Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Я залишилася одна в кімнаті. Стою така біля дверей і своїх сумок та й думаю, може поки не пізно, втекти звідси. А що? Речі ще не розпаковані, нікого не має, ніхто мені не зможе завадити. Проте, це буде дуже не гарно і безвідповідально.Так,тряпка,зберися і заспокойся. Вдихаю на повні груди і починаю повільно оглядати кімнату. Дуже світло і просто. Той хто все це придумав, справжній геній. Заглядаю за штору і хочеться кричати від щастя. В мене є тераса!!! Точніше, можна на ню вийти,вона не тільки моя, але це божественно. Це моя мрія,пити чай на терасі з цікавою книжкою. Тільки заради неї, варто залишитися. Ще однією приємною новиною є наявність власної ванної кімнати. Одним словом, умови царські. Хоча моя квартира тоже не погана,але тут в сто разів краще.

Ось ті переміни,до яких я так прагнула. Десь годину мені знадобилося, щоб все розкласти і переодягнутися в зручніші речі, тобто спортивний костюм. А далі я вирушила оглянути будинок і постаратися запам'ятати усе.Після я відправилася на пошуки кухні,бо вже добряче зголодніла.

На диво,там було пусто. В плані,нікого не було. На мить,я задумуюся,а чи входить в мої обов'язки готувати сніданок, обід, вечерю. Я впринципі,вмію і це не важко,але мені ніхто цього не говорив. І, хтось же до моєї появи тут хазяйнував. Не вірю, що Сергій сам готує або поступився найняти когось. Думати я можу довго,але ситим думками не будеш, тому,я рушила до холодильника. В надії, що там знайдеться щось щоб перекусити.

Тільки но,моя голова влізла до нього,як ззаду почулися чиїсь кроки.

-Довго спите,раз не встигли до сніданку. Проте,він не входить в вартість однієї ночі. Тому,прошу, покинути будинок,бо більше тут ніхто не потребує ваших послуг,-чути жіночий голос, так би мовити, зрілий і впевнений.Я чомусь одразу відчула полегшення від того, що я тут, також,працюю,а не просто проїздом через ліжко Сергія. Ой, чому я взагалі про це подумала.

Різко повертаюся і рукою закриваю холодильник, який вже почав пікати. Шкода,що так і не встигла звідти нічого потягнути або може це й добре.

-Виглядаєш пристойно, дивно. Він,що тебе в бібліотеці підцепив,але хіба туди ходять у такому вигляді,-окидає вона мене оцінюючи поглядом. Мені враз стає приємно від того, що вона сказала про пристойність. І чомусь склалося враження, що за образом цієї холодної і неприступної вежі, ховається дуже мила жінка. Хоча вигляд її казав, зовсім,про в інше. Біла сорочка,застебнута на всі гудзики і чорна пряма спідниця нижче коліна. Туфлі на низькому,але все ж каблуці і чорні колготи. Зачіска зібрана в пишну гулю і легкий макіяж, навіть французький манікюр. Все це підтверджувало доглянутість і статус. Вік десь від п'ятдесяти до шістдесяти п'яти. По таких екземплярах ніколи не можна вгадати точно,а запитувати непристойно і краще не варто.

-Вибачте,але ви мене напевно з кимось сплутали. Я,Надія, нова няня Софії,- здається, після цього ще варто зробити реверанс,але боюся, що не вмію. По обличчі жінки видно,що її погляд починає згладжуватися і вона навіть усміхнулася.

-Маргарита Семенівна,можна просто Марго. Домоправителька,- представляється вона.

-Приємно познайомитися,-кліпаю я оченятами і думаю, що тільки таке ім'я могло підійти цій жінці.

-І мені. Нарешті,Сергійко привів нормальну жінку в цей дім,бо всі попередні мали тільки одне на думці. А дитя чим винне, росте без матері і батька майже не бачить,-на цих словах здається вона от-от пустить сльозу, але це хвилинна слабкість,-Ти я так розумію голодна, зараз,люба,я все зроблю,-починає вона рухатися по кухні.

-Може вам допомогти і я сама можу,-пропонує,а та різко повертається до мене.

-Ні. Кухня це моя територія, кожен має займатися своїми справами,-після цих слів вона кивнула мені на стілець і я чемно сіла, з нею сперечатися, зовсім не хотілося.

Десь через двадцять хвилин я вже була нагодована і ми з Маргаритою Семенівною,а просто Марго я її не могла назвати,пили чай з рулетом. Скажу вам, що готує вона чудово і лізти зі своєю допомогою, дійсно,не варто. Хоча я й непогано готую. На мить, мені здалося,наче я потрапила до батьків і мами. Вона в мене була дуже схожа на цю жінку.

-Доню, щось ти притихла,-побачтла вона зміни в мені.

-Та просто ви мені декого нагадали,-тихо кажу. І вона робить дещо неочікуване,просто обіймає мене. Стає так затишно, але ми ж тільки познайомилися.

-Ой,дитинко,не всім так щастить з батьками. От,у Сергійка вони ще живі,а толку,прости мене Господи. Я його майже виховала,а ті все по роботах,думали,що потрібно для дитини тільки саме найкраще. Але саме найкраще для дитини це увага. І він тепер не знає,як до дитини підступитися,ще й Марія так рано пішла,-сумно розповідає та.

-Розкажете мені про неї,-мені це не дуже зручно питати, але я хочу більше її зрозуміти, можливо це допоможе краще і швидше знайти підхід до Софії.

Маргарита Семенівна відсторонюється від мене і декілька хвилин просто задумливо дивиться перед собою. Бачу, що знала вона її добре і так само,як і Сергій не може спокійно про це все що сталося, просто забути. Напевно,я неправильно вчинила,що запитала,бо рана ще зовсім свіжа. Адже пройшов тільки один рік.

-Та,що тут розповідати,-починає вона, тяжко зітхаючи,-Вона з Сергієм ще в університеті познайомилася і з тих пір,вони були парою. Спочатку,як друзі, боялися признатися один одному в почуттях,-ці слова якщо чесно викликають у мене здивування і усмішку. Якось просто образ Сергія і страх,боязкість відкрити свої почуття не схоже на нього.

-Марія зробила перший крок і він одразу запропонував їй одружитися. Але все було не так просто. Все ж вони були в різних соціальних статусах. Ну,так, принаймні вважали його батьки. Хоча,на мою думку, це повна дурість. Там,де є кохання, нічого не важливо,-з цими її словами я повністю згідна.

-Марія ж була сиротою і за неї нікому було заступитися. Ітак,в один прекрасний день, Сергій пішов з дому і вони одружилися. Він довго досягав тих вершин,де зараз,але в нього все вдалося. І після цього з'явилася Софія,вона і примирила всіх.Три з половиною роки тривало їх щастя,а потім,ти напевно знаєш,що сталося раз запитуєш,-дивиться на мене і я киваю в знак згоди.