Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"

Звісно, вона тужила за старими часами. Бачила, що щось було не так зі збіднілими барвами, з заощадженням на прикрасах, зі старанним приховуванням трохи, можливо, грубуватих рис обличчя під невагомо-білим тюлевим вельоном. Вельон пасує блідолицим міським панянкам, які хочуть видатися нареченому цнотливо-чистим втіленням мрії. Мамзель Лувіса погоджувалася, що такий образ нареченої також гарний, але сільським невістам більше пасував старовинний стрій.

А як складно в глушині роздобути мирту для вінка й корони! Мамзель Лувіса посадила маленькі миртові деревця, але вони рости не бажали. Та й наречені, зазвичай, не квапилися виручати.

Одного разу мамзель Лувіса потрапила в прикру ситуацію. До неї прийшла жінка середніх літ, Кайса Нільсдоттер, і попросила одягнути її до вінця. Вона була незаможного роду, але збиралася заміж за шкільного вчителя, тож подумала, якщо вже у неї складається така добра партія, то причепурити її до шлюбу повинна саме Лувіса.

Що ж, мамзель Лувіса була не проти. Однак поставила одну умову: наречена мала допомогти їй роздобути мирту. «Моя мирта майже скінчилася, — ​сказала Лувіса, — ​і я не знаю, де взяти ще».

Наречена запевнила, що знайде миртові гілочки і для корони, і для віночка, та щось не дуже квапилася дотримати обіцянки. За день до весілля передала в Морбакку кілька гілочок, але з такими зів’ялими й почорнілими листочками, що ними аж ніяк не годилося прикрашати убрання.

Оце була справжня біда! Мамзель Лувіса обірвала всю зелень на своїх кущиках, однак того виявилося замало. Служниці метнулися по сусідах, але теж принесли понищені гілочки. Здавалося, що того року увесь мирт похворів: листочки чорніли й опадали від найменшого доторку.

Про те, щоб прикрасити корону нареченої іншою зеленню, навіть мови не могло бути. Ніжні, молоді пагони брусничника дуже схожі на мирт, проте його листочки в короні — ​то чиста ганьба для нареченої. Ще, чого доброго, подумає, що й вінчання у неї не справжнє.

Мамзель Лувіса поклала пожухлі гілочки в воду й до глибокої ночі майструвала корону. Та хоч як старалася, зусилля її були марними.

Уранці вона крадькома вислизнула з дому й подалася у ліс. Як пішла з порожніми руками, так з порожніми й повернулася.

Проходячи через кухню у свою кімнату, вона пожалілася, що ще ніколи не було їй так важко скласти вінок для нареченої, як цього разу. Служниці поспівчували й запропонували свою допомогу: ще раз обійти сусідів, випрошуючи мирту.

— Та ні, дякую, — ​відповіла мамзель Лувіса. — ​Надто пізно. Наречені ось-ось прибудуть.

Вона пішла до себе, ще втикнула кілька гілочок у корону й віночок у найпомітніші прогалини й показала свій витвір економці та служницям.

— Господи, мамзель Лувісо, де ж ви їх роздобули? — ​вражено скрикнули вони. — ​Так само гарно, як завжди! А гілочки були ж зів’ялі й почорнілі!

Мамзель Лувіса пояснила, що листочки почорніли від бруду й сажі, а тепер мирт віджив у воді.

Невдовзі приїхали наречений з нареченою. Наречену відвели в кімнату мамзель Лувіси перевдягатися. Жінка була вже не надто юна, але вродлива й приваблива. Згодом її поставили у вітальні перед дзеркалом. Наречена була дуже задоволена.

— Ніколи не думала, що матиму такий вигляд! — ​зраділа вона.

Жінка принесла з собою пляшечку одеколону й гарну скриньку, які їй подарував наречений. У скриньці були карамельки, шматочки цукру, родзинки й пастилки. Вона обійшла всіх у кімнаті. Спершу пригостила мамзель Лаґерльоф, а потім — ​решту. Кожному було дозволено попахтитися парфумами й пригоститися зі скриньки. Наречена була більш радісна й задоволена, ніж молоді дівчата; усі хвалили, яка вона красуня і як розкішно вбрана.

Трохи згодом наречена з нареченим поїхали до священника вінчатися, а звідти — ​додому до нареченої, де мали справляти весілля.

Якийсь час Кайса Нільсдоттер почувалася дуже щасливою у шлюбі. Чоловік був значно старший за неї, але вона поважала його вченість і вважала за честь дбати про нього й створювати домашній затишок.

А згодом поповзли чутки. Поширив їх, вочевидь, хтось з Морбакки, хоча й невідомо, хто саме. Плітки облетіли всю парафію, доки якийсь «добрий» друг не нашепотів їх Кайсі на вухо.

— Мамзель Лувіса сплела твій вінок з брусничника.

Спершу Кайса Нільсдоттер не повірила. Такого бути не могло! А тоді почала міркувати. Її корона мала нічим не гірший вигляд за убрання інших наречених. Сяяла свіжою зеленню на її голові. Вона пригадала, як пишалася, коли мамзель Лаґерльоф одягнула корону їй на голову.

Та чи не надто зеленою вона була? Тієї весни, коли Кайса Нільсдоттер брала шлюб, усі мирти в окрузі похворіли, вона це добре знала. Скільки разів намагалася розшукати гарну, зелену мирту, але марно.

Мабуть, мамзель Лувіса вирішила, що для неї, простої селянки, і так згодиться. Багатійці вона ніколи не посміла б підсунути корону з брусничника.

Кайса довго сушила собі голову, доки наважилася поговорити з чоловіком. Жінка сумнівалася, чи по-справжньому вони одружені, якщо корона нареченої була прикрашена не миртом, а брусничником.

Чоловік не знав, чим їй допомогти. Кайса страждала й плакала. Почувалася зганьбленою і зневаженою. Мамзель Лувіса, певно, вирішила, що наречена з бідної родини зможе обійтися і брусничним убранням. А тепер і мамзель, і вся парафія з неї глузують.

Зрештою, чоловік порадив їй піти в Морбакку й запитати мамзель Лувісу, як усе було насправді. Кайса його послухалася.

Вона прийшла в Морбакку в дуже неслушний час. Того дня там був празник. На кухні панувала така метушня, що ніхто й привітатися до ладу не міг. Вона запитала про мамзель Лувісу, але та розважала гостей, нíяк було її покликати. Хай Кайса вибачає, але банкет справді дуже гучний. Може, вона посидить у кімнаті мамзель при кухні й почекає?

Кайса пішла в кімнатку. Саме в тій кімнатці їй поклали на голову брусничну корону. Вона згадала, якою щасливою була того дня. А тепер, знову опинившись там, подумала, що в обман дуже важко повірити.

З кухні вийшли дві служниці з тацями, заставленими келихами з вином, понесли їх у вітальню. Двері за собою не причинили, тож відвідувачка бачила кімнати, у яких юрмилися гості. О так, свято нівроку! Тут було не лише панство з Емтервіка, але й сімейства пробста та лікаря з Сюнне, маґістр Гаммарґрен з Карлстада, одружений з сестрою мамзель Лувіси.

Кайса зніяковіла й пішла зачиняти двері, але тієї миті почула слова, від яких завмерла й прислухалася. Лейтенант Лаґерльоф, стоячи посеред вітальні з келихом вина в руці, оголосив про заручини своєї сестри Лувіси з молодшим емтервікським священником, Міленом.

Гості почали вітати, бажати щастя зарученим. Усі