Читати книгу - "Панські жарти, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та поки діло, ми повинні
Враз випити й перекусить.
Пропали вже раби й пани,-
Нам треба мирно, спільно жить!»
І після хлопського звичаю
Найпершу чарку притулила
До уст і війту подала.
«Дай бог, щоб всюди в нашім краю
Заблисла згоди й миру хвиля
Така, як тут!» - вона рекла.
«Дай бог, аби біда навчила
Усіх панів, як жить з людьми!
Хто житиме по-людськи з нами,
З тим житимем по-людськи й ми!» -
Отак громада відказала,
І чарка довкола стола
По черзі з рук до рук гуляла,
Аж поки всіх не обійшла.
Засіла й пані поміж нами
За стіл - сумна, не їсть, не п’є,
Так видно - бореться з сльозами.
І нам той кусник в рот не йде.
Всі стихли. Далі наша пані
Як не заплаче! Всі ми ну ж
Її якмога потішати.
Вона ж крізь плач ледве сказати
Могла: «Мій муж! Мій бідний муж!..
Де він тепер? Мої кохані,
Чи з вас ніхто о нім не чув?» -
«Ніхто!» -
«Неначе потонув!
О боже мій! Вже три неділі!
Я тут лежала, хорувала
Та з дня на день його все ждала,-
Його нема! О браття милі,
Рятуйте! Се ж не може бути!
Комісар хоч на нього лютий,
Та все ж не він в окрузі пан.
Таж староста є старший там!
А староста наш друг, у нас
Їв, пив і полював не раз,-
То не повинен допустити
Так довго мойого морити
В тюрмі! О боже, боже мій,
Тяжкий на нас впав допуст твій!»
Тут хлипання зглушило мову.
По хвилі відізвалась знову:
«Що ж маю діяти тепер?
До Львова їхать чи до Відня,
Чи унизитись, як послідня,
І тому, що його запер,
Комісару до ніг упасти?
Чи справедливості, чи ласки
Просити? Радьте ви мені!»
88. Хлопи йдуть визволяти пана
Ми похитали головами,
А далі війт говорить: «Ні,
Вельможна пані! Не за вами
Тут правда, бо зневажив пан
Комісара. Тепер комісар
Старший в окрузі! Був я сам
При тім, як старосту до Львова
Покликали. То й раджу вам:
Далеко проживає цісар,
І в Львів неблизькая дорога,
А в канцеляріях вони
Почнуть по-свойому спішити,
То може пан наш і зогнити,
Не виглянувши із тюрми.
Ні, я би іншу вибрав часть:
Збирайтесь зараз у дорогу,
Поїде нас кількох із вами,
Просіть слізьми, а ми словами,-
То, чень, без письм, без просьб, без всього
Комісар пана вам віддасть».
Аж врадувалась бідна пані:
«Спасибі вам, мої кохані!
Не дай бог вам такого зла!
Я вам ніколи не забуду!..
Я вам до гробу вдячна буду
За ваші добрії діла!..»
89. Пан у тюрмі
По своїй келії тюремній,
Тісній, брудній, вогкій і темній,
Пан, ледве дишучи, ходив.
І гнів, і жаль його душив.
Вікно гратоване високо,
Немов підсліпувате око,
Гляділо скоса у тюрму,
І рай зборонений, прекрасний -
Світ білий, сонця розблиск ясний
І лазуровий звід - йому
Являло, мучило й дразнило,
Гадючим мов жалом жалило…
І сам серед чотирьох стін
Ходив, мов звір у клітці бився,
То кляв, то богові молився,
То всею груддю кашляв він.
Мій боже милий, що з ним сталось!
За тих от кільканадцять днів
І половини не осталось
З давнього пана. Помарнів,
Насовивсь, бігає очима
Довкола, весь їх блиск погас,
Чоло глибокая морщина
Розбороздила, раз у раз
Покашлює і навіть кров’ю
Плює: «Се він як перший час
Сюди прийшов,- оповідали
Тюремні ключники мені,-
То ніби свому безголов’ю
Сам вірить не хотів. А далі
Як схопився, то по стіні
Трохи не дерся та кричав,
Все вколо себе бив, ламав,
І товк о двері головою,
І арештантською їдою
Нам всім на голови шпурляв.
Три дні не їв, не спав три ночі
І все до старости просився.
А староста і чуть не хоче
Про нього: саме виносився
До Львова. Присмирнів потому
Наш пан і їсти вже почав,
Лиш довго по ночах не спав
І нас під милий біг благав
Донести вість йому із дому.
Та нам комісар заказав
З ним говорити. Що й казати,
Що й келію йому дібрав,-
Поганшої не міг дібрати…
А ще до того приказав
Лиш раз на день, та й то смерком,
Його на про́хід випускати».
90. Пан на про́ході
От вже і нині вечоріє,
Ось ключник забряжчав замком.
«На про́хід!» - крикнув. Пан поспішно
Взяв шапку й вийшов. «Як він сміє,-
Шептав в нетямі,- клятий шваб,
Як сміє він мене держати
Без суду й слідства? І чи вічно
Держатиме? Чом не чувати
Нічого з дому? Я ослаб -
Се байка,- але жінка! Боже!
Хто знає, сей поганець, може,
Хлопів підбурив, з мого дому
Лиш пожарище, а вона
Недужа, в муках десь кона?..
О, скоро так, то буде й твому
Життю кінець, ти, сатана!»
Тяжкі ті, невідступні мисли
Його пекли, і гнали, й тисли,
І він, затисши кулаки,
Біг, мов безумний, по надвірку…
Аж глип! Іде комісар в хвіртку,
За ним чотири гайдуки.
Комісар к ньому обернувся
І їдовито усміхнувся…
Той сміх Мигуцького немов
Ножем у серце заколов.
І, не чекаючи,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панські жарти, Франко І. Я.», після закриття браузера.