Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— Кинути курити?

— Ні. Вирішити цю справу.

Я беземоційно поглянув на неї.

— Адвокате, у мене насправді немає вибору. Ви читали умови мого найму?

— Так. Я їх написала, — Прескотт подивилася на мене так само беземоційно, але за цим поглядом ховалися сліди дискомфорту. Побачивши його, я таки не став тягнутися на інший бік таксі, щоб ударом однієї застиглої руки вчавити її носову кістку їй у мозок.

— Ясно, ясно, — сказав я і знову визирнув з вікна.

…І ЗАСУНУ КУЛАК ТВОЇЙ ЖІНЦІ В ПІХВУ В ТЕБЕ НА ОЧАХ ГРАНИЙ СУЧИЙ МЕТЕ ТИ НЕ МОЖЕШ…

Я зняв гарнітуру і кліпнув. У тексті були грубі, але ефективні віртуальні графічні зображення та інфразвукова частота, від якої в мене загуло в голові. Прескотт із розумінням і співчуттям поглянула на мене з іншого боку столу.

— Там усе таке? — запитав я.

— Ну, далі воно менш зв’язне, — вона показала на завислий над столом голографічний дисплей, на якому переверталися зображення файлів, які я відкривав, холодних відтінків блакитного та зеленого. — Це ми називаємо стеком ВП — вгашених і причинних. Узагалі-то, ці хлопці здебільшого надто тяжко постраждали, щоби становити якусь реальну загрозу, але знати, що вони десь там, неприємно.

— Когось із них заарештувала Ортеґа?

— Це не її відділ. Відділ тяжких порушень передавання вряди-годи ловить по кілька таких, коли ми досить голосно на це скаржимося, але зважаючи на характер технології розповсюдження, це все одно що намагатися спіймати дим сіттю. А навіть якщо їх таки ловлять, вони в найгіршому разі отримують кілька місяців зберігання. Це — марнування часу. Як правило, ми просто зберігаємо ці речі, поки Банкрофт не каже, що їх можна видалити.

— А за останні шість місяців не з’явилося нічого нового?

Прескотт знизала плечима.

— Може, божевільні, поведені на релігії. Католики активізувалися щодо Резолюції 653. Пан Банкрофт користується неявним впливом у Суді ООН, про що знають практично всі. А, ще якась марсіянська археологічна секта почала кричати про співошпиль, який стоїть у нього в коридорі. Вочевидь, минулого місяця були роковини мученицької смерті їхнього засновника від дірявого скафандра. Але всім цим людям не було чим прорвати периметрову оборону Сантач-Гауса.

Я відхилив своє крісло назад і вдивився у стелю. Вгорі зверненим на південь шевроном пролетіла зграя сірих птахів, які ледь чутно щось ґелґотіли. У кабінеті Прескотт було відформатоване середовище; на всіх шести його внутрішніх поверхнях були спроектовані віртуальні зображення. Наразі її сірий металевий стіл не знати чому стояв посередині похилої луки, на якій сідало сонце, на віддалі було видно невелике стадо якоїсь худоби, а час від часу лунав пташиний спів. Роздільна здатність зображення була чи не найкращою з того, що я бачив.

— Прескотт, що ви можете розповісти мені про Лейлу Беґін?

Запала тиша, і я мимоволі опустив погляд на землю. Уму Прескотт дивилася в куток поля.

— Це ім’я вам, думаю, назвала Крістін Ортеґа, — повільно проказала вона.

— Так, — я сів. — Вона сказала, що так я дізнаюся дещо про Банкрофта. Ба більше, вона сказала мені назвати його вам і перевірити, чи ви розсердитеся.

Прескотт розвернулася до мене.

— Я не розумію, який стосунок це може мати до поточної справи.

— Може, перевіримо?

