Читати книгу - "З історії грошей України, Н. В. Дорофєєва"

2. Зварич В. До питання про грошовий обіг у Галичині під пануванням Австро-Угорщини // Історичні джерела та їх використання. Вип. 2. - К., 1966.

3. Лановик Б. та ін. Україна і світ: Історія господарства. — К., 1995.

4. Малышев А., Таранков В., Смиренный И. Бумажные денежные знаки России и СССР. — М. 1991.

5. Маршак М. Первые русские ассигнации // Деньги и кредит. — 1992. - № 12. - С. 66 - 69.

6. Спасский И. Очерки по истории русской нумизматики // Нумизматический сборник. Ч. I (вып. 25). — М., 1955.

7. Спасский И. Русская монетная система. — М., 1960.

8. Уздеников В. Монеты России (1700 — 1917) — М., 1985.

1917 року після приходу до влади унаслідок Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) більшовиків постало питання про зміну існуючої імперської грошової системи. Проте це відбулось не одразу. Ще наприкінці 1917 року більшовицький уряд випускав усі гроші, котрі підготував до емісії Тимчасовий уряд. Цікавим було видрукування на них — поряд з датою «1918», «1919» — двоголового орла.

Власне, перша світова війна, революція й як її наслідок — громадянська війна призвели до страшенної фінансової кризи, що запанувала в країні.

У роки першої світової війни через знецінення паперових грошей та інші внутрішні проблеми виникла криза дрібних розмінних грошей.

Інколи їх випускали на місцях установи Держбанку, місцеві органи влади. З'явились свої гроші у білогвардійських та іноземних інтервентів.

Так, 1918 року влада есера Чайковського в Архангельську випустила точні копії угорських грошей, з тією лише відмінністю, що, як зазначалось на них, «розмінювались вони на фунти стерлінгів».

50 копійок. Баку, 1918 p.

Випускав свої гроші також і генерал Юденич. Проте вони не набули широкого розповсюдження і були продані у кондитерські заклади Таллінна з подальшим їх використанням — як обгортки для цукерок.

На російсько-монгольському кордоні у м. Кяхті в обігу були керенки (20, 40 руб.). У зв'язку з нестачею розмінних грошей керуючий місцевим відділенням народного банку висунув ідею «четвертувати» керенки. Кожна з чотирьох частин була самостійною, наклеювалась на спеціальний бланк і була підписана автором ідеї — Єрмолаєнком та комісаром відділення Держбанку Малофєєвим і скріплювалась печаткою з царським гербом.

Брак грошей у пореволюційній Росії був настільки великим, що їх випускали кооперативи, магазини, клуби та ін. Такі гроші мали строго місцевий (локальний) характер. Для прикладу, у Севастополі власні гроші випускали 80 організацій, у Харкові — 60.

Найоригінальніші гроші випустив нарком фінансів Якутії Семенов. Він на різнокольорових етикетках від «Мадери» написав від руки— 1 руб., «Кагора» — 3 руб., «Портвейна» — 10 руб., «Хереса» — 25 руб., завірив ці написи печаткою Наркомфіну. Якути і тунгуси схвально сприймали ці гроші.

Значним важелем мобілізації ресурсів для ведення війни стала емісія грошей, яка була необхідною для покриття всезростаючого дефіциту держбюджету.

Громадянська війна залишила по собі розруху і фінансову кризу. Брак грошових коштів поповнювався доволі просто: друкарські машини, що виготовляли гроші, працювали безперервно. Щоб зрозуміти ситуацію того часу, треба врахувати, що проїзд у трамваї м. Москви коштував 500 — 900 рублів, газета — 2500 рублів.

1919-й став роком народження перших грошових знаків Радянської влади. 4 лютого Раднарком після обговорення фінансових питань ухвалив спеціальну постанову:

«У зв'язку з браком кредитних бюджетів дрібної вартості Рада Народних Комісарів визнала за необхідне випустити в обіг грошові знаки 1, 2, 3-рублевої вартості спрощеного зразка». «Спрощені» гроші були одного і того ж формату — розміром сірникової коробки і швидше мали вигляд великих поштових марок, аніж грошей. Нові розрахункові знаки отримали в народі назву «радзнаки» (рос. — «совзнаки»). Друкувались вони по 25 штук на 1 аркуші. При потребі їх відрізали й залучали до торгівлі.

На розрахункових знаках 1919 р. гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!» написано сімома мовами: російською, німецькою, французькою, італійською, англійською, китайською та арабською. Тоді ще більшовики були впевнені в перемозі ідей соціалістичної революції у світі, тому заздалегідь готували такі гроші.

У 1919 році Народному банку РРФСР було надано право випуску грошових знаків «у межах дійсної необхідності народного господарства», тобто, стільки, скільки могла видрукувати державна експедиція заготівлі цінних паперів, яка працювала у три зміни. Проте, вона не встигала друкувати грошові знаки в тій кількості, яка могла задовольняти невпинно зростаючі потреби грошових відносин. Саме знецінення грошей призвело до їх звуження (грошових відносин). На ринку, зокрема, з'являється нова тенденція розвитку — безгрошовий товарообмін. Ось, для прикладу, обмінні пропорції, що існували у м. Калузі у 1919 p.:

1 фунт (ф) мила = 2 ф пшона;

З ф солі = 30 ф вівса;

1/2 ф махорки = 1 ф сала.

Рішення X з'їзду партії та доповідь В. Леніна про запровадження непу, а в його ході — заміну продрозверстки продподатком означали необхідність розвитку товарно-грошових відносин