Читати книгу - "Монети для патріарха"

— На полювання їде!

Недаремно попереджав, бо ясновельможного можна було прийняти за сотника.

Супроводжувало його з десяток людей, усі вперемішку: козаки, молдовани, два татарина…

Щоправда, усі вони явно були досвідченими воїнами, з жодним із них Мусій не бажав би схреститися сам на сам. Тут, у голому степу, де засідка була малоймовірна, вони могли відбитися і від значно більшого загону.

Мусій, як і всі, спішився і вклонився, втім, позираючи… І мало не заволав уголос.

Власне кажучи, якби ханський гетьман не був верхи, Ільченко ніколи б не здогадався. Але він часто бачив верхи гетьмана обох берегів Дніпра.

Якщо пофарбувати частину волосся Петра Іваненка{30} на прізвисько Петрик у сивий колір та додати на обличчі кілька зморщок, то буде Іван Мазепа.

Це пояснювало все — і те, що начебто Петрик якийсь родич Кочубеям, але ніхто не знає який, і що за нього видали якусь Кочубеєву небогу (мабуть, на той час батько вже став якщо не гетьманом, то значним старшиною!), і все інше.

— Та-ак, — протягла Люба з дивним виразом обличчя. — Богдане, ти зрозумів?

— А що я повинен був зрозуміти? — здивувався той.

Лятавка повернулася до брата, і її очі стали змінювати свій колір. Та з такою швидкістю, що Мусій навіть спостерігати не встигав, скільки було отих кольорів!

— А нам знати не треба? — неначе звідкілясь збоку почув він свій голос.

— Можливо, й треба. Можливо…

— То через мене? — хмуро поцікавився Яків. — Ну добре, далі я сам поїду. До Дубоссар уже близько. Дякую за товариство, про вас нікому не скажу нічого.

— Постривай! — наважилася Люба. — Тобі першому знати треба, якщо ти хочеш тут жити. Він мертвий.

Ніхто не зрозумів, кого вона має на увазі.

— Гетьман. Петрик — піднятий мрець.[47]

— Упир?! — не витримала Мар’яна.

— Ну, цим словом ви різні речі звете. Мертвий він. І давно.

Гетьман невеликої (два містечка та два десятки сіл) держави бив птахів з лука — одна з небагатьох радощів, що залишилися в його існуванні.

Власне кажучи, він міг навіть їсти цих птахів, і, мабуть, їстиме та нахвалюватиме — аби ніхто ні про що не здогадався. Але смаку не відчує.

Попався! Більш як у тридцять років він, як дитина, попався!

Та відьма… Чи то була не відьма і взагалі не людина?

Він прийшов, бо йому все настобісіло. Кпини майже в обличчя, хоча чоловік його матері ніколи не зрікався її сина, та схожість, схожість… Зневажливе ставлення дружини. Коли її видавали за нього, малося на увазі, що це Мазепа допоможе Кочубеєві узяти булаву, а про те, що він сам її візьме, — ніхто й не думав. І вийшло, що жертва, яку її вмовили принести, — даремна. А Мазепа, що чим далі, тим більше спирався на духівництво, не міг (навіть якби хотів) засипати золотом свого байстрюка. Хоча посаді канцеляриста багато хто заздрив, вона непогано оплачувалася і вважалася високою, але він тоді вважав себе вартим набагато більшого.

— Два шляхи в тебе, — сказала відьма (чи сатана в жіночій подобі?). — Або будеш канцеляристом до кінця життя і нічого ніколи не зміниться. Або — якщо ти піднімеш повстання проти свого батька, — станеш гетьманом з руки хана!

— Надовго? — Яким розумним він собі здавався, бо здогадався поставити оце питання.

— Поки не ляжеш у домовину.

Він хмикнув, згадавши розповіді, що Опара гетьманував близько місяця, а потім був страчений.

— А топтатимеш ряст іще довго. Дуже довго. І в домовину ляжеш, коли самому вже набридне, коли стомишся по землі ходити.

Йому 6 замислитися, чому відьма не каже «помреш», а «в домовину», не «житимеш», а — «топтатимеш ряст», «по землі ходити». І от він топче ряст, ходить по землі, але не живе… І в домовину — принаймні поки що — не хоче. Яким би сірим та безрадісним не було його буття, думка про те, що і цього не буде, — лякає. Як лякає й думка, що там?

Петрик непомітно помацав лівицею груди. Всім, окрім довіреного слуги, він каже, що там рана, яка не бажає загоюватися,[48] — так, власне, і є. Отвір від списа, і де хто чув, аби на мертвому тілі загоювалося?

Дем’ян, довірений з довірених, з’явився з-за кущів, простягнув шматок пергаменту, який витяг з тайника. Нема чого зв’язковому від батька знати, до кого його послано. Цікаво, чи знає батько, з ким помирився?

Він пам’ятав ґратку і вмів читати шифровки без неї — кажуть, Орлик теж такого навчився.[49] Батько наказує з’ясувати,