Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

він сказав. А ще йому раптом здалося, ніби повернувся в минуле, і в нього болісно защеміло серце. Зрозумівши, наскільки раптово й легковажно поводиться, Ґендзі, нарешті опам’ятавшись, вирішив піти ще затемна, щоб ніхто із служниць нічого поганого не запідозрив. «Дуже прикро, що я вам настільки нелюбий. Але повірте, ніхто інший не закоханий у вас так, як я. Моя любов справді безмежна, і я ніколи не зроблю вам нічого, що могло б викликати людський осуд. Я хотів би лише одного — спілкування з вами, щоб розвіяти тугу за минулим. Не відмовляйте мені хоча б у цьому ...» — благав він, але дівчина, як непритомна, не відчувала нічого, крім жаху. «Я не сподівався, що настільки вам огидний...» — сказав він, зітхаючи, і додавши: «Постарайтеся не видати себе нікому!» — пішов.

Хоча дівчині було вже чимало років, але вона не мала життєвого досвіду і досі не уявляла собі, що між чоловіком і жінкою можлива така глибока близькість. Вражена несподіваним вчинком Ґендзі, вона так засмутилася, що служницям видалася хворою. «Справді зворушує те, що Великий міністр так вами опікується. Навіть рідний батько не ставився до вас турботливіше», — тихенько нашіптувала дівчині Хьобу, дочка годувальниці, але дівчина, невдоволена несподіваним наміром Ґендзі, лише мовчки нарікала на свою нещасну долю.

Рано-вранці наступного дня від Ґендзі принесли листа. Хоча Тамакадзура ще лежала в ліжку, як хвора, але служниці, підсунувши їй туш і пензлик, попросили негайно відповісти, тож їй довелося прочитати листа. На простому матовому білому папері[106] гарним почерком було написано: «Не можу я забути, як жорстоко ви повелися зі мною...А що подумають Ваші служниці?

Хоча твого коріння,

Молода травинко[107],

Я навіть не торкнувся,

То чого ж ти

Сумно похилилася?

Виявляється, Ви зовсім ще дитя...»

Згадавши вчорашню подію, дівчина обурилася по-батьківськи ласкавим тоном його листа, але, щоб, відмовившись відповідати, не викликати підозри служниць, на аркуші товстого паперу «міціноку» лише написала: «Я отримала Вашого листа. Але я погано почуваюся і, на жаль, не можу відповісти...»

«О, яка в неї тверда вдача!..» — гірко всміхнувся Ґендзі, прочитавши листа. Та й він чого вартий, якщо сподівався словами її розжалобити?

Відкривши дівчині свою душу і вже не натякаючи на сосну з Ота[108], Ґендзі так безупинно докучав їй своїми зізнаннями, що врешті-решт вона, не знаючи, куди подітися, навіть занедужала. «Мало хто знає всю правду... — думала вона. — І чужі, і близькі люди вважають Великого міністра моїм справжнім батьком, тож якщо по світу пошириться чутка про цей випадок, я стану посміховиськом і знеславлю ім’я своє. Я досі не знаю, чи захоче рідний батько опікуватися мною, якщо дізнається про мене, а коли до нього дійде чутка, що я така легковажна, сподіватися не матиму на що». Так мучила вона себе болісними роздумами.

Почувши з чужих слів про вельми прихильне ставлення до них Великого міністра, принц Хьобукьо і удайсьо Хіґекуро стали ще наполегливіше залицятися до Тамакадзури. А Уцюдзьо з дому міністра Двору, що написав колись про «потік бурхливий», випадково дізнавшись від Міруко, що панні дозволено читати його листи, і не знаючи нічого про родинний зв’язок з нею, з нестямною радістю посилав їй листи з любовними скаргами і з ранку до вечора блукав поблизу її покоїв.

