Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

— Сподіваюсь тільки, у салат ви їх не кладете, — сказала вона.

— А що не так?

— Мені млосно вже від самої думки про те, що вони живилися з мертвих тіл!

— Але ж гриби завжди проростають над чимось мертвим.

— Не віриться, що ти можеш отак гуляти в такому тумані й збирати гриби на кладовищі. Це якось так моторошно, наче ти викрадач тіл з якогось бульварного роману минулого сторіччя.

Каталіні це сподобалось би. Може, й вона ходила по гриби на цвинтар. Або ж просто полюбляла стояти на одному місці, задумливо всміхаючись, поки вітер куйовдив їй волосся. Книги, місячне сяйво, дуже драматично.

— Я? — перепитав він.

— Так. Закладаюся, у тебе там чийсь череп. Ти ніби вийшов із книжок Орасіо Кіроґи[6]. Можна мені подивитись?

Він зняв червону хустину, що вкривала гриби, щоб вона подивилася. Вони були яскраво-помаранчеві з м’якими шовковистими перетинками. Ноемі підняла одного з них двома пальцями.

— Це лисички. Смачні, але ростуть не на кладовищі, а трохи далі. Цвинтарем я просто зрізав собі шлях. Місцеві називають їх duraznillos[7]. Понюхай.

Ноемі нахилилася до кошика.

— Такий солодкий запах.

— Та й гарні які. А чи ти знаєш, що між певними культурами і грибами є тісний зв’язок? Сапотеки, що здавна населяють вашу країну, лікують зуби, даючи хворим гриби, що одурманюють їх і вгамовують біль. Та й ацтеки цікавились грибами. Вони вживали їх, щоб бачити видіння.

— Teonanácatl, — сказала вона, — «Плоть богів».

Френсіс збадьорився:

— То ти таки знаєшся на грибах?

— Скоріше на історії. Колись подумувала займатися нею, а тепер вирішила взятися за антропологію. Принайм­ні поки що такий план.

— Ясно. Хотів би я знайти ті грибочки, що їх їли ацтеки.

— А ти не справляєш враження людини, яка цікавиться подібними речами, — мовила вона, віддаючи йому гриб.

— Про що ти?

— Вони викликають стан сп’яніння і нездоланну хіть. Принаймні так сказано в іспанських хроніках. Хочеш поїсти їх і сходити на побачення?

— Ні, вони мені потрібні не для цього, — похапцем пробелькотів Френсіс.

Ноемі любила і вміла гарно фліртувати, однак із рум’янця на Френсісовому обличчі зрозуміла, що він у цьому повний профан. Цікаво, він хоч колись ходив на танці? Їй було тяжко уявити, як він їде веселитися в місто чи потайки цілує когось у кінотеатрі в Пачуці. Хоч навряд би це була Пачука, адже далеко від дому він ніколи не бував. Та хтозна. Може, вона й поцілує його ще до від’їзду, і, безперечно, це його шокує. Одначе компанія хлопця їй подобалась, тож вона вирішила не мучити бідолаху.

— Я жартую. Моя бабуся була з масатеків. Вони також їдять подібні гриби під час певних церемоній. Але не щоб відчути хіть, а заради відчуття спорідненості. Вони кажуть, що гриби можуть розмовляти, тому я розумію твій інтерес до них.

— Так, авжеж, — відказав він. — Світ повен див, тобі так не здається? Хоч ціле життя броди по лісах і джунглях — усе одно не побачиш і десятої частини всіх таємниць природи.

Він розмовляв із таким захватом, аж навіть дещо смішно. І хоч вона не мала аніякого інтересу до біології, та його слова її зворушили. Коли він говорив про такі речі, то здавався значно живішим.

— Ти цікавишся всіма рослинами, чи твій інтерес обмежується лише грибами?

— Мені цікаві всі рослини, і я маю великий гербарій з квітами, листям і папоротями. Але гриби мені найцікавіші. Я роблю спорові відбитки і трохи малюю, — з деякою гордістю сказав він.

— Що таке спорові відбитки?

— Кладеш шапочку на папір і від неї лишається відбиток. Це робиться, щоб легше ідентифікувати гриб. Ще я люблю ілюстрації в ботанічних довідниках. Там такі кольори. Може, я… ти…

— Може, що? — спитала вона, так і не дочекавшись продовження.

Він міцно затиснув хустину в руці.

— Може, ти б хотіла побачити відбитки? Знаю, це не дуже цікаво, зате хоч якось розжене твою нудьгу.

— Дякую, залюбки, — відповіла вона, допомагаючи йому, бо він неначе забув усі слова, що знав, і мовчки втупився у землю, ніби намагаючись відшукати потрібні слова там.

Френсіс усміхнувся до неї, обережно накриваючи гриби хустиною. Поки вони говорили, туман розсіявся, і знову стало видно пам’ятники, дерева і чагарники.

— Нарешті я знову не сліпа, — сказала Ноемі. — Тут так сонячно! І повітря свіже.

— Так. Тепер ти можеш дійти до будинку самостійно, — роззираючись довкола, відповів він із ноткою розчарування в голосі. — Або ж ми можемо ще трохи погуляти. Звісно, якщо ти не зайнята, — додав обережно.

Ще кілька хвилин тому їй не терпілося втекти з цього кладовища, але тепер тут було тихо-мирно. Навіть туман здавався приємним. Аж не вірилося, що вона так налякалася. А фігурою, яку вона бачила, міг бути і сам Френсіс, що гуляв, збираючи гриби.

— Я хотіла ще покурити, — промовила вона, закурюючи сигарету. Запропонувала і йому, але він похитав головою.

— Мати збиралася поговорити з тобою про це, — посерйознішавши, мовив він.

— Знову розкаже мені, що куріння — паскудна звичка? — спитала Ноемі, закинувши голову і випускаючи дим.

Це була одна з її улюблених поз. Так її гарна, лебедина шия видовжувалась, через що вона ставала схожа на кінозірку. Уґо Дуанте та інші хлопці, що впадали за нею, вважали цей рух дуже привабливим.

Так, вона любить себе і не вважає це гріхом. Вона знає, що схожа на Кеті Хурадо[8], якщо стане у правильну позу, і чудово розуміє, яка поза правильна. Втім, театральну студію вона покинула. Сьогодні їй хотілося бути схожою на Рут Бенедикт або Марґарет Мід[9].

— Напевно. В нашій родині дотримуються здорового способу життя. Ніяких сигарет, кави, гучної музики і шуму. Тільки холодний душ, запнуті штори, тихі розмови і…

— Але чому?

— Так тут заведено, — м’яко промовив Френсіс.

— Здається, на кладовищі й то більше життя, — відповіла вона. — Може, візьмемо якось флягу віскі й влаштуємо вечірку тут під сосною. Я куритиму просто на тебе, ми пошукаємо галюциногенних грибів. Якщо вони дійсно викликають нестримну хіть і у тебе виникнуть на мене плани, я не заперечуватиму.

Звісно, вона жартувала. Кожен здогадався б, що це жарт, бо ж у її голос прослизнула драматична інтонація актриси. Та він сприйняв це зовсім не так і вже не шарівся, а зблід, як простирадло. Похитав головою:

— Мати сказала б, що не можна пропонувати… не можна…

Він