Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"

них заберуть її з собою в могилу. Адже розслідування вбивства — це передовсім наймане розслідування. Клієнт може бути мовчазним і глухим, але він досі волає до правосуддя. Часом, якщо Макбрайд слухала уважно, вона чула крики жертв — не привидів, нічого надприродного, лише окремі миті чийогось життя у пастці страшної несправедливості. Крики.

Від таких справ її кидало у сам вир їхніх голосінь. Часом потрібні були всі сили, щоб повернутися до «тут і зараз».

«Ось що трапляється, коли вони вислизають. Коли я їх не ловлю».

— Якісь сліди статевого контакту? — спитала вона.

— Жодних подряпин в області піхви та ануса. Крім того, я саме чекаю на підтвердження результатів експертизи на предмет зґвалтування; схоже, аналіз на сперму негативний.

— Отже, її не ґвалтували.

— Ні. Той, кого ви шукаєте, ще більший збоченець, ніж я гадав.

— Спалити її — недостатнє збочення?

— Аналіз негативний, але я знайшов сліди сперми в сечі з місця події.

— Тобто?

— Тобто, — сказав Марет, — або він мав статевий контакт перед самим вчиненням злочину, або…

— Або він трохи розважився сам із собою під час злочину, — сказав Джонсон.

— Отже, він спалює її та мочиться на неї — він її не ґвалтує, але потім мастурбує на тіло? — уточнила Макбрайд.

– І так передає послання.

— Як щодо клейкої стрічки? — спитала Макбрайд. — Серед решток у її легенях були також і фрагменти тканини, правильно?

— Так, то була бавовна. Але її кількість, знайдена в легенях, була незначною, а саму стрічку взагалі не виявили на місці злочину, — сказав Марет. — Ймовірно, її прибрали, перш ніж відбулося спалення.

— Він хотів чути її крики.

— Але — у такому людному місці? Він ризикував бути побаченим. Ми помиляємося чи цей тип просто нерозважливий?

— Схоже, він перебуває у своїй зоні комфорту. Він залишає її на видноті, дражнить нас. Це як казати: «Ось що я роблю, а ви не можете зупинити мене».

— Може, він мешкає неподалік. Так йому легше було б позбутися тіла.

Макбрайд глибоко вдихнула, відчувши різкий біль у ребрах. Її тіло жадало нікотину, але справа була не лише в цьому. Вона розпізнала цю емоцію з тієї миті, як глянула на тіло в тому вузькому завулку: страх. Перед нею з’явилася ще одна історія жаху, але не в житловому будинку і не на робочому місці: цього разу вона постала з темних глибин міста.

— Ми принаймні знаємо, скільки часу тому вона померла?

– Ґрунтуючись на активності комах, я сказав би, що від п’ятнадцяти до вісімнадцяти годин тому. Судячи з муміфікації незгорілих ділянок шкіри, він, певно, тримав її в холоді.

— Ви згадували щось про ідентифікацію жертви.

— Ну, у такій ситуації ідентичність жертви краще встановлювати за допомогою анатомічних досліджень зубів. Через м’язове заклякання мені довелося видалити нижню і верхню щелепи, аби перевірити зуби.

Макбрайд подивилася на електричну пилку, запасні маску й окуляри, що лежали на столі поряд із тілом. Вона похитала головою.

— Тож ви розітнули їй обличчя і рот.

— М’які тканини, що не згоріли, дуже заклякли, тож я мусив розрізати бічні анатомічні структури обличчя. Це бічна лабіальна комісуротомія, поширена на мандибулярні гілки. Це було необхідно, якщо ми хочемо опізнати її.

– І?

— Я розмовляв із нашим експертом-одонтологом, який поєднав прижиттєві й посмертні дані. Ми маємо достовірне опізнання.

Він підійшов до ближнього столу й дістав фотографію. Простягнув її, аби вони бачили. Це була дівчинка близько п’яти років, із чорним прямим волоссям, ясними синіми очима, яка всміхалася на камеру біля сяючої різдвяної ялинки.

— Знайомтеся: Емма Воллес. Батьки повідомили про її зникнення шість тижнів тому.

— Ми можемо бути впевнені, що це вона?

— На дев’яносто дев’ять з половиною відсотків.

Він вказав на порізану і зашиту ділянку між грудиною і тазовою кісткою.

– І цей шрам узгоджується з висновками. Він хірургічний. Видалення апендикса.

— Скільки їй років?

— П’ять. Наша попередня оцінка, основана на борознах на черепі і стані серця й кровоносних судин, була слушною.

— Родину повідомили? — спитала Макбрайд.

— Батьки пили валіум.

— Шість тижнів тому, — промовила вона, майже до себе. — Він любить проводити час зі своїми жертвами.

— На момент зникнення на ній були чорні джинси, біла шовкова сорочка, білі трусики. На тілі не знайдено слідів жодної з цих тканин, лише бавовни.

— Вона була гола, коли він спалював її.

— Також немає її годинника, намиста, браслетів: нічого з цього не знайшли. Логічно припустити, що їх забрав убивця.

— Сувеніри?

— Напевно.

Доктор Марет зняв рукавички і вимив руки під сильним струменем води. Витер їх рушником.

Макбрайд подивилася на те, що залишилося від Емми Воллес. Її органи зникли. Шкіра дублювала поверхню тіла і розходилася складками, відкриваючи борозни темно-лілових крововиливів різних відтінків. Замість уцілілого ока була лише порожнеча, а під нею проглядали нутрощі черепа.

— Застосування каталізатора може означати, що він студент-біолог.

— Або вчитель біології, — припустив Джонсон.

— Я сказала би, що студент. Потрібна впевненість, щоб виступати