Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Й ось зараз цей чоловік, в нічній сорочці, ковпаку та з усмішкою на обличчі, зайшов до нього в кімнату і, підморгнувши, сказав: «Тут якась леді хоче вас бачити, пане», — за цим, на превеликий подив Ебенезера, впустивши до покою Джоан Тоуст власною парсуною.

— Ну, я вас залишаю, — знову підморгнувши, вирік він і залишив їх самих, перш ніж Ебенезер встиг отямитися й щось заперечити. Він був вкрай спантеличений та немало стривожений тим, що зостався з нею наодинці, але Джоан, анітрохи не збентежена, підійшла до письмового столу, за яким він досі сидів, і легенько цмокнула в щоку.

— Не кажи ні слова, — наказала вона, знімаючи капелюшок. — Я знаю, що трохи припізнилась, і прошу за це пробачення.

Ебенезер сидів, як води в рот набрав, надто приголомшений, аби щось сказати. Джоан безтурботною, легкою ходою підійшла до вікна, запнула фіранки та почала роздягатися.

— Це все через цього твого приятеля Бена Олівера з його трьома, чотирма, потім уже п'ятьма гінеями та з його лаписьками, які він усе тягнув, аби вхопити мене! Але він не дав ні шилінга поверх того, що запропонував ти, або вже не міг дати, і оскільки ти запропонував перший, мені вдалося залишити цю тварюку та з чистим сумлінням втекти.

Ебенезер сидів, витріщившись на неї, а в голові у нього палало.

— Ну, ходи до мене, мій любасе, — через якусь хвильку сказала Джоан і повернулася до нього геть роздягнена. — Давай, клади свої гінеї на стіл і мерщій у ліжко. Клянусь, морозець сьогодні таки пощипує! Бррр! Ну ж бо, стрибай! — Вона хутенько скочила до ліжка та зручно вмостилася під ковдрою, натягнувши її аж до самого підборіддя.

— Давай, приєднуйся! — знову, але вже трохи різкіше сказала вона.

— О, Боже, я не можу! — сказав Ебенезер. Обличчя його палало від захоплення, погляд був дикий.

— Що не можеш? — вигукнула Джоан, відкинувши ковдру та сполохано підхопившись у ліжку.

— Я не можу тобі заплатити! — заявив Ебенезер.

— Не можеш мені заплатити?! Що це ще за штуку, сер, ви надумали зі мною утнути, коли я відхилила Бена Олівера та його п'ять гіней? Давай, хутко клади монету, хазяїне Кук, вистрибуй зі своїх штанів і не здумай зі мною жартувати!

— Жодних жартів, Джоан Тоуст, — сказав Ебенезер. — Я не можу тобі заплатити ані п'ять гіней, ані чотири чи три. Я і шилінга не можу тобі заплатити. Ні, не так, я навіть фартинга не можу тобі дати.

— Що-о? Ти що, жебрак, га? — вона вхопила його за плечі, буцім збиралася трусонути. — Ні, ви тільки подумайте! Ану, сер, відкрий ширше свої телячі баньки, щоб мені зручніше було їх видряпати! Ти що, маєш мене за якусь дурепу? — вона звісила ноги з краю ліжка.

— Ні, леді, ні! — вигукнув Ебенезер падаючи перед нею навколішки. — Ні, я маю п'ять гіней, маю й більше. Але ж як оцінити те, що не має ціни? Як можна купити рай небесний за золото звичайне? О, Джоан Тоуст, не проси мене, щоб я так дешево оцінив тебе! Хіба ж то заради золота срібнонога Фетіда ділила своє ложе з Пелеєм, який породив Ахілла? Невже ти гадаєш, що Венера й Анхіз кохалися, оглядаючись на п'ять гіней? Ні, мила Джоан, щоб знайти ласку богині, чоловік не йде на базар!

— Хай ті заморські хвойди чинять так, як їм заманеться, — заявила Джоан, уже трохи заспокоївшись. — Але щоб провести ніч з тією, що стоїть перед тобою, тобі доведеться заплатити п'ять гіней, і спочатку гроші, а вже потім забави. Якщо вважаєш, що це мало, то радій, що так дешево тобі обійшлося: мені байдуже. Хух, ну і розізлив же ти мене цим своїм не дам ні фартинга! Я ледь не покрила тебе сама! Ну, ходи тепер сюди, а свої пишні метафори залиш собі на ранок для сонета.

— О, Боже милосердний, Джоан, невже ти не розумієш? — заблагав Ебенезер, досі стоячи навколішках. — Не ради низької забави я жадаю тебе, як міг би жадати хтось інший: цю хіть я залишаю таким ненажерливим шльондролюбам, як Бен Олівер. Того, що я жадаю в тобі, не купиш ні за які гроші!

— Ага, — посміхнулася Джоан, — отже, тут ідеться про незвичні вподобання, так? Дивлячись на твій невинний вигляд, я б нізащо не здогадалася, але не поспішай робити висновки, що про це не може бути й мови. Я ж бо добре знаю, що До лісу веде багато стежок, і якщо це буде недовго та не дуже боляче, тоді для мене це лише питання ціни, сер. Кажи, якої забави ти жадаєш, і я назву свою ціну.

— Джоан, Джоан, облиш ці розмови! — вигукнув Ебенезер, крутнувши головою. — Невже ти не бачиш, як це крає моє серце! Що минуло, те минуло. Я не хочу й думати про це, не кажучи про те, щоб чути це із твоїх милих вуст! Люба моя, клянусь тобі, що я дівак, і як я зараз лину весь до тебе чистий і незаплямований, так само й ти в моїй уяві линеш до мене, хоч що б там сталося в минулому. І ні слова більше. Ні! — застеріг він, оскільки Джоан аж рота роззявила. — Ні слова більш про це, адже з цим кінчено, і крапка. Джоан Тоуст, я кохаю тебе! Ага, це тебе дивує! Еге ж, клянуся небесами, я кохаю тебе, і саме для того, щоб сказати це тобі, я й хотів, щоб ти сюди прийшла. Більше ні слова про цей жахливий промисел, адже я кохаю твоє чарівне тіло невимовно і той дух, який у ньому пробуває, — так, що забракне й уяви!

— Ні, містере Кук, з вашого боку це не дуже дотепно — називати себе ліваком, — нерішуче сказала Джоан.

— Бог свідок, — поклявсь Ебенезер, — що до цієї ночі з жодною жінкою я ще не зазнав плотських утіх, та й жодної ще не кохав.

— Але ж як це так? — з притиском запитала Джоан. — Коли я була всього лише дівчиськом, мені тоді й тринадцятий не минуло, невинне створіння, яке й гадки не мало, яким злим є цей світ, пригадую, я сиділа за столом та гірко ридала від того, що в мене почалася