Читати книгу - "Спаситель"

– Ходімо гляньмо, що там? – сказав Юн, беручи її за руку.

– Ні, Юне. – Теа насупилася.

– Ну ж бо, ходімо!

Теа вперлася ногами у тротуар, але гладенькі підошви неслухняно ковзали.

– Ні, Юне.

Розсміявшись, він потягнув її слідом, наче санчата.

– Я кажу «ні»!

Через те, як пролунав її голос, Юн зупинився. Він здивовано глянув на дівчину.

Вона зітхнула:

– Не хочу зараз дивитися на якусь пожежу. Хочу додому, у ліжко. З тобою.

Юн довго дивився на неї.

– Я щасливий, Теа. Завдяки тобі я страшенно щасливий.

Він не розчув, чи відповіла Теа. Вона ткнулася обличчям у його куртку.

Частина друга

Спаситель

Розділ 9

Середа, 16 грудня. Сніг

Сніг, що засипав майдан Егерторг, через поліцейські прожектори видавався жовтим.

Харрі з Халворсеном стояли біля входу до пивниці «Три брати», спостерігаючи за роззявами та репортерами, які юрмилися за огорожею. Харрі, витягнувши з рота цигарку, закашлявся.

– Багацько репортерів, – мовив він.

– Стрімко понабігали, – кивнув Халворсен. – До редакції ж бо – шапкою докинути.

– Ласий шматочок для журналістів. Убивство у розпал різдвяної клопотні на найвідомішій вулиці Норвегії. Жертву бачили всі – парубок стояв біля кухля Армії спасіння. Під час виступу відомого гурту. Хіба можна бажати більшого?

– Інтерв’ю зі знаменитим слідчим Харрі Холе?

– Наразі, постоїмо тут, – відповів Харрі. – Чи ти визначив час убивства?

– Відразу по сьомій.

Харрі глянув на годинник:

– Вже безмаль годину тому. Чому ніхто раніше мені не зателефонував?

– Гадки не маю. Комісар зателефонував мені десь пів на восьму. Я гадав, що ти вже будеш тут, поки я прийду…

– Отже, ти зателефонував мені з власного почину?

– Ти ж наче інспектор.

– Наче, – пробурмотів Харрі й жбурнув цигарку у сніг. Провалившись у пухку порошу, вона зникла з очей.

– Незабаром всі докази вкриє півметровим сніговим шаром, – мовив Халворсен. – Буденна історія.

– Немає тут жодних доказів.

До них підійшла Беата, сніжинки припорошили її біляве волосся. Між пальцями вона тримала поліетиленовий пакунок з вистріляною гільзою.

– От і помилився! – переможно всміхнувся Халворсен.

– Дев’ять міліметрів, – Беата скривилася. – Цілком звичайнісінька. Й це все, що маємо.

– Забудь, що ви маєте, а чого не маєте. Яке твоє перше враження? Не розмірковуй, кажи, і квит.

Беата посміхнулася. Вона вже знала Харрі. Спершу інтуїція, потім факти. Бо інтуїція – то теж факти, сукупна інформація з місця злочину, яку мозок не відразу здатен висловити.

– Не скажу багато. Егерторг – місце з величезною кількістю пішоходів, тому все страшенно затоптали, попри те, що ми приїхали вже за двадцять хвилин після убивства. Утім цілком зрозуміло, що працював професіонал. Судмедексперт зараз оглядає труп, але, очевидно, що був усього один постріл. Просто у лоб. Фахівець. Отакі відчуття.

– Працюємо, керуючись інстинктами, га, інспекторе?

Всі троє озирнулися. Гуннар Хаген. У зеленій армійській куртці й чорній вовняній шапці. Ледь помітна усмішка у кутиках рота.

– Ми послуговуємося усіма засобами, шефе, – мовив Харрі. – А ви яким вітром?

– Хіба не тут розгортаються всі події?

– Певним чином.

– Чув, Б’ярне Мьоллер віддавав перевагу кабінету. Але я вважаю, що голова має перебувати на полі. Скільки було пострілів? Один чи більше? Халворсене!

– Свідки кажуть, що один, – поспіхом доповів той.

Хаген поворушив пальцями у рукавичках.

– Прикмети?

