Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- Якій ще моїй біографії?

- Ой, ну це я так, - сказав другий помічник. - То капітан колись казав.

- Ну?

- Він лише сказав, що ти сирота, що сироти завжди тягнуться до того, чого в них немає…

- Правда? А ти певен, що він не казав, що сироти намагаються вкрасти життя в інших людей?

- Не засмучуйся. Капітан просто хотів сказати, щоб я не дуже з тобою дружбу водив.

- Чи про те, що сироти, коли помирають, люблять прихопити ще кого-небудь із собою? Чи про те, що сиротами стають не просто так? Про сиріт усяке говорять, розумієш.

Другий помічник підняв руку:

- Слухай, капітан просто сказав мені, що тебе ніхто не вчив вірності.

- Можна подумати, ви з цього такі спеціалісти. А коли хочеш знати, як є, то я навіть не сирота.

- Він сказав, що ти будеш це заперечувати. Капітан нічого поганого не хотів. Він просто каже, що військові забирають собі всіх сиріт і особливим чином навчають їх нічого не відчувати, коли іншим людям погано.

За вікном на снастях рибальських суден вигравало сонце. А молода жінка раз у раз відступала вбік, коли повз неї везли тачку з рибою.

- А не скажеш мені, що ти робиш тут? - поцікавився Чон До.

- Я ж і сказав, - відповів другий помічник. - Дружину хотів тобі показати - правда ж, красуня?

Чон До просто подивився на нього.

Другий помічник продовжив:

- Ну звичайно! Вона, розумієш, як магніт, цій красі неможливо опиратися. Моє татуювання не бреше. І в нас уже, уважай, родина. Я тепер герой, звичайно, і зараз уже майже певна річ, що колись буду капітаном. Просто хочу сказати, мені є що втрачати, і то чимало.

Другий помічник замовк, добираючи слова, а тоді продовжив:

- А ти - у тебе нікого немає. У тебе тільки і є, що койка на кухні в будинку з привидами.

Жінка знадвору покликала його жестом, але другий помічник відмахнувся.

- От коли б ти дав тому американцеві в пику, був би зараз у Сеулі, на волі. Такого в мене не буде. А якщо в чоловіка немає ниточок, як у маріонетки, то чим його зупиниш?

Як же пояснити другому помічникові, що єдиний спосіб скинути з себе всіх привидів - це знайти їх, і єдине місце, де Чон До може це робити - тут. Як пояснити свій невідступний сон, що він слухає радіо, уловлює шматки важливих повідомлень, від матері, від знайомих по сиротинцю. Налаштувати приймач на них було складно, і раніше він прокидався, учепившись в узголів’я, неначе то ручка налаштування ультрависоких частот. Іноді повідомлення переказують якісь люди від інших, котрі чули, що хтось бачив його матір. Мати хоче, щоб він терміново з нею зв’язався. Хоче сказати йому, де вона, пояснити, чому так, вона повторює своє ім’я, знову й знову, але він ніяк не може розчути його. Як тут поясниш, що в Сеулі матері не буде чути?

- Ходімо, - сказав Чон До. - Давай-но до капітана сходимо, хай пащу тобі зашиє.

- Жартуєш? Я ж герой! Тепер я до лікарні піду!

Коли «Чунма» знову вийшла з порту, на ній красувалися нові портрети Великого Вождя й Великого Керівника - Кім Ір Сена та Кім Чен Іра. На камбузі поставили новий стіл, також зробили й новий стільчак у гальюні, бо негоже героєві справляти потребу у відро, хоча герої Північної Кореї пройшли й не такі випробування без скарг і нарікань. Завівся в них і новий прапор КНДР, який вони спустили, відійшовши на одинадцять кілометрів від берега.

Капітан був у чудовому гуморі. На палубі з’явився новий рундук, і, поставивши на нього ногу, капітан скликав команду. Відімкнув рундук і дістав ручну гранату.

- Оце, - пояснив він, - мені дали на випадок повернення американців. Я матиму кинути це в кормову частину трюму - і підірвати нашу славну «Чунму».

Чон До аж очі вирячив:

- А чому не в машинне відділення?

Машиніст подивився на нього поглядом, у якому читалося: «Щоб ти всрався!»

І тоді капітан викинув гранату в море, і вона з тихим «бульк!» зникла під водою.

А до Чона До сказав:

- Не хвилюйся, я б спочатку постукав, коли що.

Капітан відкрив рундук ударом ноги й показав усім надувний рятувальний човен, напевне, витягнутий із радянського пасажирського літака. Колись він був помаранчевий, а нині полиняв до тьмяного персикового; біля червоної ручки стояло зловісне попередження не курити під час розгортання човна.

- Коли граната вибухне і наше любе судно піде на дно морське, я отримав наказ надути оце, щоб зберегти життя нашого героя. Не мені розповідати вам, яку довіру виявлено до нас таким подарунком.

Другий помічник вийшов наперед, майже боячись цієї речі, і став роздивлятися кириличні написи.

- А цей більший, - зауважив він.

- Сюди може вміститися повний літак людей, - посміхнувся машиніст, - або велич одного героя!

- Ага, - погодився перший помічник. - А я, наприклад, матиму честь пливти поряд, тримаючись за пліт, у якому сидить Герой Вічної Революції!

Але капітан ще сказав не все.

- І я гадаю, що настав час зробити третього помічника офіційним членом нашої команди.

Він видобув із кишені складений у кілька разів промащений папірець. У ньому були дев’ять з’єднаних тонких швацьких голок. Кінчики їх почорніли від численних татуювальних процедур.

- Хоч я й не росіянин, - мовив він Чону До, - але побачиш, я цією штукою теж дещо можу. А тут можна навіть не перейматися замерзанням чорнила.

На камбузі Чона До поклали на стіл і сказали зняти сорочку.

Коли стерновий побачив оголені Чонові груди, то весело вигукнув:

- А, незайманий! - і всі зареготали.

- Слухайте, - засумнівався Чон До. - А чи треба так? Я ж навіть не жонатий.

- Ну й нехай, - відповів капітан. - Я тебе зараз оженю з найкрасивішою жінкою на світі!

Поки стерновий із першим помічником гортали календар з актрисою Сан Мун, капітан натрусив у ложку чорнильний порошок і замісив із кількома краплями води в рідкувату пасту. Календар давно висів у рубці, але Чон До ніколи особливо до нього не придивлявся, бо календар відгонив тим самим патріотизмом, який транслювався через гучномовці. Кіно він краєм ока бачив, може, двічі в житті, і це були китайські фільми про війну, які показували його