Читати книгу - "Про життя"

— Всі кажуть — з жиру бісишся. Я й сама це знаю. Він хороший. Непитущий. Багато ви знаєте непитущих чоловіків?

— У мене такий, — сказала я.

— Пощастило. І мені пощастило. Непитущий, хазяїн, дітей любить, мене любить. Чого, питається, іще потрібно? Сама не знаю… Але вдома мене наче хто за шию душить, дихнуть ніяк. Все є, а чогось немає. Як далі жити… — вона замовкла.

Мовчала і я. Про що думала? А про те, що інколи легше відкрити душу зовсім незнайомій людині. Бо рідні не розуміють. Складно таке зрозуміти.

Незнайомка досить швидко вивела мене до вокзалу. У світлі ліхтаря я роздивилась, що вона дуже гарна. Темне блискуче волосся, очі величезні і такої краси, що аж дух захоплює.

— Ви дуже красива, — не втрималась я.

Вона посміхнулась.

— Тому, мабуть, всі й думають, що через це пригод шукаю. Бувайте. Не блукайте більше.

Незнайома пішла. Я ще довго дивилась їй у слід. Навіть на відстані відчувалось, що самотність ніби вкутує її красиву струнку постать.

Буває ж таке — поряд купа людей, а ти сам-один. І поговорити ні з ким…

Жив собі один принц. Батьки у нього були не так щоб дуже заможні та і королівство не найбагатше, але якось існували. Можна навіть сказати непогано жили, бо принцові батьки були дуже дружними, любили одне одного, тож між ними панував лад, який цілком заміняв блиск золота і багатства. Свого сина-принца король і королева теж дуже любили. Але справа в тім, що королева-мати була жінкою дуже владною і бажала, щоб все і всі навколо слухали її, як кажуть, з пів слова. З королем-батьком проблем не було — він любив свою дружиноньку до безтями (а може трохи й побоювався, не без того), тому слухав неї безперечно і взагалі жив згідно приказки: як тато скажуть, так по маминому і буде. Коротше кажучи, королева звикла повелівати і іншої манери поведінки, як цілковитої покори і відданості від своїх підданців не чекала. В тому числі, і від власного сина. По суті вона була жіночкою зовсім не злою, навіть навпаки, але при умові, що все робилося згідно її бажань. Але, як то кажуть, найшла коса на камінь: син-принц, кров від крові своєї матері, теж характером вдався будь здоров, тож поступатися не мав наміру. Тим більше, що з самого малку він проявив себе як дуже здібна дитина, а у підлітковому віці вже заробляв сам на себе, влаштовуючи по сусіднім королівствам гучні свята і дискотеки. Замовлень йому надходило — уйма, грошенята водилися. То якого дідька, питається, він мав під когось там підлаштовуватись? Ні, принц уже любив своїх батьків, особливо маму, і йому дуже хотілося, щоб вона їм пишалася. Але батьки тільки те й робили, що підкпинювали над ним, мовляв, маячня це все, а не робота, цяцьки-пецьки, нічого серйозного, краще б вчитись пішов.

Принц справді пішов вчитися до професійного училища, освоював спеціальність майстра з ремонту карет. До речі, керівництво школи того королівства зітхнуло з полегшенням, коли дізналося, що принц нарешті їх покидає. Він не був вредним чи злим, і принца всі любили, але що таке дисципліна він не знав зовсім та й не хотів знати. Принц і півгодини не міг всидіти на місці: все його кудись крутило, перло, несло…

Коротше кажучи, толкового майстра з ремонту карет з принца теж не вийшло, на що батьки сказали: так ми і знали! Ще й зітхнули скорботно, мовляв, що з нього взяти, крім аналізів?

Тоді принц вирішив присвятити себе, можна сказати, мистецтву і організував в своєму королівстві власний радіоефір. Радіо тоді тільки почало входити в моду і задоволення це було — не з дешевих. Не кожне королівство могло собі дозволити утримувати власне радіо. Але принц знайшов спонсорів і діло пішло, мов на мазі. На рекламі принц почав заробляти стільки, що протягом кварталу запросто перевиконував річний бюджет королівства.

Але батькам було все не те. Здібний, але розгільдяй і телепень — ось був їх вердикт. До того ж, не дурень випити і по бабам потягаться. Це, до речі, було абсолютною правдою. Принц любив жінок, при чому різномастих і різнокаліберних, до нестями. Вони теж не оминали його увагою. Чорт його душу знає, що знаходили в принцові жінки, бо красенем він зовсім не був, але чіплялись на нього, мов тля. Тож аби обмежити негативний вплив чужих особин жіночої статі на власне чадо, принца було вирішено одружити. Все таки він був спадкоємцем і продовжувачем роду.

Сказано — зроблено. І ось уже принц — одружений чоловік і батько сімейства.

І що? Та нічого! Йому потрібна була сво-бо-да! І улюблена справа. А дружина надумала (і його батьки її в цьому підтримували) всерйоз зайнятись сільським господарством, бо була впевнена, що тільки так можна вивести королівство із фінансової скрути. Та дзуськи! Тільки горба наживеш. Але як галантний кавалер принц намагався дружинині не суперечити, та оскільки терпіння в нього було не багато, а дружину Бог мудрістю не наділив, діло дійшло до взаємної майже ненависті. Веселеньке життя наступило! І принц знов гайнув по дівкам і припав до оковитої. А що вже народилося двоє донечок, то розлучатися з дружиною він не мав наміру (та й королівство жаль залишати), тож з усіма своїми пасіями він був чесним: так і так, нічого не обіцяю, окрім ненав'язливих стосунків. Але жінкам до одного місця чесність, бо в них своя логіка. Тож дуже скоро принц так заплутався в бабах, що сам не знав, куди йому кинуться (бо з дому його періодично випирали), і що взагалі далі робити зі своїм життям. Трагічність ситуації скрашувала лише горілка. Але на дні пляшки, як відомо, рішення нема — шукай, хоч залийся. То що робити? Ох, думай, принц, думай…

Цей пес з'явився на нашій зупиночній платформі недавно. Великий, з чорною блискучою шерстю, видно було, що ще