— Чудово, — промовила вона з зухвалим виглядом і надривом у голосі. — Лейла Беґін була проституткою. А може, й досі нею є. П’ятдесят років тому Банкрофт був одним з її клієнтів. Кілька необережних учинків — і це стало відомо Міріам Банкрофт. Дві жінки зустрілися на якомусь прийомі в Сан-Дієго, вочевидь, домовилися разом піти до вбиральні, і Міріам Банкрофт віддухопелила Лейлу Беґін.

Я спантеличено дивився на Прескотт по той бік стола.

— І все?

— Ні, не все, Ковачу, — втомлено сказала вона. — Беґін тоді була на шостому місяці вагітності. Через це побиття вона втратила дитину. Встановити плодові спінальну пам’ять фізично неможливо, тож смерть вийшла реальною. За це світило від трьох до п’яти десятиліть.

— Дитина була від Банкрофта?

Прескотт знизала плечима.

— Сумнівно. Беґін відмовилася дати дозвіл на перевірку генів плоду. Сказала, що не має значення, хто батько. Мабуть, вирішила, що невизначеність цінніша з медійної точки зору, ніж однозначне «ні».

— А може, вона була надто згорьована?

— Я вас благаю, Ковачу, — Прескотт роздратовано махнула на мене рукою. — Ми ж говоримо про оклендську повію.

— Міріам Банкрофт опинилася на зберіганні?

— Ні, і саме це бісить Ортеґу. Банкрофт відкупилася від усіх. Від свідків, від медіа, зрештою на компенсацію пристала навіть Беґін. Позасудове врегулювання спору. Цього було досить, щоб забезпечити їй клонувальний поліс від «Ллойдс» і вивести її з гри. Коли я чула про неї востаннє, вона зношувала другий чохол десь у Бразилії. Але це було півстоліття тому, Ковачу.

— Ви були при цьому присутні?

— Ні, — Прескотт перехилилася через стіл. — І Крістін Ортеґа теж, тому чути, як вона постійно про це ниє, якось бридко. О, я теж цього наслухалася, коли вони минулого місяця припинили розслідування. Вона жодного разу не зустрічалася з Беґін.

— Думаю, це може бути принциповим питанням, — м’яко зауважив я. — Банкрофт і досі регулярно ходить до проституток?

— Це мене не обходить.

Я проштрикнув пальцем голографічну візуалізацію й подивився, як довкола нього спотворюються барвисті файли.

— Можливо, це має вас обходити, адвокате. Ревнощі на сексуальному ґрунті — це, все ж таки, досить потужний мотив для вбивства.

— Дозвольте вам нагадати, що, коли Міріам Банкрофт про це спитали, поліграф дав негативний результат, — різко сказала Прескотт.

— Йдеться не про пані Банкрофт, — я припинив гратися з візуалізацією й подивився на юристку, що сиділа переді мною по той бік стола. — Я маю на увазі ще мільйон доступних отворів на світі та ще більшу кількість партнерів або кревних родичів, яким може бути неприємно бачити, як їх має якийсь мет. Серед них має бути кілька експертів із таємного проникнення, вибачте за мимовільний каламбур, і ще, можливо, один чи двоє психопатів. Коротше кажучи, хтось здатний залізти до будинку Банкрофта і спалити самого Банкрофта.

Оддалік тужливо замукала одна з корів.

— Як щодо цього, Прескотт? — я змахнув рукою крізь голограф. — Тут нема нічого такого, що 6 починалося словами: «ЗА ТЕ, ЩО ТИ СКОЇВ ІЗ МОЄЮ ДІВЧИНКОЮ, ДОНЬКОЮ, СЕСТРОЮ, МАТІР’Ю — ЗАЙВЕ ВИКРЕСЛИТИ»?

Я не потребував її відповіді. Я й так усе зрозумів з виразу її обличчя.

Сонце падало на стіл косими смутами, а в деревах по той бік луки співали птахи; Уму Прескотт схилилася над клавіатурою бази даних і викликала у візуалізацію новий фіалковий прямокутник голографічного світла. На моїх