Читати книгу - "Місто біля моря"

— І для вас відкриє, мій дорогий отамане! — сказав Фльорек поповичу. — Ви знаєте, хто це пише? Генрі Детердінг, найбільший нафтопромисловець світу. Він уже кинув мільйони золотих карбованців на те, щоб придушити більшовизм, і не пошкодує ще стільки ж, аби тільки його плани здійснилися. Його слову можна вірити!

Пообіцявши Козирю-Зірці хорошу посаду на Україні, якщо Радянська влада буде розбита, Фльорек попросив його виконати важливе доручення англійського капітана — близького друга англійського міністра Черчілля.

Майор Фльорек доручив Козирю-Зірці перейти на радянську сторону і висадити в повітря штаб ЧОПу в нашому місті, з усіма його складами. Майор Фльорек яе брехав, коли говорив Козирю-Зірці, що війна з Радянським Союзом близька. Підбурювані Черчіллем і Чемберленом, генерали Пілсудського перші готувалися воювати того року з Радянським Союзом. Незабаром їх найманець убив на пероні варшавського вокзалу радянського повпреда, комуніста Петра Войкова, а польський генеральний штаб підтягнув до радянського кордону свої відмобілізовані корпуси. Майже одночасно з цими подіями англійські шпигуни кинули бомби в партійний клуб Ленінграда.

Майор Зигмунд Фльорек пообіцяв Козирю-Зірці від себе і від Сіднея Рейлі хорошу грошову нагороду, якщо будииок на Кишинівській буде висаджений у повітря.

— Увесь світ почує гуркіт цього вибуху, і ваше ім’я буде записане на сторінках історії, мій отамане! — сказав Фльорек поповичу на прощання, даючи йому адреси і явки на радянській стороні.

Під час розмови Фльорека з Козирем-Зіркою на зручному плюшевому дивані в номері готелю «Імперіаль» мовчазно сидів, покурюючи запашну сигару, худорлявий, середнього віку чоловік у чорному костюмі і в димчастих окулярах у золотій оправі. За словами Козиря-Зірки, цей чоловік, якого Фльорек назвав своїм кращим другом, був «кореспондентом» англійської газети «Манчестер Гардіан». Прізвище «кореспондента» — дуже хитромудре — Козир-Зірка не запам’ятав. Але хто-хто, а Вукович добре знав, який саме «кореспондент» вирішив особисто побачити нового петлюрівського бандита, завербованого Сіднеєм-Джорджем Рейлі на англійську розвідувальну службу.

… З допитів диверсантів-націоналістів, затримуваних на радянській території, Вукович добре знав: звичайно на явочних квартирах у Львові їх завжди разом з Фльореком мовчки оглядав цей же тип у, чорному сюртуку, якого називали, щоб відвести очі, «кореспондентом». Досить швидко Вукович встановив його справжнє прізвище. Це був один з дев’ятнадцяти іноземних представників, які влаштувалися в ті роки у Львові, — консул Великобританії полковник Джордж Уайтхед. Він хотів особисто пересвідчитися, кому саме йдуть сотні фунтів стерлінгів, які він передає Фльореку для провадження підривної, бандитської, диверсійної роботи на радянській землі. І, звичайно, йому було дуже «незручно», побоюючись можливих провалів, називати при таких зустрічах своє звання і справжнє прізвище. «Нехай, — думав він, — у разі невдачі вся провина впаде на представника польської розвідки Фльорека».

Навіть провали диверсантів були вигідні для полковника Уайтхеда: вони ще більше загострювали і без того погані взаємини між Польщею і Радянським Союзом. А в цьому була дуже зацікавлена Великобританія…

Кордон Козир-Зірка переходив у знайомих місцях. Начальник ровенської комендатури «Корпусу охорони прикордоння» поручник Липинський сам проводжав його глупої ночі до Збруча і побажав йому успіху на прощання…

— Пишіть, пишіть, — говорив Козир-Зірка на слідстві уповноваженому Вуковичу. — Гра закінчена, ставок більше нема!

Він охоче розповідав Вуковичу про своє життя, жартував цинічно над багатьма своїми промахами, з усмішечкою згадував свої злочини, довгими і смуглявими пальцями розминав одну по одній цигарки «Сальве», затягувався глибоко, жадібно, видно передчуваючи, що ось-ось доведеться йому викурити останню цигарку, і, не дивлячись, шпурляв у білу плювальницю згризені гострими зубами недокурки.

— Який сенс мені тепер приховувати від вас що-небудь, подумайте, громадянине слідчий, — повторював на допитах Козир-Зірка. — Душа моя лежить перед вами, як на підносі. Невже ви думаєте, мені цікаво приховати від вас ще якесь одно паршиве вбивство, або наліт, або явку. Адже жодного долара або фунта стерлінгів я вже більше не одержу — самі розумієте. Якщо ваші прикордонники пристрілили біля Фінляндії мого шефа, цього англійця Сіднея Джорджа Рейлі, то де вже мені з вами хитрувати! Після мене хоч потоп. Сповідаюсь, як перед богом, як на страшному суді, повірте мені!

Але Вукович розумів, що, признаючись навіть у таких злочинах, які були зовсім не відомі ДПУ, бандит хоче помститися Радянській владі за свій провал тим, що залишає на волі своїх друзів.

Вукович цілком був певен, що, посилаючи Козиря-Зірку за дорученням англійської розвідки на радянську сторону, майор Фльорек не міг не дати, бандитові хоч би кількох явок. Без цих додаткових явок Козир-Зірка був би сліпий і не, зміг би виконати доручення англійців.

Бандит на допиті категорично заперечував, що саме Печериця допоміг йому пробратися через гуртожиток хімічного технікуму на дах чопівського сарая.

— Сам усього досяг, — говорив Козир-Зірка. — Цегляну стінку нишком розібрав, пронюхав, де і що там знаходиться у дворі. Ми, вовки-одинаки найвищого сорту, тільки поодинці ходимо, і наша шкура тому ціниться найдорожче! Коли б удалося мені все, як було задумано, — гуляв би я зараз на англійські грошики десь у Парижі, і навіть батько рідний не дізнався б, звідки я такі кошти придбав…

Провина Печериці перед Радянською владою, на думку Козиря-Зірки, полягала лише в тому, що він зглянувся на чоловіка, який спливав кров’ю, і, сховавши його в себе, покликав до нього лікаря.

— До цього випадку я Печериці в очі не бачив, — говорив Козир-Зірка, — і він, на мою думку, цілком лояльний радянський працівник, тільки м’якосердий трохи, це так. Дуже жаль, що я його «під монастир» підвів.

За словами Микити Коломійця, який розповідав мені всю цю історію, Козир-Зірка дуже засмутився, коли під час допиту Вукович показав йому Полевого і сказав, що це саме наш директор підстрелив його там, у горищному проломі, із свого «воблей-скотта».

— От ніколи б не повірив! — признався бандит. — А я думав, що це заздалегідь чекісти мені пастку підстроїли. Щоб мене підстрелила цивільна людина! Нісенітниця якась! Ганьба до кінця днів моїх!

— А днів небагато лишилось! — зауважив Полевой, вражений словами бандита. — Побалувався — відповідай!

Козир-Зірка заскреготав зубами, але, зразу ж спохватившись, знову заусміхався і продовжував давати зізнання в своїй цинічній манері, так, наче не було поряд ні Полевого, ні Коломійця.

… На другий же день після арешту Козиря-Зірки хтось стріляв у лікаря Гутентага.

Вернувшись із своєю дочкою з міського театру, лікар увімкнув світло і підійшов до вікна, щоб зачинити віконницю. В кущах палісадника бахнув постріл, і револьверна куля, пробивши фрамугу на відстані двох