Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Я витратила деякий час, щоб отямитися, потім вимила і сховала іграшку, привела себе в порядок, вже в кімнаті переодягнулася в шорти з футболкою, і вирішила, що маю все ж таки приготувати вечерю. Це моя робота. Я спустилася у вітальню, боючись перетнутися з Крістофом, але ще на сходах зрозуміла, що зустрічі уникнути неможливо. На кухні було чутно гуркіт посуду. Я поквапилася туди, і з подивом побачила, що Крістоф, досі одягнений в ділову сорочку і брюки, намагається щось приготувати самостійно. 

– Зупиніться, я все зроблю, - схвильовано крикнула я, і Крістоф ледь не підстрибнув, почувши мій голос, наче він тепер мене боявся.

– Софі, я вам сказав, що сьогодні не треба нічого робити. Йдіть відпочивайте, - тобто, ми вже знову на ви?.. Ще й такий роздратований, що аж лячно.

– У вас погано виходить. Дайте мені, - суворо наказала я, ледь не почавши виривати з рук Шері принаддя.

– Вирішили помститися мені? Повчити тому, в чому я гірший за вас? - отруйно посміхнувся він, залишивши посуд у спокої.

– Вирішила виконати свої обов'язки, - цокнула я, і роздивилася зміст миски. Стільки яєць... Для млинців, які він просив, забагато. – Це ви млинці почали готувати? 

– Ні... Це омлет. Намагався згадати, як мама мене вчила його робити, - незграбно пояснив Крістоф, і почухав потилицю. 

– Я зараз все зроблю, а ви можете спостерігати, щоб запам'ятати на інший раз, - посміхнулася я, наче добра вихователька у дитячому садку.

– Добре, моя керівниця, - глузливо закотив він очі.

Я дістала всі інші інгредієнти для омлету, але через пильне спостереження Крістофа, ледь не розлила молоко, і не порізала пальці, нарізаючи томати.

– Ви так швидко все робите, наче в кулінарному шоу, - усміхнувся Шері, але я не зрозуміла, це щиро, чи він знову насміхається.

– Які дурниці. В кулінарних шоу не готують такі банальні страви.

– То може навчите мене таким банальним стравам? - повільно вимовив Крістоф, і наблизився до мене. Гадаю, він отримує неймовірну насолоду, перевіряючи мою сміливість на міцність. 

– Що ж... Давайте спробуємо, - твердо відповіла я, хоча це не найкраща ідея. Він нещодавно торкався мене, а тепер я маю, як ні в чому не бувало, поводитися спокійно.

– Керуйте мною, мадемуазель Ріше.

– Яйця ви вже розбили, тепер треба їх збити. Але на майбутнє – десять яєць трохи забагато. На одну персону достатньо і п'яти, якщо не менше, - швидко пояснювала я, намагаючись не дивитися на Крістофа.

– Я готував на двох, - цей диявол, навпаки, намагався спіймати мій погляд, щоб побачити реакцію на його провокації.

– Чекали на гостей? - мигцем глянула на Крістофа, нервово торкаючись вінчика.

– Софі, не кокетуйте. Ви чудово розумієте, що це мало бути для нас з вами, - хрипко і грайливо сказав він, але я вирішила не підтримувати ці балачки.

– Отже... Починайте збивати вінчиком яйця, - я передала йому "інструмент", і він почав працювати.

– Ось так? - Крістоф колотив так, що я не витримала і схопила його за зап'ястя, але швидко відпустила.

– Стоп, стоп, стоп. Так в мисці не залишиться жодного яйця. 

– Покажіть, як треба. Моєю рукою, - вкрадливо запропонував Шері. Не здивуюся, якщо така незграбність з його боку є навмисною.

Я ніяково торкнулася долоні Крістофа, але з боку було дуже незручно щось робити. Ймовірно, мені доведеться стати ззаду. Дідько...

– Я перепрошую, - тихо вимовила я, і зайшла за його спину, трохи притулившись, і взявши руку Шері в свою.

Я почала демонструвати, як треба збивати яйця, владно тримаючи його велику руку, і намагалася поводитися впевнено. Пальці Крістофа були напруженими і непіддатливими, наче він нервував від моєї близькості.

– Ось так... Інтенсивно, але обережно, щоб не летіло в усі боки, - тихо сказала я.

– Це дуже важко. Як у вас так легко все виходить? - награно спитав Крістоф. Чому він так підлещується?

– Не вигадуйте. Ще навіть нічого не вийшло.

Я відійшла від Крістофа, і подивившись на його обличчя, помітила, що він знову якийсь нездоровий. 

– З вами все добре? - схвильовано спитала я, і він одразу насупився.

– Чому ви питаєте?

– Ви маєте вигляд, як минулого разу, коли вам було погано.

– Мені не було погано, Софі, - роздратовано огризнувся Крістоф, наче до цього він зовсім не був дружелюбним. – Досить. І зараз все добре.

– Ви мабуть думаєте, що я намагаюся вас опікати, але насправді... Мені страшно за себе, - ніяково зізналася я. – Я доглядала свою бабусю, і кожного разу, коли їй було погано, я боялася не встигнути. Боялася, що мені доведеться робити щось вкрай відповідальне і я не впораюся з цим. А вона завжди казала, що все добре, і це закінчувалося викликом лікаря, серед ночі.

– Як приємно, що ви порівнюєте мене зі своєю старечою бабцею, - Шері посміхнувся так, що захотілося втекти кудись подалі. Що такого я сказала? – Але я трохи молодший за неї, адже так, онучечко? Тому досить мене повчати, як діда в пансіонаті для людей похилого віку.

– До чого тут вік, не розумію, - від його інтонації в мене затремтіло підборіддя.

– До того, що вся моя проблема в стриманні бажання, яке краще не випускати назовні, бо якщо це зробити, ви знепритомнієте від... - Крістоф запнувся, дивлячись на мене, як розлючена тварина. – Моєї уваги. А ваші зауваження мене принижують, і змушують відчувати себе жалюгідно.

Я перелякано подивилася на боса, і мовчки пішла до себе, залишивши приготування їжі незавершеним. Це вже перші дзвіночки. Нічого хорошого з мого перебування тут, не вийде. Я закохаюся в цього грубіяна, і терпітиму його перепади настрою і проблеми зі здоров'ям. Хіба про такого чоловіка я мріяла? 

Увійшла до кімнати, і одразу лягла, відчуваючи, як сльози рвуться назовні. Я сумую за бабусею... З нею завжди було так комфортно. Їй, на відміну від батьків, я могла розповісти все що завгодно, і не отримати осуд та зауваження натомість. Що б вона сказала, якби дізналася, що зі мною відбувається зараз? Засудила б мою прихильність до такого чоловіка, як Крістоф, чи сказала б свою улюблену фразу про доленосність? "Нічого не відбувається випадково, і якщо когось зустрічаєш – то це доля, навіть, якщо не найкраща"...