Читати книгу - "Панські жарти, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Потішить паню. А як треба
В чім помогти, то й поможім,-
Се й бог нам надгородить з неба!»
«Так, так! - довкола загуло.-
Ідіть ви, війте, і ви, Яцю
(Се ніби вказують на мене),
І ви, Прокопе, й ви, Семене,
Ідіть! А як же б то було,
Щоб пані так і пропадала
Серед живих людей, щоб працю
Двірськая служба розтягала?
Ні, що було вже, то було,
А паню треба рятувати.
Ідіть, скажіть, що все село
Задарма буде працювати,
Аж доки не поверне пан!»
85. Хлопи роблять лад у дворі
«Так, браття, так, спасибі вам!» -
Сказали ми, перехрестились
І до двора іти пустились.
Мій боже, що в дворі за зміни
Застали ми! Неначе грім
Ударив або пошесть в нім
Враз вибухла. Нарозтіч сіни,
Покої і стайні, в стайнях
Реве худоба, пити просить,
А службу лихо блудом носить,
Лиш шепти чути по кутах.
Плуги та борони у шлиях
Серед обори ще стоять,
Як перед тижнем ми самі їх
Покидали. У кухні сплять
Лакеї, хоч уже полудень;
Не топлено в печі, сміття
Валяєсь, стук, неначе в будень,
З покою чуть… Пройшли ми стиха,
Аж там візник і візничиха
Якимось куснем долота
Й сокирою, що сили мають,
Шкатулку панськую лупають.
Уздрівши нас, задеревіли,
Все вергли і тікать хотіли,
Та не було куди тікать.
«Ну-ну,- війт каже,- не трудіться,
Куди вам бігти? Задержіться!
Де пані?» -
86. Пані хора
«Та отут лежать».
Візник вказав на двері спальні;
З них, ледве чуть, болющі, жальні
Неслися зойки. Серце в нас
Завмерло. Боже милий, правий!
Ще вчора стільки блиску, слави,
І гордості, й пишноти враз -
А нині от що!
Боковими
Дверима в спальню ту ввійшли ми,
То пані зразу й не могла
Побачить нас. Вона лежала
На ліжку й тихо лиш стогнала,
Бліда, аж синяя була.
«То ти, Орино?» (Ся Орина
Була єдиная людина,
Що не відбігла ще її,
Чим мала, хору годувала,
І доглядала, й пильнувала,-
Але тепер була в селі.
Пішла до війтової хати
Якої помочі прохати.)
Зблизились ми і кажем: «Ні!
Вельможна пані, що се з вами?»
Вона зирнула і руками
Закрила очі. «Боже мій! -
Вся затремтівши, простогнала.-
Значить, остатня вже настала
Моя година! Се розбій!»
«Бог з вами, пані, схаменіться
І не лякайтесь, подивіться!
Ми з щирим серцем тут прийшли.
Громада шле нас, ми готові
Вам в полі помогти і в домі
Чим тільки будемо могли».
Розкрила очі бідна пані,
Широко глянула на нас.
«Невже се правда? Ви не п’яні?
Невже ви люди теж, і в вас,
У мучених, похилих, битих,
Не зглухло людськеє чуття?
О боже! Чом ти дав дожити
Мені до сеї хвилі? Тож
Віднині все моє життя
Докором буде, що так много
На вас я допустила злого,
Де відвернуть було все мож!
І ви не п’яні? Після всього
Ви раді помогти мені?
О, бог вам заплать! Доки мого
Життя - хоч то, мабуть, немного -
Я буду в найвищій ціні
Отсей ваш поступок держати!
Я ж така бідна, бідна днесь!
Недужа! Служба вже, здаєсь,
Розтягне гнеть угли від хати;
Муж у тюрмі там гине десь!..
О, бог вам заплать, що в ту пору
Тяжкую ще хоч ви прийшли!
Дай бог, щоб ви у всякім горю
Тож поміч щирую знайшли!»
І пані тяжко заридала,
Бліда, безсильная упала
Лицем до подушки. Що ждать?
Ми там недовго розмовляли,
Швиденько у село післали
Скликати хлопців, баб, дівчат,
Війт службу скликав, строго взяв
На допити: хто що покрав,
Все повідбирано. Післали
За лікарем: баби покої
Попорядили і прибрали.
Ті в печах топлять, ті варять
Росіл для пані; господарі
Взялися чергу укладать,
Кому і з ким на завтра в парі
На панське їхати орать.
87. Пані гостить громаду
За тиждень пані наша встала;
Із служби давньої остала
Одна Орина,- решту всіх
Сама громада розігнала.
З робіт у полі весняних
Найбільша часть була готова.
А пані ходить, ані слова
Не каже, лиш часом зітхне
Або сльозами обіллється,
Коли на згадку навернеться
Минуле клятеє, страшне.
Та й інші ще були причини,
Що пані плакала щоднини:
Про пана й чутки не було.
Що з ним? Куди його заперли?
Невже і слід його затерли?..
Отсе три тижні вже пройшло
Від свят. Зве пані всю громаду
До себе до двора на раду.
Прийшли ми, на подвір’ї стали
По-давньому і поглядали
На ганок. Але крізь вікно
Відчинене маха рукою,
Зове нас пані до покою…
Ввійшли ми, бачим - що воно?
Столи заставлені чарками
Й тарелями, а по куткам
Горілка, пиво барилками.
Аж пані вийшла й каже нам:
«Сідайте, люди! Ось настала
Нова доба для нас усіх:
Недоля ваша вже пропала,
А нам пора змазать свій гріх.
Я бачу, як несправедливо
Мій муж із вами обходивсь,
А ви так щиро, так учтиво
Мене порятували в горю,
І то в саму найтяжчу пору,
Де кождий інший відступивсь!..
Тепер для мене ви єдині
Сусіди, і опікуни,
І браття. Тож простіть, що й нині
О поміч мушу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панські жарти, Франко І. Я.», після закриття браузера.