Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

загонові, коли погода не підходила для підземних навчань. Звісно, йому інколи траплялися на очі афіші з фільмами Сан Мун, але вони наче його й не стосувалися. Тепер, дивлячись, як перший помічник зі стерновим гортають той календар, обговорюючи, з якої картинки краще взяти обличчя, він дещо їм позаздрив: вони пригадували відомі сцени й цитати з фільмів із народною артисткою КНДР. Чон До побачив, які глибокі й печальні очі в Сан Мун, помітив тоненькі зморшки навколо них - свідчення сильної волі перед лицем утрат, - і мусив зібрати всі сили, щоб придушити в собі спогади про Руміну. І водночас сама думка про портрет - будь-чий, зрештою, - який завжди житиме над твоїм серцем, видавалася йому надзвичайно привабливою. Чому ми навіки не набиваємо на своєму тілі зображення всіх тих людей, які для нас по-справжньому важливі? І тут Чон До згадав, що зараз у нього немає жодної такої людини - тому йому зараз і наколють на грудях портрет ніколи не баченої актриси з календаря в рубці рибальського судна.

- Якщо вона відома актриса, - припустив Чон До, - то всі в країні її впізнають і зрозуміють, що вона не моя жінка!

- Це татуювання, - пояснив капітан, - для американців і південних корейців. Для них це просто буде жіноче обличчя.

- Правду кажучи, - зізнався Чон До, - я не знаю навіть, чому ви, хлопці, наколюєте на грудях портрети дружин.

Другий помічник сказав:

- Так ми ж рибалки!

- Щоб можна було впізнати тіло, - уточнив стерновий.

Мовчазний машиніст додав:

- Щоб вона завжди була поряд, коли про неї думаєш.

- Як шляхетно звучить! - посміхнувся перший помічник. - Але це й для дружин робиться. Вони вважають, що чужа жінка не спатиме з чоловіком, у якого таке татуювання, хоча буває по-різному й дівчата трапляються всякі.

- Причина лише одна, - мовив капітан. - Це робиться для того, щоб вона завжди була у твоєму серці.

Чон До замислився над цим. У нього виникло дитяче питання, питання людини, незнайомої з любов’ю в жодному її вияві:

- То ви оселяєте Сан Мун назавжди в моєму серці?

- Ох, юначе, - промовив капітан, усміхаючись до всіх, хто зібрався навколо. - Вона - актриса. Коли ти бачиш її в кіно, це не зовсім вона. Це просто її героїні.

- Я не бачив її фільмів, - зізнався Чон До.

- Ну то й порядок, - сказав капітан. - Нема чим і перейматися.

- Що це за ім’я таке - Сан Мун? - спитав Чон До.

- Думаю, вона знаменитість, - відповів капітан. - У Пхеньяні, мабуть, в усіх янбанів дивні імена.

Вони вибрали кадр із «Далеких тиранів». Це був великий план обличчя, і героїня дивилася не на далеку армію імперіалістів поглядом, сповненим гордої відповідальності, - її очі споглядали вершину гори Пекту[14], шукаючи духовної підтримки. Також в очах Сан Мун - повага й благоговіння перед усім, що і вона, і глядачі втратять до того моменту, як підуть фінальні титри.

Стерновий рівно тримав календар, а капітан почав з очей. Працював він дуже технічно - витягав голки зі шкіри, особливим чином ворушачи їх туди-сюди; подібним вібруючим рухом затягують боцманський вузол. Так біль був меншим, а кінчики голок входили в шкіру під кутом, уводячи в неї чорнило. Зайве чорнило й кров капітан витирав мокрою ганчіркою.

Працюючи, капітан міркував уголос:

- Що варто третьому помічникові знати про свою нову дружину? Її краса очевидна. Вона з Пхеньяна, якого ніхто з нас ніколи не побачить. Її помітив сам Великий Керівник і обрав на головну роль в «Істинній дочці Батьківщини», першому фільмі виробництва КНДР. Скільки їй тоді було?

- Шістнадцять, - підказав перший помічник.

- Наче так, - сказав стерновий. - А тобі скільки? - спитав він другого помічника.

- Двадцять.

- Двадцять років, - повторив стерновий. - Отже, цей фільм зняли в рік твого народження.

Хитавиця, схоже, ніяк не заважала капітанові.

- Вона була улюбленицею Великого Керівника, єдиною актрисою. Більше нікого не ставили в кіно на головні ролі, і так тривало роками. Також, незважаючи на її красу, а може, якраз через її красу, Великий Керівник не дозволяв їй виходити заміж, тож усі її ролі були тільки ролями, сама вона не знала кохання.

- І тут з’явився командир Ґа, - уставив слово машиніст.

- Так, з’явився командир Ґа, - повторив капітан відсутнім тоном людини, яка губиться в дрібних деталях. - Так, і через нього тобі не треба перейматися, що Сан Мун оселиться у твоєму серці занадто глибоко.

Чон До чув про командира Ґа: він був практично кумиром військових - чоловік, який успішно керував шістьма місіями з ліквідації в Південній Кореї, здобув золотий пояс із тхеквондо й очистив армію від гомосексуалістів.

Другий помічник додав:

- Командир Ґа навіть із ведмедем бився.

- Щодо цього я не певен, - мовив капітан, прокреслюючи делікатну лінію шиї Сан Мун. - Коли командир Ґа поїхав до Японії й переміг Кімуру, усі дізналися про це, щойно він повернувся до Пхеньяна. І він назвав, що хоче в нагороду. Великий Керівник зробив його міністром тюремних шахт, це дуже вигідне місце, бо там не треба нічого робити. Але командир Ґа вимагав собі актрису Сан Мун. Минув час, у столиці були деякі проблеми. Урешті Великий Керівник неохоче виконав його прохання. Пара одружилася, у них народилося двоє дітей, і тепер Сан Мун живе відлюдно, самотньо і в печалі.

Усі затихли, коли капітан це промовив, і Чон До раптом зрозумів, що співчуває їй.

Другий помічник болісно подивився на нього.

- Це правда? - спитав він. - Ви знаєте, що з нею зараз, чим усе закінчилося?

- Так закінчують усі дружини, - сказав капітан.

Тієї ночі свіже татуювання боліло, і Чон До аж до болю хотів почути ту, що веслує вночі. Капітан казав, що морська вода не дасть татуюванню запалитися, але Чон До боявся піти нагору по воду й пропустити її позивні. Він дедалі більше почувався єдиною людиною у світі, яка розуміє цю мандрівницю. Таким був вибір Чона До - стати нічною істотою в країні, де на ніч вимикають електрику, - але це був і його обов’язок, як узятись за весла із заходом сонця чи дозволити гучномовцеві заповнювати твою голову вигуками, але не прокидатися. Навіть команда думала про неї, як про ту, що веслує на схід сонця, немовби той схід був метафорою чогось надприродного, утопічного. Чон До розумів, що вона веслує до сходу сонця, коли,