Cвітлячки

Головні персонажі:

Ґендзі, Великий міністр, 36 років

Тамакадзура, панна із Західного флігеля, 22 роки, дочка Юґао і міністра Двору, названа дочка Ґендзі

Принц Хьобукьо, Хотару, син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі

Імператриця-дружина, Акіконому, дочка пані Рокудзьо і принца Дзембо, дружина імператора Рейдзея

Ханацірусато, пані зі Східних покоїв, кохана Ґендзі

Юґірі, Цюдзьо, 15 років, син Ґендзі та Аої

Панночка з Весняних покоїв, дочка Ґендзі й пані Акасі

Пані Акасі, кохана Ґендзі

Касіваґі, Уцюдзьо, 20—21 рік, син міністра Двору

Міністр Двору, То-но цюдзьо, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Досягнувши такого високого становища Великого міністра, Ґендзі мав змогу жити тепер спокійно, без особливих клопотів, а жінки, що були під його опікою, влаштовані відповідно до їхніх звань і бажань, не знаючи жодних тривог, почувалися задоволені забезпеченим життя, про яке раніше могли лише мріяти. І лише Тамакадзура, панна із Західного флігеля, на жаль, несподівано опинившись у скрутному становищі, не знала, як з нього вийти. Хоча вона не відчувала до Ґендзі такої відрази, як колись до Тайфу-но ґена, але його дивні таємні залицяння, які вона відкидала, завдавали їй неймовірних страждань. Тепер, досягнувши віку, коли багато чого в житті стає зрозумілішим, вона, роздумуючи над своєю долею, все частіше шкодувала, що поруч з нею немає матері.

Та й Ґендзі, зізнавшись одного разу в коханні, не тільки не відчув полегшення, а, навпаки, страждав ще більше через те, не в змозі з нею навіть поговорити, тому, остерігаючись людських очей, раз по раз заходив у Західний флігель і заставши дівчину самою, докучав їй своїми любовними скаргами. А вона, не сміючи різко йому відмовити, вдавала, ніби нічого не розуміє.

Від природи Тамакадзура була радісної, привітної вдачі, а тому за її напускною суворістю не могла заховатися її особлива чарівність. Тож і не дивно, що принц Хьобукьо все частіше писав до неї свої пристрасні листи. Хоча й не багато часу минуло відтоді, як принц захопився нею, та в одному листі, поскаржившись на початок дощового п’ятого місяця[109], вже з докором додав: «Якби-то Ви дозволили мені хоч трошки наблизитися до Вас...Тоді я міг би сказати Вам принаймні частину того, про що думаю, і заспокоїти свою душу...»

Побачивши того листа, Ґендзі зауважив: «Вам нема чого побоюватися. Я не бачу нічого поганого в тому, що такі, як він, люди захоплюються вами. Не стороніться принца. Час від часу відповідайте йому». Хоча він спробував пояснити їй, як краще відповісти, дівчина, відчувши, як остаточно зіпсувався її настрій, сказала: «Пробачте, щось мені стало зле», — і відмовилася писати відповідь.

Серед її служниць не було жодної достатньо високого звання і походження, хіба що дочка її дядька з материного боку, що отримав свого часу звання сайсьо. Цю скромну особу Ґендзі розшукав і взяв до себе, коли після смерті батька вона опинилася без будь-якої підтримки. Її звали пані Сайсьо. Вона досить майстерно володіла пензлем, мала достатній життєвий досвід, а тому Ґендзі доручив їй у разі потреби відповідати на листи від імені Тамакадзури. От і тепер, покликавши її до себе, він велів їй написати відповідь принцу, пояснивши, яким приблизно має бути його зміст. Видно, йому дуже вже кортіло знати, наскільки успішним буде залицяння.

Сама панна після того, як Ґендзі приголомшив її несподіваним любовним зізнанням, стала дивитися на пристрасні листи принца Хьобукьо приязніше. Не можна сказати, що вона піддалася його вмовлянням, але раптом чисто по-жіночому зміркувала, що з його допомогою зуміє позбутися набридливих домагань Ґендзі.

Звичайно, принц не здогадувався, що Ґендзі сам з душевним трепетом стежить за його діями, й одного разу, вражений дружнім тоном листа дівчини, крадькома проник в її покої. Сидячи на