Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Щось сталося з системою навігації, - розповідала вона. - Вона постійно повідомляє неправильні дані. Ми не там, де вона каже, ми там бути не можемо. Попереду на воді щось є, але ми не можемо його розгледіти.

Стало тихо, і Чон До покрутив ручку, спробував налаштуватися.

Вона повернулася:

- Це працює? - питала вона. - Працює? Там судно, судно без світла. Ми вистрілили ракетою. Червоний спалах відобразився від корпусу якогось судна. Чи є тут хто-небудь? Врятуйте нас, будь ласка!

«Хто на них може напасти?» - гадав Чон До. Який пірат нападе на жінку, якій не треба нічого, крім як просто пливти крізь темряву? Чон До почув якийсь різкий звук в ефірі - постріл? - і в його голові закрутилися всі причини, з яких він не може її врятувати: вона занадто далеко на півночі, її знайдуть американці, у нього навіть немає мапи цих вод. Усе це так, але, звичайно, головна причина була в ньому. Через нього, Чона До, вони не можуть узяти курс туди й урятувати її. Він простяг руку й вимкнув приймач, і в його очах ще лишилися зелені плями від лампочок. Знявши навушники, раптом відчув тихе й холодне повітря. Вийшов на палубу й став вдивлятися в далину, шукаючи самотнього червоного спалаху сигнальної ракети.

- Щось загубив? - спитав капітан. Просто голос із рубки.

Чон До розвернувся й побачив червоний кінчик його цигарки.

- Так, - промовив Чон До. - Гадаю, так.

Капітан не виходив із рубки.

- Малий зараз сам не свій, - сказав він. - Тільки твоїх божевільних штучок йому бракувало.

Чон До спустив на тросі відро, зачерпнув води та облив собі груди. Біль відчувався, немов якийсь далекий спогад. Знову подивився на море. Чорні хвилі здіймалися, хлюпали, а в провалах між ними можна було уявити будь-що попереду. «Хтось тебе врятує, - думав він. - Тримайся! Якщо достатньо протримаєшся - обов’язково врятує».

Команда цілий день ставила перемети, і коли ввечері прокинувся Чон До, уже витягали перших акул. Тепер після приходу американців капітан таких візитів уже не боявся. Він попросив Чона До вивести радіо на палубу через гучномовець. Чон До попередив, що оголена веслувальниця може вийти в ефір пізно, якщо вони сподіваються почути її.

Ніч була ясна, з північного сходу йшли рівномірні буруни, палубні ілюмінатори просвічували на глибину, і там червоним зблискували очі якихось створінь, що їх годі було роздивитися. Чон До застосував антенну решітку й прокрутив перед командою весь спектр від ультранизьких перегуків субмарин до гавкання ретрансляторів, які вели крізь ніч реактивні літаки. Дав їм почути перешкоди, які з’являлися, коли їхнє судно потрапляло в поле охоплення радарів далеких суден. У верхній частині діапазону було пронизливе торохтіння брайлівської трансляції, а на самому вершечку - гіпнотичне шипіння сонячного випромінювання на радіаційних поясах Землі. Капітана зацікавив п’яний спів росіян, які працювали на морській буровій платформі. Він повторював кожен четвертий-п’ятий рядок і казав: «Дайте хвилиночку, і я назву вам цю пісню».

Перших трьох зловлених акул з’їла якась більша, полишавши самі голови. Чон До знайшов якусь жінку в Джакарті, що на коротких хвилях читала англійською сонети, і переказував їх; тим часом капітан з помічниками гадали, якого ж розміру була паща тієї акули, і дивилися крізь порожні голови, що лишилися на гачках. Чон До знайшов рибалкам розмову двох чоловіків з невідомих країн, які разом намагалися розв’язати математичну задачу по аматорському радіо, але перекласти їхню бесіду було дуже складно. Якийсь час Чон До просто дивився на північ, потім змусив себе не робити цього. Вони слухали літаки й судна, наслухали якісь дивні відлуння з-за вигину земної кулі. Чон До спробував пояснити, що таке, наприклад, служба FedEx, і рибалки стали сперечатися, чи правда можна переслати посилку в будь-яку точку Землі за двадцять чотири години.

Другий помічник усе питав про оголену веслувальницю.

- Мабуть, у неї зараз соски, як бурульки, - уявляв він. - А ляжки всі білі й у гусячій шкірі.

- До світанку ми її не почуємо, - сказав Чон До. - А до того немає чого обговорювати.

Машиніст припустив:

- Ото, мабуть, здорові в неї американські ноги!

- У веслярів сильна спина, - відзначив перший помічник. - Певно, вона може скумбрію навпіл голими руками розірвати.

- Хай вона мене навпіл рве, - зауважив другий помічник. - Почекайте, вона дізнається, що я герой, я стану послом, і ми могли б укласти мир!

Капітан сказав:

- Ага, жди, вона побачить, що тобі подобаються жіночі черевики.

- Зате в неї, певне, чоловічі, - докинув стерновий.

- Зовні холодна, усередині гаряча… - вів далі другий помічник. - А то як же ще?

Чон До розвернувся до нього:

- Чи не закрив би ти рота, га?

Раптом радіо на палубі перестало бути новиною. Воно звучало, але команда працювала мовчки, було чути тільки лебідку, хлопання черевних плавців і ножі. Перший помічник перевернув акулу горічерева, щоб зрізати анальний плавець, коли раптом під ним відкрився отвір і звідти вилетів цілий виводок акулят, слизьких, укритих жовтком, більшість із них іще дихала в оболонках яєць. Капітан поспихав їх у море й оголосив перерву. Акулята не занурювались у воду, а лежали на поверхні, пливли разом із судном, і їхні ще не сформовані очі нерівно випирали з-під шкіри.

Рибалки курили «Консоль»[15] і, сидячи на люках, відчували вітер на обличчі. Вони ніколи не дивилися в бік Північної Кореї в такі моменти: завжди на схід, у бік Японії, а то й далі - у нескінченний Тихий океан.

Попри всю напругу до Чона прийшло таке відчуття, яке не раз бувало в дитинстві, після роботи на полях сиротинця чи десь на заводі, куди їх водили. Таке він відчував, коли важко працював зі своєю групою хлопчиків: попереду ще нелегка робота, але кінець близько і скоро на них чекає обід - пшоняна каша, капуста, а може, суп із шкоринок дині. Потім усі гуртом сплять - сто хлопчиків на чотирьох поверхах нар, і спільна втома робить їх одним цілим. То було не що інше як відчуття, що він - свій, він разом із кимось, і воно не було особливо глибоким чи сильним, просто найприємнішим із тих, які в нього бували. Відтоді Чон До все життя намагався бути сам собою, але на «Чунмі» траплялися