read-books.club » Фентезі » Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін"

115
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі" автора Джон Рональд Руел Толкін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 138
Перейти на сторінку:
словом не обмовилися про Перстень, не сказали ентові, навіщо пішли з дому та куди йдуть; а він і не питав, хтозна-чому...

Ента надзвичайно цікавило геть усе: Чорні Вершники, Ельронд, Рівенділ, Праліс і Том Бомбадил, Копальні Морії, Лотлорієн і Ґаладріель. Він змушував гобітів раз у раз описувати Шир та його околиці. І сказав щодо цього дивну річ.

— А ви ніколи не бачили десь там поблизу жодних, гм, жодних ентів, га? — запитав Деревобородий. — Чи то пак радше не ентів, а ентійок?

— Ентійок? — перепитав Піпін. — А вони які? Схожі на тебе?

— Так, гм, але ні: насправді я вже й не знаю, — задумливо відповів ент. — Але їм би ваш край сподобався, тому я й поцікавився.

Утім, особливо Деревобородого цікавило все, що стосувалося Ґандальфа, а найбільше — Саруманові вчинки. Гобіти дуже жалкували, що знають про них так мало: тільки доволі невиразну Семову розповідь про те, що Ґандальф розказував на Раді. Та вони були переконані, що Уґлук і його солдати прийшли з Ісенґарда і згадували про Сарумана як про свого господаря.

— Гм, грум! — подав голос Деревобородий, коли їхня історія нарешті склалася докупи й дійшла до битви орків із Вершниками Рогану. — Ну й ну! Оце новина, скажу я вам. Ви не все мені розповіли — таки ні, зовсім ні. Проте я не сумніваюся, що ви чините так, як того хотів би Ґандальф. Відбувається щось дуже велике — це я розумію, а що саме — мабуть, дізнаюсь у добрий чи й у поганий час. Хай йому корінь і галузка, але й диво-дивина: раптом нізвідки вигулькує маленький народ, назви якого немає у прадавніх переписах, і — о чудо! — Дев'ятеро забутих Вершників з'являються знову, щоби його переслідувати, і Ґандальф виводить малюків у велику подорож, і Ґандальф знаходить для них сховок у Карас-Ґаладоні, й орки женуться за ними через цілий Дикий Край. Авжеж, здається, вони втрапили у страхітливу бурю. Сподіваюся, вони її переживуть!

— А як щодо тебе? — запитав Мері.

— Грум, гм, я не переймався Великими Війнами, — відказав Деревобородий, — вони стосуються здебільшого ельфів і людей. Це — клопоти чарівників: вони завжди переймаються майбутнім. Я не люблю перейматися через майбутнє. Я взагалі ні на чиєму боці, бо ніхто взагалі не стає на мій, якщо ви мене розумієте: ніхто так не дбає про ліси, як я, навіть теперішні ельфи. Проте до ельфів я ставлюся з більшою приязню, ніж до будь-кого іншого: все-таки це саме вони в сиву давнину позбавили нас німоти, а то був щедрий дар, про який не годиться забувати, хоча наші шляхи відтоді й розійшлися. І, звісно, є такі істоти, на чий бік я ніколи не стану: я дуже проти них — цих... бурарум (тут він знову глухо загув од відрази)... цих орків і їхніх господарів.

Спершу, коли тінь лягла на Морок-ліс, я занепокоївся, та, коли вона перейшла на Мордор, я на певний час забув про тривогу: Мордор звідси дуже далеко. Проте, здається, вітер починає дмухати зі Сходу, і в'янення всіх лісів може бути не за горами. І старий ент анічогісінько не годен удіяти, щоби відвернути ту бурю, — він мусить пережити її або зламатись... Але ж Саруман! Саруман — поруч, і я не можу на нього не зважати. Гадаю, я мушу щось зробити. Віднедавна я часто розмірковую про те, що мені робити зі Саруманом.

— Хто такий Саруман? — запитав Піпін. — Ти знаєш щось про його історію?

— Саруман — чарівник, — відповів Деревобородий.

— Нічого понад те я сказати не можу. Я не знаю історії чарівників. Вони вперше з'явилися після того, як Величні Кораблі припливли з-за Моря; проте, чи були вони на тих Кораблях, відгадати годі. Сарумана, гадаю, вважали між ними впливовим. Він перестав мандрувати і зважати на справи людей та ельфів уже досить давно: вам би той час видався дуже і дуже довгим; осів в Анґреності, або Ісенґарді, як його називають роганці. Попервах був дуже непомітний, але слава його зростала. Подейкують, Сарумана обрали головою Білої Ради, та великого добра з того не вийшло. І тепер я думаю, що він, мабуть, уже тоді став на шлях зла. Проте в ту пору він принаймні не завдавав клопоту своїм сусідам. Колись я розмовляв із ним. Був час, коли Саруман часто гуляв у моїх лісах. Тоді він був чемний і завжди питав на те мого дозволу (принаймні, коли ми зустрічались); і завжди охоче слухав. Я розповів йому багато такого, про що він сам ніколи би не дізнався; та Саруман жодного разу не віддячив мені взаємністю — власне, я взагалі не пригадую, аби він мені щось розповідав. Він дедалі більше закривався абощо; його обличчя, пригадую, — а я не бачив його вже багато днів — було схоже на вікна в кам'яній стіні, вікна з віконницями зсередини... Думаю, тепер я розумію, чого він прагне. Саруман має намір стати Силою. Він полюбляє метал і різні механізми, а до того, що росте, йому не байдуже хіба тоді, коли з нього можна мати бодай миттєвий зиск. Тепер зрозуміло, що він чорний зрадник. Він злигався з тими паскудними створіннями — з орками. Брум, грум! Навіть гірше: він щось із ними зробив, щось небезпечне, бо ті ісенґардці більше нагадують зіпсутих людей, аніж орків. Ознакою почвар, які з'явилися разом зі Страхітливою Темрявою, є те, що вони терпіти не можуть Сонця, а Саруманові орки його зносять, хоч і ненавидять. Цікаво, що він зробив? Може, це люди, котрих він скалічив, або ж він змішав раси орків і людей? То було би чорне діло!

Якусь мить Деревобородий невдоволено гудів, ніби виголошував якесь потаємне підземне ентівське прокляття.

— Уже давненько я почав міркувати про те, чому орки наважуються так вільно проходити через мої ліси, — продовжив він. — І лише нещодавно збагнув, що в цьому слід звинувачувати Сарумана та що він уже дуже давно шпигує за всіма шляхами й викриває мої таємниці. Він і його нечестивці спустошують мої землі. Ген на кордонах вони валять дерева — хороші дерева. Деякі дерева просто зрізують і залишають гнити — такі-от орківські пустощі, проте більшість вирубують і несуть на поживу вогням Ортанка. Останніми днями над Ісенґардом постійно куриться дим... Хай йому грець, корінь і гілка! Багато тих дерев були моїми

1 ... 24 25 26 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін"