Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Знайомство закінчилося і всі потихеньку розбрелися до своїх ліжок, для того, щоб переодягнутися. За їхнім прикладом я теж пішов змінювати спальний одяг. Я відмітив, що і повсякденне вбрання у нас однакове - чорна шовкова сорочка і того ж кольору штани зі щільної бавовни. Тільки носилося воно на різний манір. Правильний Тор, наприклад, акуратно заправив сорочку за пояс штанів. Рінол ходив розстебнутий, демонструючи всім свій ідеальний торс. Решта застібнула сорочку на всі ґудзики, але залишила її навипуск. Я вчинив так само, вирішивши, що це найбільш зручний варіант. 

Одежа сиділа на мені ідеально, немов на мене шилися. Може, так і було. Якщо в цьому замку мешкають маги, може тут є свій майстерний кравець, який за допомогою одного заклинання створює нову річ. І до речі, щодо моїх нових знайомих? Майк, так точно маг, а решта?

Не встиг я наважитися на те, щоб просто зараз поставити це запитання, як до мене підскочив Майкон. 

- Ходімо, я покажу, де в нас вмиваються і ходять в туалет, - дзвінко, немов дзвіночок, заговорив ельф.

Майк запрошувально махнув мені рукою і я слухняно пішов за ним. Праві, вужчі двері виявилися входом у невелику кімнату, теж суцільно оббиту темним деревом, тільки вже гладким, без різьблення. Тут стояли бочки з водою і порожні миски. Уздовж однієї стіни була прибита дошка з безліччю гачків, на деяких з них висіли рушники. Також в одному з кутів я помітив складені одна в одну великі дерев'яні ванни. З кімнати було два виходи, один, як пояснив Майк, вів прямо в коридор. Інший, менш помітний, вів до туалету.

Справивши нужду, вмившись і напившись чистої води з глечика, я вийшов у коридор разом з усіма своїми новими знайомими. Майк з важливим виглядом крокував поруч, показуючи й пояснюючи мені очевидні речі:

- Ось це сходи вниз, ось це хол із виходом на балкон, - базікав він.

Я й сам бачив посеред коридору широкі сходи, що ведуть вниз і вгору. А також хол, суцільно вимощений гладким каменем і арковий вихід на балкон. Далі по коридору була ще одна невелика кімнатка для миття рук і простора кімната з двома дерев'яними столами. Біля кожного було по вісім стільців, так щоб місця вистачило всім.

- Це наша їдальня! - сповістив Майк і облизнувся, вдихаючи приємні аромати щойно приготованої їжі.

- А це що? - запитав я, вказуючи на загадкове віконце в стіні, біля входу, через яке виднілися два висячі канати.

- Це такий спеціальний підіймач, через який доставляють їжу прямо з кухні, - зі знанням справи пояснив Майк.

Я заглянув у віконце. Це було щось на зразок вузького квадратного колодязя або пічної труби. Довгі канати тягнулися далеко вниз, де виднілося світло, і ще на кілька поверхів угору, де я зміг розгледіти спеціальні коліщатка.

- Розумно придумано! - захопився я.

- Ага! - підтвердив Майк. - Працівникам кухні не потрібно бігати вниз і вгору по сходах. Можна просто прийти, підняти поличку підіймача з їжею і все розставити по місцях. До речі, у ванній кімнаті такий самий, тільки більший. На ньому підіймають тази з гарячою водою. Ну, підемо їсти. А то не встигнемо.

Майк швидко поскакав займати місце за столом разом із Чейзом, Еланом і Рінолом. Потім запросив мене сісти, плескаючи по вільному стільцю біля себе.  Я б, звісно, волів би сісти за вільніший стіл, де осібно, на протилежних краях сиділи Торен і Орсем. Може іншим разом сяду там, де захочеться, а поки що варто присісти з тими, хто більш говіркий і охоче ділиться інформацією.

Столи вже були заставлені тарілками та блюдами з їжею. Біля віконця з підіймачем стояв ще один невеликий стіл, де стояв глечик з напоєм та каструля, зі встромленою в неї великою дерев'яною ложкою. Я так зрозумів, що звідти можна взяти добавку, якщо хтось не наївся або не напився. Хлопці за обидві щоки наминали тушковане м'ясо з овочами, запиваючи все це компотом. Я не став відставати від них.

На якийсь час у їдальні запанувала тиша, порушувана лише рідкісними ударами ложок об тарілки. Вгамувавши перший голод, мовчання порушив Чейз:

- До речі, а яка в тебе магія? - поцікавився він у мене.

Я не одразу знайшовся що відповісти, таке запитання мені ставили вперше. Удавши, що зосереджено прожовую шматок м'яса, я дав собі трохи часу на роздуми. Хоча, я навіть до пуття не знав, яка магія взагалі існує, і як вона називається.

- Ну, - трохи невпевнено почав я. - Вогонь можу змусити горіти. Потоками води керую і вітром. Ще відчуваю землю, кілька разів проробляв у ній дірки, а камені під моїм поглядом розсипалися на шматочки.

- Брешеш! - разом відгукнулися всі, хто сидів за столом разом зі мною. Майк так і зовсім здивовано закліпав очима.

Утім, я теж не зміг приховати своєї розгубленості.

- Ні. Що ви?

- Володіння одразу чотирма стихіями це дуже рідкісне вміння, - пояснив Елан. - Серед нас тільки один Тор володіє одночасно трьома елементами - вогнем, повітрям і землею. І наш учитель, Тайлор, який тебе сюди привіз, - уточнив він, - володіє водою, землею і трохи повітрям, точніше льодом. Чисте повітря під його владою ще ніхто не бачив. Ще в нього якесь особливе вміння відчувати магів, ну і присипляти вміє.

- Це я знаю, - я машинально потер скроні, згадуючи наслідки від магії Тайлора.

- А ще він не раз говорив, що поєднання трьох стихій дуже рідко зустрічалося раніше. А щоб чотири одразу ще рідше.

- Але я справді не брешу. Не вірите, можу показати.

Хлопці якось дивно посміхнулися, а маленький Майк чомусь сумно зітхнув.

- Ти не зможеш зараз скористатися магією, - пояснив Рінол. - Браслети не дадуть.

- Це як так? - здивовано дивлячись на свої зап'ястя, оперезані чорною шкірою, запитав я.

- Важко пояснити, - знизав плечима Рін. - Їх одягає і знімає сам лорд Дірас. Ми знаємо, що якщо ти в браслетах, то магією користуватися не вийде, можеш перевірити. Але як це працює, ми не знаємо.

Звісно, я тут же перевірив, спробувавши змусити ворушитися компот у своїй чашці, нічого не вийшло. Тільки ось відсутність магії це пів біди, прожив же стільки років, практично нею не користуючись. Лякало інше - чи зможу я перетворитися на дракона? В одну мить те, що відбувається, перестало бути грою, з якої я міг би вийти в будь-який момент. Щоб хоч якось заспокоїти паніку, що нахлинула, я схопив двома руками чашку і став повільно допивати свій компот. Не збирався ж я тікати цієї ж секунду. Сам же хотів магії повчитися... але дракон... я зітхнув, і ще раз відпив із чашки, заспокоюючи безладні думки.