read-books.club » Наука, Освіта » Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська» 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»" автора Дар'я Бура. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 112
Перейти на сторінку:
тебе береже, синочку...

І таки невдовзі приїхав Ярослав: лиш на три дні, тихо й без попередження, у п’ятницю, а в неділю його провели. Обіцяв, що восени відпустку матиме двотижневу й обов’язково збере родину в Карпатах. Матері тоді сказав, що повертається в частину, але вже за кілька днів майор був на війні.

— Може, і не знав сам, що вони поїдуть. Хоча... Лікарства він купив, амуніцію якусь пакував.. Ні, Іринко, я думаю, що він знав, куди поїде. Певно, просто нам не сказав, або навіть тільки мені. А він знав... То мені вже потім сваха ридаючи сказала, що наш Ярослав на війну поїхав. Ну, а вже як все дізналася, то щодня дзвонив мені, але на моє «сину, як там?» в нього була однісінька відповідь: всьо добре, мам, всьо добре. А там уже стріляли. І я то знала, але мені тоді було головне, що він живий, і навіть оце його «всьо добре» мене втішало, бо то ж я чула його голос, не когось іншого, а мого Славка — живого. Розповідав мені хіба, що гаряче дуже й води бракує, якось навіть казав, що машину, яка везла їм продукти й боєприпаси, дорогою підірвали.

— Сину, Боже, що ж ви там їсте?

Пані Марія відчувала своє безсилля, бо навіть їжі не могла синові передати, ну бо ніяк, бо «нуль», бо літо 2014-го, бо блокпости й не доїхати — не долетіти матері.

— Ой, мамо, та щось придумуєм: от хлопці мобілізовані паляниці пекли з муки та згущика. Теж не зле. О, а ще суп варили, то за вухами в усіх тріщало: і в нас, і в піхоти — вони тут поруч стоять, то ми їх пригощаємо іноді, а вони нас.

— Сину... а ти де? У Донецьку?

— Ні, мамо, — глибоко вдихав уже тоді повітря з порохом,  — трохи нижче.

— А де ж є то «нижче»?__

— Мамо, всьо добре, всьо добре... — заспокоював її Славко,  — тут більш-менш спокійно, чесно.

Марія Миколаївна ще довго після розмов сиділа з картою і вишукувала оте «трохи нижче», а тоді вмикала телевізор і слухала звіти Штабу АТО, повідомлення РНБО й шукала, де ж стоїть «Дика качка» і де може бути її син. Вона жила від дзвінка до дзвінка — надіями й мріями про приїзд Ярослава. Мати щодня прокидалася і засинала з новинами, з відчаєм слухала, як відбирають Крим, як відступають наші війська, і з пекельним болем ковтала новини про нових загиблих на фронті й молилася, аби ім’я її сина не назвали в ранковому військовому звіті.

— Мам, я приїду і все буде по-іншому.

— Сину, що ти маєш на увазі? — розхвилювалася пані Марія.

— Я просто дуже хочу додому, будь-яким транспортом хочу додому, якнайшвидше. У мене тут лист, я його в кишені завжди ношу, слухай: «Тату, приїзди додому, мені тут сумно». Ти знаєш, мамо... так холодно стало, як же тут холодно.

Якась безпорадність була в тій розмові, останній розмові, останніх словах.

А в день смерті Ярослав встиг набрати тільки дружину. Це була 11 ранку.

— Свєта, скажи мамі, що в мене все добре, але не маю зараз часу подзвонити їй, дуже спішу; нехай не хвилюється, і ти не переживай, я потім її наберу, як трохи звільнюся. Люблю тебе, цілуй дівчат, — швидко говорив Славко й кудись точно поспішав: Світлана відчувала це з кожним його словом, кожним подихом.

А за дві години — 27 жовтня 2014-го — Ярослав загинув від осколкового поранення під час обстрілу Авдіївки.

— Щодня, як їхала на роботу, то вісім церков минала й всю дорогу молилася, щодня — і «Отче Наш», і «Богородице Діво». З моменту, як він поїхав на війну, у мене спокою вже не було; я не могла дзвонити йому й щодень чекати його дзвінка. А день по його смерті сестра приїхала й каже: «Маріє, поїхали, Яро­слава вбили». А я й не знала, що відповісти. Зібралася і поїхала. Ярослав мій приїхав за чотири дні до ротації — у домовині. Він тоді один загинув зі зведеного загону повітряних сил, командир блокпоста: перша ротація — і вони поїхали першими, їхня група.

• Андрій Курков. Щоденник Майдану та війни

27 жовтня 2014 року.

Добровольці повертаються з фронту просто в парламент України

Головна новина минулих днями парламентських виборів в Україні — це непотрапляння до нового парламенту комуністичної партії. Цього разу Росія, що завжди підтримувала українських комуністів і вважала їх своїми союзниками в Україні, зіграла з ними ж недобрий жарт, анексувавши Крим. Російськомовний Крим усі 23 роки Незалежності України традиційно голосував за комуністів і давав їм достатньо голосів для потрапляння в парламент. Відійшов Крим, і дорога до парламенту українським комуністам закрилася. В Донбасі цього разу голосували далеко не всі, але ті, хто голосував на територіях, вільних од сепаратистів і російських військ, продовжили підтримувати політичну силу колишнього президента Віктора Януковича, що втік із країни. У цих виборах, щоправда, Партія регіонів брала участь під назвою «Опозиційний блок». Навіть у Харківській області на багатьох виборчих дільницях вона вийшла на перше місце, але голосували за неї активно тільки на Східній Україні. У центрі, на півночі, на півдні та на заході «Опозиційний блок» набрав мало голосів. Не потрапляє до парламенту і вже легендарний радикальний «Правий сектор», який набрав близько 3 відсотків, одначе його лідер Дмитро Ярош до парламенту пройшов по мажоритарному округу. По мажоритарних округах пройшли ще кілька відомих членів «Правого сектора». Інша радикальна націоналістична партія — «Свобода» теж не добирає достатньо голосів, хоча, можливо, після судових засідань і перерахунків результатів голосування їй усе-таки вдасться зно­ву опинитися в парламенті.

Головною несподіванкою цих виборів і виборчої кампанії було різке зниження рейтингу декількох провідних політичних сил буквально за два тижні до дня виборів. Найбільше втратила популярність «Радикальна партія Олега Ляшка» — популістський політичний проект, який фінансується двома олігархами, що мали пряме відношення до Віктора Януковича, — Дмитром Фірташем, який перебуває під слідством в Австрії, і Сергієм Льовочкіним, головою президентської адміністрації за Януковича. Це «просідання» рейтингу пов’язане з масованою телевізійною «атакою» на Олега Ляшка, проведеною телеканалом «1+1». Журналістам удалося знайти відеозаписи зйомок «героїчного перебування Олега Ляшка» в Донбасі. Виявилося, що зйомки були постановочними і проводилися не в зоні військових дій. Одночасно перед виборами трохи втратив рейтинг блок Петра Порошенка, але за рахунок цього зріс рейтинг блоку «Народний фронт» прем’єр-міністра Арсенія Яценюка.

Уже нині можна передбачити, що

1 ... 24 25 26 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"