Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Розділ 9.3.

Шоколадне печиво брудною калюжкою плавилося на журнальному столику. Скуштувати його Олександра так і не встигла. Як і свіжозварену каву з молоком, яку дівчина ненавмисно розлила від злості, що нахлинула, щойно побачила в дверях першу відвідувачку. Колишня Бориса, ця нахабна стерва, знову заявилася в ательє. Привітно посміхаючись, вона попросила Сашу прийняти її замовлення. Немов давно улюблена клієнтка. Так просто і невимушено, ніби й не було колишніх розборок і переслідувань з її боку. Ніби їхні недавні зустрічі були схожі на дружні.

— Олександро, мені ще довго чекати? — не вгамовувалася Іра під загальною увагою працівників ательє. Її ідеально зовнішній вигляд тільки додавав дров у вогонь обурення дівчини. — У мене дуже мало часу.

Весь попередній прекрасний настрій рудої красуні випарувався тим самим кавовим серпанком. І як тільки Ірина посміла прийти сюди? Чи в неї в запасі є кілька додаткових життів, щоб так упевнено відкривати рота? Бо ображати себе і терпіти подібне Саша точно не збиралася.

— Ірино, я розумію, що вік дає своє і маразм — справа серйозна. Проблеми з пам'яттю і таке інше, — демонстративно-неспішно  піднімаючись із дивана, Шура струсила поділ забризканої кавою сукні під нервове пихтіння колишньої Бориса, — але я ще раз нагадаю: що тут вам не раді. Ні як клієнтці, ні... та ніяк вам тут не раді, — склавши руки на грудях, твердо випалила дівчина. — Двері можете не зачиняти, вони на автоматичному механізмі.

Від почутого обличчя нахабної стерви за частки секунди змінилося у відтінках. Від попелясто-сірого до буро-червоного і назад. Немов недосвідчений хамелеон вирішив по-швидкому змінити забарвлення.

Іра мигцем обвела поглядом притихлих швачок і бухгалтера, який так і завмер із порцеляновою чашкою в руках.

— Мда, Олександро, — нервово облизнувши губи, Іра розтягнула їх в оскаженілій сардонічній усмішці. У дуже страшній посмішці, яка точно не обіцяє нічого хорошого. — Я розумію, що важке дитинство відклало неприємний відбиток на твій характер, — копіюючи інтонацію рудої суперниці, почала уїдливо зауважувати жінка.

— Що ви несете? — нахабно перебила її дівчина, не розуміючи, до чого та веде.

Але стерва і не думала зупинятися, продовжуючи розповідати те, що не призначалося стороннім вухам.

— Мама, яка змінює молодих коханців, як рукавички, і батько, що віддає перевагу гарненьким дівчатам з роботи... Згодна, — колишня співчутливо посміхнулася, - картина не із веселих...

Жорстокі слова Ірини іржавим лезом розпороли рану, що сочилася сіркою. Сашу немов кинули в крижане озеро.

Цього не може бути...

Як вона дізналася?

Олександра ніколи не говорила про своїх батьків, усіма силами намагаючись придушити в собі образу за сяючі очі матері, коли вона приходила додому з хлопцем, щоразу різним, щоразу трохи старшим за саму Сашу. Вона намагалася не звертати уваги на дивакуватість батька, переконуючи себе, що Марія просто подруга або підлегла. Вона намагалася заховати відкриті вузькому загалу таємниці під маскою благополучності. Після переїзду матері до Італії, і смерті батька в госпісі, вона поховала цю історію, згадуючи лише в п'яні моменти, коли туга виливалася сльозами на пахучу сорочку Бориса. Потім Шурочка тверезіла і знову ставала Олександрою Рябцевою, донькою відомого бізнесмена і художниці, талановитою модельєркою і просто красивою жінкою, про увагу якої мріяли вологими ночами.

— Закрий свій рот і забирайся! — у пориві вигукнула руда суперниця. Їй хотілося підійти ближче і добряче струснути колишню Бориса за плечі, щоб та замовкла.

— Батьки ігнорували дівчинку Шуру, а вона мовчки терпіла і злилася. Терпіла і злилися, — немов заїжджена платівка повторювала Ірина. — На твоєму місці, я б теж кидалася на людей.

Гіркий укол спогадів і сорому пронизав нутро Олександри під загальне перешіптування. Повітря застрягло грудкою в горлі дівчини і не дозволяло зробити повноцінний вдих.

Ледве стримуючись, щоб не закричати від гніву, що нахлинув, Шура тремтячим голосом звернулася до шокованого Влада.

— Виклич охорону, будь ласка.

Хлопець швидко кивнув і вибіг на вулицю за охоронцем, який, судячи з усього, був на перекурі.

Китайські дзвіночки над дверима весело затремтіли, поки в приміщенні назрівала справжня буря.

Саша, боляче втискаючись нігтями в шкіру, стиснула руки в кулаки. Вона з останніх сил трималася, щоб не видряпати безсовісній стерві очі. Але опускатися до такого рівня та ще й при всіх співробітниках дівчина не могла. Потрібно почекати. Зараз охорона ганебно викине її з ательє.

— Що, правда очі коле? — не вгамовувалася колишня. Вона статечною ходою ходила по ательє і голосно бурмотіла. — Соромно? Так? А до чужого мужика стрибати в ліжко не соромно? Хоча про що я говорю...

Олександра, стримуючи недоречні сльози, гордо підняла підборіддя і мовчала. Де ж цей Влад з охоронцем?

Судомно риючись у сумочці, Ірина дістала пом'ятий глянцевий журнал і зі зневагою кинула його на столик.

— Я пам'ятаю цю газетку. Пам'ятаю, як швидко зняли випуск із продажу, а потім випустили спростування, — тикаючи пальцем на фото в жовтій пресі, колишня задоволено вишкірилася. — Але рукописи не горять. Так, Сашенько?

Руда красуня мимоволі опустила погляд на журнал. На обкладинці красувався її батько в компанії ще молодої Марії, а заголовок статті неприємно кричав про те, що вони коханці.

Важко ковтнувши, Олександра видавила із себе щось на кшталт посмішки і промовила:

— Не потрібно свої комплекси і розлади виправдовувати моїм важким дитинством. Мої батьки — це тільки моя проблема.

Замість відповіді колишня закинула голову і зайшлася в істеричному гоготі.

— Попрошу на вихід, - нарешті повернувся Влад. Суворий охоронець підхопив Ірину за руку і несильно потягнув до дверей.

— Це ще не кінець, — через плече вигукнула стерва. — Я ще повернуся.

Шура зітхнула і втомлено потерла очі. Тільки зараз вона помітила, що практично не дихала весь цей час. Але не через неадекватну колишню. Ні. З нею вона ще розбереться. Те, що вона розповіла, знав тільки Борис. Невже він, попри всі обіцянки, посмів видати таємницю коханки?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно