Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова "

- Куди це ви збираєтесь?  - Висунулася з боку другого поверху цікава моська Кості.

- На шабаш, - гордо оголосила я, поспішаючи Машу, що копається.

- На який шабаш?  – не зрозумів хлопець.

- Ну… - простягла я, - бувають у відьом шабаші.  Ось і в перевертнів, вважай, що теж трапляються.

- Жах, - скривився Костя.  - Ви що невеликими купками збираєтесь і на місяць разом виєте?

- Купками дещо в туалеті збирається, - відрізала я.  – А у вовків зграї.

- Помада!  - Вигукнула Громова, перевертаючи сумку.

- У правій кишені, - підказала я їй.

Лайно, вона ж сама щойно її туди поклала.  Як це можна забувати?

- Навіщо вам на шабаш помада знадобилася?  – здивувався хлопець.

- Знаки на обличчях креслити, - підказала Марія, включаючись до моєї гри з назвою «як довго можна виносити мозок Кості».

– А фарби?  - Не в'їжджав брат подруги.

– Примітивно, – відповіла я.

- А помада пооригінальніша буде, - викарбувала Громова, ще щось складаючи у свою бездонну сумочку.

Хоча сумочкою цей аксесуар можна було назвати півгодини тому.  Тепер це була сумка.  Якщо Маша й далі туди щось завантажуватиме, то сумка так само поступово перетвориться на валізу.

- Адже ви не на шабаш йдете, - ствердно заявив хлопець.

- Як ти здогадався?  - захоплено поцікавилася подруга, витріщивши очі.

- Інтуїція, подруго, - нахабно заявив хлопець.  – То куди ви йдете?

- Шукати вампірів, які нас шукають, - спокійно пояснила я.

- Ага, - додала Громова.  – Поки що у них з доказів лише колір очей.

- Зеленооких людей не так багато, - промовив брат Маші.  Боже, він хвилюється за нас.

Хлопче, та ти з кожною хвилиною мене дивуєш усе більше й більше.

Завершивши приготування (браво, Марія, я думала, ця мить ніколи не настане), ми поїхали до центру міста.

Громова, я безмежно рада, що цього разу в тебе в машині є бензин!

- І навіщо нам шукати цих вампірів?  - Ще раз запитала я у подруги.

Та вирішила порахувати питання за риторичне, тож мовчання затяглося.

Зайшовши до одного з численних кафе, ми з Машою вибрали відповідний столик.  Потрібно було продумати план.  Вампірів ми ловити не збиралися, а ось слідкувати за ними не завадило б.

- Ти б темні окуляри взяла, - зітхнула Марія.

Дійсно, Громова сиділа в темних окулярах, а я окидала кафе неспокійними зеленими очима.

- Так зійде.

Маша хотіла заперечити, але потім когось помітила.

- Дивись, там та дівчина, яка була з Сашею на вечірці, - прошепотіла вона, нахиляючись до мого вуха.

Я перевела погляд, і тепер у мене з'явилася можливість бачити подружку Мирового.

- Піду вийду, - пробурмотіла я.

– Куди?  - Запитала Маша.

- У жіночу кімнату, - пристойно відповіла я.

Ось тільки після повернення з вищеописаної кімнати на мене чекав досить неприємний сюрприз: самовпевнена супутниця Саші.

Чорт, чому я так розслабилася?  Останнім кадром, що запам'ятався, був сильний кулак цієї нахабної дамочки.

Я прийшла до тями в темній кімнаті.  Здається, зараз уже ніч.  Принаймні пташок ніде не чути.  Хоча тут їх може взагалі не бути.

Стоп.  А де я?

- Не заходь туди, - почувся приглушений голос.

- Не бійся, - відповіла дівчина.  - Адже оборотні стають сильнішими тільки в повний місяць.

- А Андрій з Мішею натрапили на вовків вранці, - спростовував здогади дівчинки хлопець.

- Це була ніч після повного місяця, - пояснила ця коза супротивним голосочком.

Дивно, що ми з Машою не звернули на це уваги.  Ех, а так могли б повити на місяць… налякати забобонних людей.

- Тепер вона абсолютно нешкідлива, - продовжувала переконувати свого друга дівчина.  - Тільки треба знайти її спільника.

- А якщо вона не перевертень, а просто звичайна і ні в чому не винна зеленоока городянка?  – поцікавився третій хлопець.  - Ми ж у безглузде становище потрапимо.

- За весь день ми так і не побачили нікого із зеленими очима, - не заспокоювалася ця настирлива особа.

— Я її навіть не бачив, — знову вліз третій.

- Її Ілля сюди приніс, поки ви з Мішою та Сашею шукали в іншому кінці міста.

- А Мировому що говоритимемо?  – не здавався Ілля.

Так, цього хлопця безперечно звуть саме так.

- Поки що нічого, - вирішила дівчина.  – Потім доведеться, коли це дівчисько голодом поморимо.  Зрештою, їй все ж таки доведеться перетворитися.  І в повню ми це доведемо.

Дермо, а вона ж частково має рацію.  Жоден перевертень не може довго жити без перетворень.  Якщо не перекидатися хоча б раз на три дні, це почне відбуватися неконтрольовано.

Від думок мене відвернув звук дверей, що відкриваються.  Настя.  Отож, отже, хто ця сучка.

- Ілля, вона прийшла до тями, - проголосила подружка Сашка, пропускаючи в кімнату симпатичного хлопця.

- Тобі щось треба?  - спитав він.

- Так, - відповіла я, почекавши поки Настя вийде.  - Я хочу знати, якого біса я тут опинилася.

- Ну… - Ілля на мене трохи подивився.  – Мої друзі вважають, що ти перевертень.

- Хлопець, - я посміхнулася, - ти впевнений, що у дитинстві мультиків не переглянув і казочок не перечитав?

- Так я й думав, - промимрив Ілля, збираючись виходити.

Але його урвав владний голос:

- А у вампірів ти жвавенько повірила.

Я повернула голову, намагаючись розглянути цього гадюка. Багров.

Чорт, тільки його тут не вистачало.

- Я ж сестра Мирова, - відчайдушно намагалася навчити його.  - Як я можу бути перевертнем?

- Ти його зведена сестра, - розумно зауважив Андрій.  – Тож краще тобі почекати тут.

Дермо, вони мене тепер завжди вирубуватимуть?

Коли я опритомніла цього разу (здається, цей факт вже входить у звичку), мої руки вже були пов'язані.  Дермо…

- Ой, ти знову прокинулася, - хитро зауважила Настя.  - Ілля, Андрію, придивіться за нею, а я на перший поверх.  Там Алекс прийшов.  Її він все одно не почує, а мені до нього краще спуститись.