read-books.club » Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: Бойовики / Пригодницькі книги / Сучасна проза / Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Очікування шторму» була написана автором - Юрій Миколайович Авдєєнко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Бойовики / Пригодницькі книги / Сучасна проза / Детективи".
Поділитися книгою "Очікування шторму" в соціальних мережах: 

Книжка складається з чотирьох гостросюжетних пригодницьких повістей, об'єднаних образом мужнього чекіста Мірзо Каїрова.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 156
Перейти на сторінку:
Юрій Авдєєнко
ОЧІКУВАННЯ ШТОРМУ
Повісті

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література






З російської переклав ТАРАС СЕРГІЙЧУК

Перекладено за виданням: Юрий Авдеенко. Ожидание шторма. Воениздат, Москва, 1982.


ЧОТИРИ ПОШТОВИХ ГОЛУБИ


Ніч. Березень 1920 року


Він не побачив людей. Долинському здавалося, що на пристані в голубуватому примарному світлі місяця між канатами і литими чавунними кнехтами лежать речі невизначеної форми, можливо, мішки з фуражем або якісь інші упаковані з тюки вантажі. Та коли він підійшов ближче, то зрозумів, що це люди. І впізнав двох козаків, що їх охороняли.

Північ студила вітром, що ринув із заходу. Й туман не розстелявся над морем. Навпаки, воно було ясним, але не виблискувало, як завжди, дуже м'яким, майже сріблястим, наче хутро песця, яке в Єкатеринодарі Долинський виграв у барона Хайта. Офіцери тоді коротали вечір у Дворянському зібранні. Розважалися картами. Як правило, грали в «двадцять одно». Хайту щастило. Долинський спочатку програвав йому по великому рахунку. Але потім доля відвернулася од барона, і він спустив усе, аж до шкурки голубого песця, що потрапила до нього лише богові відомими шляхами.

Барона Хайта вбито біля Касторної, коли він під прикриттям чотирьох танків вів ескадрон на село Успенське. Танки спочатку наробили паніки у стані противника. Більшовики гукали:

— У, мерзотники! Якісь вози пустили, що йдуть і стріляють.

Трохи згодом оговтались. І до гармат…

Два танки довелося на буксирах відтягувати у Касторну. Для ремонту. Барона теж доставили на станцію. Тільки ремонт йому вже не знадобився. Він помер біля конов'язі, протягнутої по чотирьох гладких дубових стовпчиках. Кінь його крутив хвостом, дико водив очима і гриз вудила, силкуючись звільнитися від прив'язі, нарешті шарахнувся зі страху по флангу ескадрону, підминаючи і людей, і амуніцію.

Шкурку песця Долинський думав перетворити на талісман, на свого роду шагреневу шкіру. Та в тифозному Ростові її з'їли щури…

— Підняти людей! — сказав Долинський козакам.

Один із козаків, очевидно, старший, крекчучи, підвівся з кнехтів, поправив лямку карабіна, що сповзла з плеча, і сказав неголосно, а швидше нудно:

— Піднімайтеся, громадяни. Мабуть, не глухі. Команда їхнім благородієм подана.

Люди вставали без підганянь. Не швидко і не повільно. А спокійно, з вичікувальною обережністю…

Долинський одразу ж вирішив не дивитися їм в обличчя, але серед дев'яти різних за віком жінок стояла дівчинка років семи з притиснутим до грудей плюшевим ведмедем, у якого було відірване ліве вухо. Долинський не стримався, зупинив погляд на дитині. Відчув холод між лопатками. «Їй також холодно», — подумав він. Була середина ночі. Звичайно ж, дівчинка хотіла спати.

Люди не знали приготованої для них долі. Біля жіночих ніг темніли валізи, горбилися клунки. Долинський подумав: «Треба сказати, щоб не брали речей». Але тут же відмовився од цієї думки: жінки захвилюються, запанікують.

Широка баржа чорною плямою похитувалася біля пристані. Вода хлюпотіла. Матроси з буксира, над яким горіла жовта каламутна лампочка, лаштували на баржу трос. Буксир був утричі менший за баржу. Чорна труба стирчала над ним, наче капелюх.

Капітан буксира — здоровань у незастебнутому бушлаті — віддано дивився у вічі Долинському.

Долинський сказав:

— На баржі лишіть надійного матроса. Нехай він за нашим сигналом відкриє кінгстон, а потім під охороною перейде на буксир.

— Усе буде в ажурі, ваше благородіє.

Військово-польовий суд засудив заарештованих підпільників до смертної кари через розстріл. Тим часом начальник контррозвідки на свій страх і ризик вирішив зробити інакше. Він не вважав себе жорстоким за вдачею, але, за його розумінням, жорстокості вимагав час. І в Долинського виробився свій власний погляд щодо державних злочинців. Він вважав, що кожна людина, незалежно від її політичних поглядів, багато разів замислиться, коли знатиме, що за скоєний злочин понесе відповідальність не лише вона особисто, а й члени її родини, нехай навіть невинні. Ось чому Долинський вирішив вивезти на старій баржі засуджених до смерті підпільників разом з їхніми сім'ями, а там, у морі, відкрити кінгстон — клапан у підводній частині судна, який служить для доступу забортової води. З відкритим кінгстоном баржа не протримається на воді й чверті години.

Абазінський проспект похмурою діркою темнів між високими пірамідальними тополями. Блимаючи фарами, з проспекту до набережної виповз вантажний автомобіль. Грюкнув задній борт. І ніч підхопила звук, як гори луну. Конвой привіз заарештованих. Їх було четверо. Троє — з заводу «Дубло». І один — з заводу «Юрмез». Із того самого осоружного «Юрмезу», де діяла могутня більшовицька організація на чолі з невловимим Бугай-Кондачковим[1]. Чоботи козаків гучно гупали по дерев'яному помосту пристані. Заарештовані ж були босоногі. Пересувалися майже нечутно, обірвані, побиті, обличчя кожного наділене спокоєм — не тупим, безвихідним, а натхненним, як на іконах.

Котрась із жінок зойкнула і голосно заридала. Та козак вигукнув:

— Припинити!

І ридання стихло. Тільки чулося похлипування, рідке, приглушене.

Четверо й дев'ять. Тринадцять! Погане число. Долинський сказав козакові:

— Дитину в баржу не садіть. Нехай залишається.

Козак схопив малу за плечі. Але вона продовжувала триматися за материну

1 2 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"