Читати книгу - "Очікування шторму"

Можливо, він засвоїв її у ранній юності, коли став допомагати батькові і братам — контрабандистам за покликанням і за народженням. Потім, поселившись у Лазаревському, Кость вів «справи» самостійно. Але вісім років тому в перестрілці з порубіжною охороною він отримав кулю в груди. Стікаючого кров'ю грека підібрав професор Сковородников, який їхав в екіпажі з Туапсе. Дізнавшись, що влада розшукує пораненого контрабандиста, Сковородников не видав Костю. Навпаки, запросив знайомого хірурга. Той витягнув із грека кулю, після чого Андріадіс усі три літніх місяці пролежав у будинку професора… Відтоді він став другом сім'ї Сковородникових.

— У чім справа, Костю? — спитав Михайло Михайлович.

— Є гарна можливість, професоре.

— Гарна?

— І не просто гарна.

Сковородников підняв погляд на Костю. Грек мовчав.

— Яка ж іще?

— Остання можливість, професоре! Рівно через добу, завтра по обіді, мій тесть поїде кіньми в аул. Я домовився. Він візьме вас із собою. Я думав, на кілька днів вам краще піти в гори.

— Чому я повинен іти в гори, Костю?

— Незабаром сюди прийдуть червоні.

— Ти боїшся червоних?

— Мова не про мене… Найімовірніше, червоні справедливі люди. Інакше прості люди не пішли б з ними. Але ви, професоре, не проста людина, хоча й людина гарна… А у війни очей немає. Стрілятимуть гармати, горітимуть будинки. А від цього вашого будинку може нічого не вціліти. У горах буде спокійніше. І вам, і вашій колекції. Кость Андріадіс хотів, щоб залишок ваших днів був сонячний.

— Дякую. Ти пряма людина, Костю. Це мені подобається. І, може, ти маєш рацію… Але я надто старий. І хворий. А найголовніше, Костю, я не чіпляюся за життя!

17. На базарі

Базар починав працювати рано-вранці. Відразу після шостої. Проте Кравець з'явився на ньому тільки за чверть до дев'ятої. Тому що «вікно» для зв'язку відчинялося з дев'ятої до десятої години. Треба сказати, час було обрано не дуже вдалий. Хазяйки закуповували продукти відразу по відкритті. А на час приходу Кравця базар почав рідшати. Переважно козаки й солдати тинялися між прилавками, шумно товпилися біля ларка, де молодий грузин, з не за віком пишними вусами, наливав склянки такі повні, що вино хлюпалося на вкритий клейонкою прилавок і розливалося по ньому веселими червоними калюжами.

Гарно одягнутий чоловік середнього віку улесливо запитував жінку:

— Транспорт не потрібний, мадам?

Вона не зрозуміла:

— Який транспорт?

— Автомобіль… До міста Сочі.

— Ні.

Чоловік упірнув у натовп, розчинився в ньому, наче в каламутній воді. Дещо згодом Кравець знову побачив того, гарно одягнутого чоловіка. Він у чомусь переконував молоду, міського типу жінку, очевидно, біженку, а вона розгублено, майже благально дивилася на його чисто поголене висмоктане обличчя.

Як і належало, Кравець улаштувався біля овочевих рядів. Поставив біля бокової стіни ларка розкладну табуретку, вийняв з торбини лапку, молоток, бляшанку з дрібними цвяшками. На стіні прикріпив картонку: «Ремонт, лагодження, розтягування. Робота — екстра!»

Першою його клієнткою виявилася літня жінка з хлопчиком-підлітком, у якого продірявився черевик. Вона була балакуча, а робота неважка. І в Кравця зникло відчуття скутості, яке охопило його спочатку на базарі. Він розумів, що йому треба бути дуже обережним, але обережність ця повинна виглядати непомітною, схованою десь углибині, бо підозріло насторожена людина обов'язково приверне чиюсь увагу. А базар — це якраз те місце, де, напевне, агентів контррозвідки — як медуз у морі. Тут треба поводитися дуже спритно й вміло.

Кравець одразу вирішив, що жінка ця не може бути людиною Каїрова, розмовляв з нею вільно, не чекаючи почути пароль.

Потім він лагодив черевики матросові. Очевидно, анархісту. Матрос сидів тут же на землі, витягнувши роззуті ноги в дірявих несвіжих шкарпетках, і нешанобливо відгукувався про всі державні системи, згадуючи при цьому господа бога, богородицю… і багато чого іншого.

Грошей у матроса не виявилося. І він подарував Кравцеві великий мундштук з чистого благородного янтаря.

«Матвій попередив, що Долинський з'являється у Лазаревському, — думав Кравець. — Тільки малоймовірно, щоб він упізнав мене в такому вигляді».

За двадцять до десятої до Кравця підійшла моложава жінка, про яку аж ніяк не можна було сказати, що в неї відкрите обличчя і прямий погляд. На ній була яскрава шовкова сукня, ноги в чорних панчохах, туфлі, що явно не потребували ремонту. Вона очікувально, немов вивчаючи, подивилася на Кравця. Потім, вибравши момент, коли поблизу нікого не виявилося, нахилилася до нього. «Зв'язкова», — вирішив Кравець.

— Шкіру не купиш? — пошепки спитала жінка.

Кравець закляк од здивування.

— Шкіра потрібна? — повторила жінка.

— Яка?

— Свиняча.

— Ні. Тільки крокодиляча.

Жінка обізвала його нецензурно й зникла за прилавками.

Сонце повзло догори. Спека посилювалася. Кравець пішов до молодого грузина й випив аж дві склянки вина. Коли він повернувся, біля його лави стояв грек Кость.

— Це ти швець? — недовірливо спитав Андріадіс.

— Ну я, — неохоче відповів Кравець.

— Зможеш полагодити модельні туфлі французької роботи?

Кравець помітно напружився, почувши слова пароля. Опустив погляд, мовив чужим голосом:

— Я лагоджу все, крім личаків.

— Приходь на Олександрійську, сімнадцять. Гарно заплачу, — пообіцяв грек.

18. Перепілка

Хвилин через сорок їзди машина з Долинським і Клавдією Іванівною звернула з Сочинського шосе