Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

    Лорен.

  Два роки тому.

  Я два тижні мала свій прихисток у будинку Беатріс, доки три місяці тому не придбала невеличку квартирку, яка цілком і повністю моя. Я все робила у ній, як мені до вподоби, тобто вся кімната була у книгах. Книги завжди були в моєму житті – це моя величезна любов.
   Хоча мене зараз нічого не тішило, я нічого не хотіла, але читати – це те, що заспокоювало мене і не давало можливості з головою поринути в депресію. Хоча… якщо чесно, я знала, що вона вже захопила мене і моє життя. Я мало їла, я майже нормально не спала,… я наче була сновидою, яка гуляла квартирою, бо вийти на вулицю мені бракувало сил та бажання. Хоча я любила гуляти парками, зараз я наче боялася вулиці, не хотіла бачити людей, а тим паче говорити з ними. А тепер у деяких знайомих буде, що у мене запитати. Річ звичайно піде про розлучення, яке от-от мало відбутися. Я хотіла як найшвидше поставити підпис і не повертатися до залу суду. Мене все пригнічувало, я хотіла плакати і так, щоб мене ніхто не бачив і не чув.
   Якщо я і виходила кудись, то це лише в магазин, щоб остаточно з голоду не померти. Я уникала людей, та все, що з ними пов’язано, от і я зараз швидко намагалася дістатися дому.
   — Лорен, моя люба! — Беатріс захопила мене в обійми. — Лорен? Що з тобою? Ти геть не схожа на себе! — Вона скривилась, побачивши мій вигляд. — Мене лише три тижні не було. Ти ж казала, що все добре. — В її очах забриніли сльози.
   — Беатріс, не плач… прошу. Я… не просто… мені… болить. — Сльози вже лились по щокам, коли я додала: — Я не знаю, як впоратись.
   — У тебе є я. Ми разом впораємося. Обіцяю. — Беатріс узяла мою руку, і стиснувши її, посміхнулась, намагаючись мене запевнити, що все буде добре.
   Якщо чесно, в цей момент, я вважала, що добре вже ніколи не буде. Мені було погано. Дуже погано. І я тепер добре знала, що означає палає в грудях. Це невимовно боляче і хочеться терти долонею там, де палає. У мене боліла душа, і так – її можна відчути, вона болить фізично. Душею ми кохаємо, любимо. Душею ми щасливі, а ще душа болить… і це набагато гірше, аніж болить голова чи рука. Хоча… кожен скаже про свій біль, що він найважчий. Мені було себе шкода і шкода тих, хто бачив мене в такому стані, але я нічого не могла з цим вдіяти. Я намагалася триматися та боротися, і я це роблю і надалі, але здається, що просвіту нема і ніколи не буде. Але я вистою. Вистою, навіть якщо мені з цим жити.
   — Беатріс…
   — Лорен, нічого не говори. Я все розумію. Ми впораємося. — Тримаючи мене за руку, вона повела мене додому.
   Коли ми увійшли до моєї невеличкої квартирки, Лорен поспішила забрати з моїх рук пакунок, і посміхнувшись, підморгнула мені.
   — Що?
   — Не дарма я принесла дві пляшечки рожевого. Зараз ми щось приготуємо, поїмо за гарним фільмом і нап’ємося. Ну як тобі план?
   — Беатріс… не ображайся, але я…
   — Це риторичне запитання. Не хочу слухати твої відмовки. — Беатріс поспішила до рукомийника. Помивши руки, вона почала діставати продукти з мого пакунка і того, що принесла. В моєму були лише сосиски, хлібці та кетчуп. А в її: кілька видів французьких сирів; інжир; в’ялене м’ясо; крусани та багет і дві пляшки обіцяного вина. Весь Прованс на моєму столі. — Ну, за роботу! — Вона потерла долоні, і подивившись на мене, гримнула: — Лорен! Підняла свій зад і до мене! Ми будемо готувати!
   — Ти просто нестерпна. Ти це знаєш? — Я посміхнулась. — Це риторичне запитання, можеш не відповідати.
   Вперше за цей місяць я від душі засміялась. Ми реготали крізь сльози, бо добре розуміли, що у мене проблеми з якими треба впоратись і дуже-дуже швидко.
   — Моя місія повернути, Лорен. І я це зроблю!
   — Я в твоїх руках. — Посміхнувшись, я помила руки і запитала: — Що робити мені?
   — Наріж сир.
   — Слухаюсь!
   — Давай, давай Лорен… — Беатріс підштовхнула мене, — не гальмуй, я хочу вже випити нарешті! Не будь черепахою! Рухай сідницями!
   Ми знову засміялись весело та голосно і на цей раз без сліз.
   Готуючи разом з Беатріс, я відволіклась, а ще мені в цьому допомогло вино. Ми жартували, плакали, їли находу та пили вино. Згодом увімкнувши фільм «Вибір*», ми продовжили випивати та розчулюватись від сюжету кіно. Рюмсаючи та зітхаючи, ми приговорили першу пляшку і розпочали другу.
   Ми були схожі на калюжки, які розтеклися по великому дивані.
   Ми відрубились.
—————————————————
*Вибір (англ. The Choice)- американський романтичний фільм 2016 року на основі однойменного роману Ніколаса Спаркса' 2007 року.