що жити й оплачувати подальшу освіту. Адже вона не безкоштовна.

У магазині довелося довго походити по рядах. Усе дуже незвичне і поки зорієнтуєшся, де що знаходиться, голова починає пухнути. До мене підійшла жінка середнього віку.

— Ти ж та дівчинка, що отримала квартиру тут поруч. Я впізнала тебе. Тебе по візору показували. Ти не напружуйся так, я із соціальної служби. Давай я допоможу тобі. Ти, напевно, у магазині взагалі вперше. Чому ти без тростини, ти ж сліпа.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"