Читати книгу - "ФБ-86, Андраш Беркеші"

Іштван не міг заснути. Чужий дім, чуже ліжко, чуже оточення, неспокійні думки, страх — усе це відганяло сон. Юнак лежав навзнак на пружному дивані і крізь вікно дивився у зоряну ніч. Блякле місячне сяйво малювало на стіні дивовижні тіні. Він ліг годину тому, після розмови з Лайошем Паппом. Слова цього сорокарічного чоловіка, колишнього офіцера хортівської авіації, а тепер службовця лісництва, все ще лунали в його вухах.

— Ні, друже, — засміявся Лайош Папп і смачно позіхнув, — цієї ночі вже не варто братися за справу.

— Але для мене дуже важливо втекти негайно, — наполягав Іштван. — Мені щохвилини загрожує арешт.

— Все одно. Завтра день посидите в кімнаті, а я тим часом усе підготую, — казав Папп. — Я не хочу провалитися. Єва ж не попередила, що ви прийдете…

— Вже не було часу, — пояснив Іштван і розчаровано спитав — Значить, ніяк не можна?

— Ні, друже. Повечеряйте і відпочивайте.

Папп вийшов і через деякий час повернувся, несучи хліб, сало, суху ковбасу і салат.

— Закусіть і лягайте спати. На жаль, нічого іншого в мене немає.

Господар приніс з другої кімнати простиню, подушку та ковдру, постелив Іштванові на дивані і рушив до виходу. У дверях ще раз обернувся:

— Вранці подам Єві телеграму, повідомлю, що вирушите лише завтра. На добраніч!

Іштван лежав нерухомо і дивився в примарну, чорну ніч. В голові вихором вертілися думки, одна тривожніша за іншу. Переживання минулих днів далися взнаки.

Можливо, тому в думках він кидався від однієї крайності в іншу. То він був сповнений найкращих сподівань, бо вірив, що за кордоном наче за помахом чарівної палички здійсняться всі його бажання, то знову його душив страх. Потім у пам'яті виринали картини дитинства, з'являлося завжди всміхнене обличчя матері. Він з болем думав про те, що коли б мати не померла, усе б склалося в його житті інакше. В уяві бачив обличчя Майї, потім Естер, поки якимсь дивовижним способом обличчя обох дівчат не злилися в одне. Видіння зникло, змінившись одразу іншим. До нього всміхалася Єва Шоні.

«Так, перейти кордон — найкращий вихід для мене», — міркував Іштван, і його думки знову вертілися навколо майбутнього.

Він глянув на годинника. Була третя година. Незабаром світатиме. Добре було б заснути. Треба відпочити, бо перед ним довга, нелегка дорога. Годі мучити себе думками. Так вийшло. Тут уже нічого не зміниш. Якби він послухав Естер, то сидів би тепер у тюрмі. Естер дуже мила дівчина, хороший друг, але вона ще дитина, не знає життя. Їй легко, вона користується довір'ям, а він… Згодом, коли він повернеться додому відомим лікарем, йому теж довірятимуть. Адже він не назавжди покидає Угорщину.

Поки Іштван неспокійно перевертався в ліжку наквартирі колишнього офіцера авіації Лайоша Паппа у Сомбатхеї, Коцка зважував такі факти: хлопець пішов від Єви непоміченим. Поки вони з Рожі сиділи на лаві, хтось прийшов до дівчини, але вони не бачили, щоб хтось заходив у будинок. Після дев'ятої години Єва сама пішла з дому, а її гість зник невідомо куди. «Тут може бути два варіанти, — розмірковував він. — Або цей чоловік живе в тому ж будинку, або в будинку є ще оди вихід. Більш імовірний другий варіант. Про це говорить і те, що Краснай теж залишив будинок непомітно Отже, треба як слід оглянути будинок».

Спочатку він гадав провести цю операцію ще вночі. Та потім довелося відмовитись від цього наміру. Вночі на них можуть звернути увагу, про це довідається Єва і, чого доброго, втече. Краще ознайомитись у домоуправлінні з планом будинку. А це можна зробити тільки вранці.

Коцка збирався піти додому і відпочити кілька годин, як раптом до кабінету зайшов Челеї.

— Завтра, — озвався він, — на десять годин мене викликають у Центральний Комітет партії.

— В якій справі? — поцікавився старший лейтенант.

— У справі Красная.

Коцка здивовано глянув на нього.

— Так, — підтвердив підполковник. — Професор Голуб через одного з своїх знайомих комуністів попросив прийому у товариша Шомоша. Він просив інформувати його про справу, бо в такому моральному стані йому важко продовжувати роботу над дослідами.

— Старик шантажує нас дослідами?

— Ні, який там шантаж! — заперечив Челеї. — Голуб виключно чесна людина, і ця справа його справді хвилює. Я довідався, що він дуже любить того хлопця і вважає його надзвичайно талановитим. Я говорив і з Олайошем. Він розповів мені, як відбувалося засідання дисциплінарної комісії. На його думку, виключення хлопця незаконне, він голосував проти цього рішення. Але найцікавіше те, що до засідання про хлопця в поліції навіть не знали. Мені стало також відомо, що вся дисциплінарна справа вийшла від завідуючого навчальною частиною Каллоша. Олайош, з свого боку, теж розслідував справу. Він послав Естер Боруш, яка працює з професором Голубом, в будинок, де жила колись наречена Красная. Дівчина говорила з кількома жильцями. Вони пам'ятають Красная. Розповіли, що під час фашистського терору хлопець поводився дуже сміливо і чесно, регулярно навідувався у будинок навіть після того, коли на ньому вивісили жовту зірку, приносив продукти, медикаменти, передавав вісточки від знайомих, навіть фальшиві документи здобував для жильців.

Значить, підтверджується, що між ним і батьком були політичні незгоди. Дівчина, звичайно, не обмежилась усними свідченнями, вона зібрала письмові заяви і підтвердження.

— А що ти тепер думаєш робити? — спитав Коцка.

— Що? Напишемо зведену доповідну, і я завтра передам її товаришеві Шомошу. Пропонуватиму, щоб хлопця негайно відновили в університеті. Незаконним було й те, що відділ Міністерства вищої освіти відмовився розглянути апеляцію Красная.

— Що інше вони могли зробити, якщо їх ввели в оману? Адже вони гадали, що справою займається поліція.

— Це, між іншим, найбільш вигідна точка зору, — зауважив підполковник. — Зняти з себе відповідальність. Досить комусь сказати: цією справою займається поліція, і тоді всі вмивають руки. Коли в міністерство на дійшла апеляція хлопця, в поліції про нього ще нічого