– Чоловік. – Погляд Халворсена бігав між комісаром та Харрі. – Більше ми нічого не знаємо. Люди спостерігали за музиками, а все трапилось надзвичайно стрімко.

Хаген важко зітхнув.

– У такому натовпі хтось мав би бачити стрільця, хіба ні?

– Можливо, – мовив Халворсен. – Але ми точно не знаємо, де саме стояв убивця.

– Розумію. – Знов ледве помітна усмішка.

– Він стояв просто перед убитим, – мовив Харрі. – Щонайдалі – два метри.

– Справді? – Хаген та колеги обернулися до Харрі.

– Убивця знав, що коли хочеш убити з дрібнокаліберної зброї, треба стріляти у голову, – вів далі Харрі. – А оскільки стріляв усього раз, був певен у результаті. Отже, стояв так близько, що зауважив отвір на лобі або ж знав, що не схибить. На одязі жертви, звісно, лишилися сліди пороху, які підтвердять мою теорію. Щонайбільше два метри.

– Півтора, – мовила Беата. – Більшість пістолетів викидають гільзу праворуч, і то недалеко. Ця була втоптана у сніг за сто сорок шість сантиметрів від трупа. На закотах шинелі вовняні нитки обпалено.

Харрі глянув на Беату. Найперше, що він цінував у ній, – це її здатність запам’ятовувати обличчя, та її розум, старанність та дурнячу віру, що поєднувала їх, – віру в те, що їхня праця – важить.

Хаген тупцяв у снігу.

– Чудово, Льонн. Тоді у кого ж це, скажіть, будь ласка, виникла потреба убити офіцера Армії спасіння?

– Він не офіцер, – мовив Халворсен. – Лише солдат. Офіцери – це їхні штатні співробітники, а солдати – добровольці та контрактники. – Він розкрив нотатника. – Роберт Карлсен. Двадцять дев’ять років. Парубок. Дітей немає.

– Натомість вороги є, – зауважив Хаген. – А якої ви думки, Льонн?

Відповідаючи, Беата дивилася не на Хагена, а на Харрі.

– Може, стріляли взагалі не у певну особу.

– Хіба? – озирнувся Хаген. – А у яку?

– Може, у Армію спасіння.

– Чому ви так вважаєте?

Беата знизала плечима.

– Суперечливі погляди, – встряв Халворсен. – Гомосексуалісти, жінки-священики, аборти. Може, фанатик який-небудь…

– Я врахую цю версію, – мовив Хаген. – Покажіть-но мені тіло.

Беата та Халворсен питально глянули на Харрі. Той кивнув Беаті.

– Святий Боже! – мовив Халворсен, коли Хаген та Беата пішли геть. – Комісар зібрався очолити розслідування?

Харрі, у глибокій задумі, потер підборіддя, дивлячись у бік огорожі, за якою у зимовій темряві повсякчас виблискували спалахи фотоапаратів. А потому кинув:

– Фахівець.

– Що?

– На думку Беати, стріляв фахівець. З цього ми й почнімо. Що справжній профі зробить відразу після убивства?

– Накиває п’ятами?

– Не обов’язково. Позбавляється всього, що, можливо, пов’яже його з убивством.

– Від знаряддя убивства.

– Саме так. Треба перевірити всі смітники, сміттєві кошики, контейнери, баки на відстані п’яти кварталів від Егерторг. Негайно. За потреби викликай підкріплення з кримінальної поліції.

– Гаразд.

– І позбирай всі відеозаписи з камер спостереження у крамницях перед та відразу по 19:00.

– Попрошу Скарре взятися за це.

– І ще одне. Видання «Дагбладет» бере участь в організації вуличних концертів і робить про них репортажі. Перевір, чи фотографували присутніх.

– Звісно. Як же мені це на думку не спало?!

– Потім відправ знімки Беаті, нехай подивиться. Завтра о десятій ранку нарада за присутності всієї групи. У червоній зоні. Перекажеш?

– Yes.

– Де Лі та Лі?

– Допитують свідків в управлінні. Пара дівчаток стояли поряд зі стрільцем.

– Добре. Попроси Улу скласти перелік родичів та друзів убитого. Спочатку погляньмо, чи не мають вони безперечних мотивів.

– Ти наче щойно казав, що це фахова робота.

– Спробуємо опрацювати заразом кілька версій, Халворсене. Й почнімо з того, що видається