Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

Що дало Абакумові підставу так сміливо заперечити найважливіші пункти гіпотези Славі Ковачева? Його знайомство з лікарем і Венцеславом? Але Захов познайомився з ними лише два місяці тому, причому вони провели разом не більше сорока годин, тобто менше двох діб. У своїй роботі Абакум завжди враховував враження, що їх справляли на нього люди. Так, наприклад, було у випадку з Бонном Ічеренським. Перше враження від нього породило і перший сумнів. Цей чоловік з лев'ячою фізіономією, грубуватим і владним голосом, з холодно-обачливими очима, ласий до їжі й вина, але обережний і стриманий; нетерпимий до жартів, був зовсім не схожий на сентиментальну людину, ліричного героя. Тому коли він зітхав по заарештованому вчителю Методію Парашкевову, це сприймалось як щось зовсім не властиве йому.

Як тільки геолог почав знову зітхати, цього разу по своїй дружині, чутливе Абакумове око відразу сигналізувало: «Увага!» Дружина Ічеренського жила в Пловдиві, за сто п'ятдесят кілометрів від Момчилово. Геолог сам завів розмову про неї, хоч його ніхто не розпитував про це, і почав пояснювати, що він кожної суботи їздить у Пловдив. Тієї суботи, коли трапилась ця пригода з нещасним Методієм, його теж не було в Момчилово. Кожної суботи їздить за сто п'ятдесят кілометрів, як молодий закоханий парубок? Але він не був молодий і зовсім не скидався на людину, що сохла від кохання. Важко повірити, що статечний, літній геолог, кинувши роботу й веселу компанію в Ілчовому шинку, трястиметься по гірських шляхах на мотоциклі триста кілометрів, щоб побачити свою дружину. Абакумові це здавалось неймовірним. Хоч він познайомився з Ічеренським лише годину тому, але був певен, що всі його зітхання і розмови про те, що дружина нудьгує без нього, мають одну мету — підкреслити беззаперечне алібі. Однак навіщо йому було підкреслювати своє алібі — доводити, що саме в ту ніч, коли трапилась подія, він не був у Момчилово? Адже його ніхто ні в чому не підозрював.

Так перше враження викликало і першу підозру.

На нараді у полковника Ванова Абакум висловив упевненість, що Венцеслав Рашков не сам покінчив з собою, а його отруїли. Кожен, хто більш-менш близько знав цього хлопця, сказав би те саме. Як і для чого заподіяла б собі смерть дуже весела і життєрадісна людина, якій в усьому і всюди «щастило», за винятком «тото»? Але через «тото» поки що ніхто не кінчав життя самогубством. Абакум знав і інше: хлопець був дуже поверховим, простакуватим, з обмеженими інтересами. Службова дисципліна, здоровий сміх і атлетична будова тіла були його характерними якостями. Такі люди не кінчають життя самогубством навіть тоді, коли їх зраджує або кидає дівчина. Вони легко знаходять іншу кохану і сміються, як і раніше, як і раніше ходять на футбольні матчі та грають у «тото». Коли б Абакум виходив тільки з особистих вражень, то з цілковитою певністю сказав би: неможливо! Але він сказав «неможливо», грунтуючись не на особистих враженнях про цю людину.

Особисті враження Захов замкнув у «комірку» свідомості. А висновок, що той не покінчив з собою, а його отруїли, зробив, виходячи з безпосереднього і конкретного аналізу обстановки, в якій знайшов труп. Навіть коли б виявилося, що ті вісім тисяч не надіслав йому брат і їх походження невідоме, сумнівне, Абакум усе одно не змінив би своєї думки. Аналіз обстановки переконав його з цілковитою певністю в тому, що хлопця знищено і що в гіпотезі Слані Ковачева не має ні крихти істини.

Що ж до головного обвинуваченого, Петра Тошкова, то Абакум теж виступив з антитезою. На його думку, лікар взагалі не викликав сумніву. Захов рішуче викреслив його ім'я із списку можливих обвинувачених. На нараді у полковника Славі Ковачев нагромадив низку обвинувачень проти лікаря, і деякі з них мали характер незаперечних фактів. Кожен на Абакумовому місці замислився б над зустрічами Тошкова із скомпрометованими іноземцями і такими підозрілими людьми, як Ракіп Колібаров та фельдфебель із Слівніци. А його нелегальне перебування в, прикордонній зоні, прогулянка по триградській ущелині за два дні до того, як спалахнула епідемія ящура в тих місцях? Тільки цього факту було досить, щоб поставити під серйозний сумнів особу лікаря. Абакум нічого не знав про підозрілі зустрічі Тошкова. Він навіть не ознайомився з його біографією. І, незважаючи на це, ніби спеціально не заперечивши жодного з обвинувачень, зв'язаних з таємничими зустрічами та нелегальними мандрівками лікаря Тошкова, Абакум беззастережно взяв на себе його захист.

Такий спосіб дій скидався на гру в піжмурки. Проте Абакум ще ніколи не грав наосліп, а в практиці визнавав тільки інтуїцію — уміння спостерігати.

А втім, щоб зрозуміти, що давало Абакумові підстави так сміливо атакувати гіпотезу Славі Ковачева, треба ще раз повернутися до подій 27 серпня. Тоді Славі Ковачев спитав у лікаря Аврамова, чи можуть бути «речовими доказами» в цій справі графин з водою і склянка, які стояли на столі Венцеслава. Він хотів знати, чи є сліди ціанистого калію в графині з водою і на склянці. Лікар Аврамов, дослідивши спочатку воду, а потім склянку, дав негативну відповідь. Ніяких слідів ціанистого калію ні у воді, ні на склянці не було. І Славі Ковачев перестав цікавитися цими двома речами, бо вони не становили ніякої цінності як докази.

Коли Абакум почав оглядати обстановку, в якій було знайдено труп, з його уваги, звичайно, теж не випали ні графин з водою, ні склянка. Він знав колір і запах ціанових сполук та їхні осадки, і для нього не становило великих труднощів визначити, що ні у воді, ні в склянці ціанистого калію немає. Але на відміну од Славі Ковачева Абакум не задовольнився шуканням «прямого» сліду. На кожному предметі є багато й інших слідів, які теж можуть підказати щось цікаве.

Отже, всередині склянки не було слідів ціанистого калію. Але що могла розповісти та її частина, яка, коли людина п'є, торкається рота? У кожної людини своєрідний вигин верхньої і нижньої губи, різна структура шкіри, неоднаковий і кут стику губів, який залежить від розмірів рота. У круглолицих людей рот, звичайно, більший, ніж у людей з довгастим обличчям. А кут стику губів тим більший, чим менший рот, тобто губи великого рота стуляються під значно