read-books.club » Сучасна проза » Мед з дікалоном 📚 - Українською

Читати книгу - "Мед з дікалоном"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мед з дікалоном" автора Юрій Камаєв. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 67
Перейти на сторінку:

А він глянув на мене якось здивовано і каже: не можна, дядьку Каленику, горілки пити тепер.

Я й не витримав, скипів: з чого б то не можна? Як шкода, так і скажи в очі.

Той знітився.

— Та не шкода. Просто не можна і край. Бо то є бойкот.

Не дуже я втямив його мови. Що то за таке той бойкот, не добрав, та допитуватися не хотів, надів шапку і мовчки пішов із хати. Близька родина, і на тобі — так за добро платять. Світ іще того не бачив — щоб по пляшку горілки аж до міста пхатися. Та що робити — запряг свого коника та й до міста. Недалеко я проїхав, аж назустріч того Твардовського чорти несуть, ще й разом із копівцями[3]. Кружляють круг мене на своїх баских конях, регочуть. Копівський поручник питає Твардовського: хто то є? А той: так, пияк один, з українців.

— Бандит?

— Ну, як українець — то й бандит,— відповідає Твардовський і регоче.

— Ну, то треба провести пацифікацію,— відповідає поручник і переморгується з Твардовським.

Враз мене стягнули з воза, здерли штани і давай нагаєм відходжувати. А ті шмаркачі копівці регочуть. Мене, старшого чоловіка, нагаєм? Не так боляче, як від образи аж сльози душать. Завжди міг за себе постояти, а тут...

Врешті відпустили.

— Ну що, хочеш, курвий син, вільної України?

Тут мене заїло, хоч я ж ніколи до політики нічого не мав.

— А ви, панове, як не старайтеся, все одно вона буде, урветься тоді вам із нас збиткуватися.

Заарештували тоді вони мене і повезли до міста. Замкнули до холодної. Два тижні там просидів. Потім був суд. Хотіли поліцаї політику приплести, але суддя лише посміявся і присудив до штрафу за порушення громадського порядку. На тому і поїхав я додому. Чарочка ще танцювала перед очима, та що з того, як усі гроші віддав у суді.

Але життя триває, тихе, плинне. І якась робота з'явилася — я ж неабиякий тесля і столяр. Не п'ю. У селі ніхто не п'є, і я сам із собою не буду — таки ж не п'яниця останній. А Палажка лише раз снилася — та вже ніби не сумна, усміхалася до мене. Як колись, коли ще молодими ми були. Аж серце в мене стислося. Цілий день тоді біля неї на цвинтарі просидів.

Вертаюся додому, аж стоїть біля ґміни пан Твардовський, зиркає люто на мене. Не скину перед ним кашкета, хоч би що. Проходжу поруч, а він за нагая. Й тут чую чийсь голос, спокійний, тихий:

— Добридень, пане Твардовський. Гарну ви кам'яницю поставили, тільки дечого не доробили.

Той опустив нагая та обернувся. За ним стояв пан Грушвицький, місцевий поміщик.

— І чого це я ще не доробив? — запитав Твардовський.

— Коліс, пане. Щоб додому, до Польщі, змогли її вивезти,— каже Грушвицький і усміхається якось недобре.

Твардовський розчервонівся, як рак, і потягся до револьвера.

— Гарно ж вам живеться, пане Твардовський, якщо ви без цієї пукалки межи люди боїтеся вийти.

Твардовський, наче бик, кинувся навкулачки на пана Грушвицького. Та той ухилився від важкого кулака і натомість коротко й різко вдарив Твардовського під дих. Той осів, здувся, наче старий міх, і впав на коліна. Хвацько ж пан Грушвицький навкулачки битися вміє, не інакше, як англійському боксу навчений.

— Ти, пане, добре подумай, перш ніж простого хлопа нагаєм ударити, бо так швидко дітей своїх сиротами лишиш,— презирливо кинув пан Грушвицький, повернувся і пішов.

— Зачекай, ти за це поплатишся,— прошипів Твардовський.

Другого дня понаїхало поліцаїв та копівців, знову когось забрали. Пан Грушвицький відбувся штрафом за порушення громадського порядку і лише посміявся з поліцая — таке задоволення, каже, і більше б дав.

А за тиждень пана Твардовського вбили. Коли він повертався пізно ввечері з міста, біля лісу на нього чекали. Не взяли нічого — ні зброї, ні грошей, хоч їх із собою немало мав. Коні самі довезли мертвого додому.

Тоді півсела по допитах тягали, та ніхто ніц не чув і не бачив. Поліцаї шаленіли — схопили пана Грушвицького і ще кількох молодих хлопців, що до Просвіти ходили. Тоді з самого Львова адвокат приїхав, і невдовзі потому всіх випустили — доказів катма, всі мали багато свідків, що у той час були в іншому місці, й нічим той суд так і не скінчився.

А я знаю, хто вбив. Спитаєте, звідки те мені відомо, що навіть учені поліційні криміналісти не допетрали?

Я теж тієї ночі чекав на пана Твардовського. Тоді, коли у холодній сидів, аж кров кипіла від люті. Така образа лише кров'ю змивається. Зле ще мене знав пан Твардовський. Я і германську війну пройшов, і після того воював, і в боях задніх не пас. Тільки цього нікому не казав, навіть Палажці — гордитися було нічим, бо за червоних, у першій конній. Гадав, розіб'ємо оцих панів, а потім візьмемося за комісарів. Бо в нас — і зброя, і сила. Та вони розумнішими виявилися, висмикували нас по одному. В Радивилові мене заарештувало чека — за довгий язик: говорив, що думав.

1 ... 24 25 26 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мед з дікалоном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мед з дікалоном"