Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

Ліна довіряла Антоніні, проте не мала наміру розповідати куди й з ким збирається вирушити. І не хотілося, щоб вона бачила Роя. Лише зайві питання будуть.

- Біжи до Саміра. Скажи, що я приїду сама на самокаті, - тихо промовила до вовка, вдягаючи рюкзак на плечі.

Вовк кивнув головою і, стрімко перестрибнувши через паркан, помчав вулицею. Коли Ліна постукала у двері будиночка, то Антоніна якось досить швидко відчинила. У хазяйки навіть склалося враження, що її помічниця не спала. Можливо, й трохи підглядала у вікно, адже Ліна вмикала світло, коли збиралася.

- Антоніно, ми посварилися з Нестором Івановичем. Я не можу більше перебувати разом із ним у будинку. Скажеш йому, що я поїхала до мами. Коли придбаю собі новий телефон, то потелефоную, щоб домовитися про розлучення. Так можеш і переповісти. Я не повернусь до нього і маю намір розійтися остаточно, тож нехай краще не намагається мене знайти. Щодо майна нехай там суд вирішує, мені байдуже. Лише свої речі потім якось заберу. Але ти тримай мене в курсі, що тут відбуватиметься. Напиши мені десь свій номер телефону, - Ліна протараторила все швидко, немовби й сама боялася, що може передумати. Що згасне цей бунтарський запал і не вистачить сміливості покинути такий рідний її дім.

- Але ж, Ліночко, як так! – сплеснула руками Антоніна. – Вам же лікар сказав…І з ким ви? Як ви поїдете?

- Подруга мене підвезе. Тут неподалік живе. Або, можливо, викличу таксі. А потім потягом. Та, байдуже, це не так важливо. Я тобі протелефоную, щойно буду на зв’язку.

Потім ще хвилину почекала, поки Антоніна нашкрябає свій номер на серветці, обійняла наостанок свою вірну помічницю, і впевнено почимчикувала до гаража.

Передсвітанкова тиша ще сонного містечка ніби трохи заспокоювала її розбурхані емоції. Вирішила твердо, тож так і має бути. Звісно, трохи непокоїлася. Так все не визначено й спонтанно. І  подорож ця невідомо що їй принесе.  

Але ж ще кипіла злість на Нестора. Не повернеться до нього ні за які статки.

На подвір’ї Дмитренків ще не спостерігалося ніякої від’їзної метушні. Вони ж о сьомій, здається, збиралися вирушати. І хоч знала, що Нестор навряд чи рано прокинеться, все одно Ліні було тривожно й хотілося виїхати якнайскоріше.

Тимчасові мешканці елітного котеджу не спали. Рой у своїй людській подобі щось активно наминав на кухні. Кивнув привітно Ліні. Наче ото давно не бачилися.

- Ти уявляєш, які побічні ефекти проявилися після переходу у ваш світ, - пояснювала Яра феномен перевертня, обійнявши по-дружньому Ліну. – Апетит у нього просто непомірний. І не розмовляє. От у вовчій подобі може говорити, а в людській - ні. Що за дивина така?

Ліні хотілося побачити  Саміра. Почути схвалення її вчинку, підтримку й запевнення, що вона все зробила правильно. Вишукувала його поглядом, що й помітила Яра.

- Ти Саміра, певно, хочеш побачити? Він на другому поверсі, ще поки спить. Регенерація, на щастя, пришвидшилася. Тож наш верховний має бути в нормі. То вже буди його, раніше виїдемо, ніж планували.

Підіймаючись сходами, відчувала, як у радісному передчутті стукотить її серце. Ох, Ліно, невже ти встигла захопитися?

Він розкинувся на добру половину ліжка. Увесь рельєфний торс у бинтах, мов у якихось обладунках. Таке досконале тіло. Вогняне волосся розсипалося сонячним ореолом на білосніжній подушці. Може, й справді демон, бо хіба ж бувають чоловіки такими вродливими?

Але щось зовсім по-людському тріпотіли його густі вії й супився широкий лоб. Щось тривожне сниться йому, напевно.

Ліна сіла поряд на ліжко, не стрималася, провела рукою по вольовому підборіддю. Бажання знову, як цунамі, накрило її, знищуючи безповоротно усі ті почуття до законного чоловіка, які були раніше. Не було більше щенячої вдячності Нестору за прожиті у розкоші роки. Той ганебний вчинок був останньою краплею і перекреслив усі сім років подружнього життя.

Зняла обручку з величезним діамантом, жбурнула кудись убік і неначе позбулася того тягаря нещасливого шлюбу.

Ліні враз захотілося з головою пірнути у цю невідому пригоду. Забути про розсудливість й поміркованість. Прислухатися лише до свого серця та своїх бажань.

А якщо на хвилинку припустити, що це все правда. Якась паралельна реальність. Її головна роль у фантастичному фільмі. Скільки разів вона мріяла знятися у якомусь незвичайному проєкті. І ось її мрії здійснилися. Нехай це не знімання, а реальне життя. Проте вона повірить у все, що відбувається навколо неї, як у справжнісіньку казку.

- Довго ще споглядатимеш мене сонного? – озвався головний герой її вигаданої казки, розплющивши очі. – Сподіваюся тобі подобається те, що ти бачиш. І ти не шукаєш в мені якісь вади?

- Якби не подобалося, то мене б тут не було, - усміхнулася Ліна.

- Тобто, ти зізнаєшся у тому, що в тебе до мене виникла симпатія? - ловив її погляд, напирав, мов скеля. Ще й підійнявся, сів так близько, що й простора кімната здалася  замалою.

- Так, Саміре, виникла. І хоч уся ця невизначеність, наповнена якимись магічними подіями, трохи лякає. Але я поїду з вами, - зізналася як доросла, майже вільна, жінка.

- Чому ти передумала? Щось трапилося? – занепокоєно блукав поглядом по її тілу.