Читати книгу - "Королева пустелі"

Питання охорони здоров’я, шкільної освіти, організації відпочинку, соціальних служб, надання допомоги бідним, роботи виправних закладів, шпиталів і богаділень вирішували на рівні місцевих урядів. Флоренс та інші представниці середнього класу і так були повною мірою залучені до обговорення й вирішення цих питань. Рух суфражисток був неоднорідний, хоч і здебільшого надавав перевагу мирним протестам і політичній боротьбі. Однак існувало й радикальне крило (щоб відрізняти, їх навіть називали не суфражистками, а суфражетками), девізом яких було: «Дії, а не слова». Дії здебільшого зводилися до жбурляння каміння у вікна резиденції прем’єр-міністра. Флоренс та її однодумці боялися, що коли уряд поступиться вимогам суфражисток — і особливо суфражеток, — це викличе швидку реакцію, відкочування назад і знищить уже здобуті жіночі права.

Коли щось, окрім тиску сім’ї, і спонукало Ґертруду до дії, то це войовничість Кристабель Пенкгерст, очільниці руху жінок проти (як вона це називала) «розпусно-шкідливого прояву чоловічої сексуальності». Для суфражеток це була статева війна, причому війна в буквальному розумінні, із застосуванням терористичних методів. Прибічниці Пенкгерст знищували чужу власність, розбивали шибки в будинках і вагонах поїздів, затоптували клумби й різали зображення оголених жінок у картинних галереях. Вони проголосили, що шлюб — це узаконена проституція; збиралися в банди й влаштовували вуличні бійки, ловили поодиноких чоловіків, рвали на них одяг і шмагали батогами. Вони заливали смолу й кислоту в поштові скриньки, надсилали листи з сірчаною кислотою [прем’єр-міністрові] Ллойду Джорджу і навіть намагалися підпалити його будинок. Вони напали на Герберта Асквіта, чоловіка, що був зовні схожий на прем’єра. 28 жовтня 1908 року Ґертруда писала: «Учора я була на чудовій вечірці у Гленконнерів. Незадовго до мого приїзду 4 суфражетки напали на Асквіта. Алек Лоуренс кинувся до них і схопив двох, викрутивши їм руки так, що вони заверещали. Одна з них розбила йому руку... Він розповідав мені це, навіть не встигнувши змити з себе засохлу кров». Ґертруда пошкодувала, що приїхала надто пізно, але, може, її вберегла доля. Ґертруда зі зневагою ставилася до будь-якого насильства, але хтозна, вона могла б не втриматись і, скажімо, розбити вазу об голову суфражетки. А розголос не пішов би їй на користь.

Окрім тривоги Флоренс щодо тяжкого життя робітничих жінок, окрім суфражеток, агресивна діяльність яких компрометувала саме поняття емансипації, у Беллів були й суто раціональні причини опиратися шумній кампанії з надання виборчого права всім жінкам. Попри те що Реформа виборчої системи 1832 року й ухвалені за нею закони збільшили кількість виборців від мізерних 500 тисяч до 5 мільйонів 1884 року, голосувати могли тільки чоловіки, які мали якусь приватну власність. Таким чином, право голосу було лише у чверті британських чоловіків. За такої кількості чоловіків без права голосувати парламент не міг навіть розглядати питання про виборче право для всіх жінок.

Рішення, здавалося б, просте: надати виборче право всім повнолітнім, не зважаючи на стать і статок. Однак це наповнило б систему виборцями, які не платили б податків, але вимагали б для себе більшість благ. Була ідея надавати право голосу лише жінкам зі статками. Проте за тодішніми законами все, чим володіла жінка, у момент заміжжя автоматично переходило у власність її чоловіка. Таким чином заміжня жінка не мала б права голосу, зате виборцями стали б удови, старі діви й навіть проститутки!

Незалежні й раціональні жінки, як-от Флоренс Найтінґейл, вважали, що жіноче виборче право навіть не варте обговорення перед проведенням реформи майнового законодавства. Усі бунти суфражеток здалися б дитячою забавкою, якби на вулиці вийшли 20 мільйонів працюючих чоловіків з вимогою закріплення своїх майнових прав.

У 1908 році Ґертруда приєдналася до руху проти жіночого виборчого права й стала членом Антисуфражистської ліги. Це була її перша робота, а така особистість, як Ґертруда, нічого не робила впівсили. Вона поринула в дебати з палкістю й відпрацьованою в Оксфорді звичкою брати гору в суперечці. Враховуючи її талант, можна припустити, що саме вона організувала збір перших 250 тисяч підписів під антисуфражистською петицією в 1909 році. Однак у її діях проглядає відсутність «месіанства», і є підозра, що Ґертруда взялася за цю роботу не так із власних переконань, як заради Флоренс. Про це може свідчити, наприклад, лист, написаний у день перших зборів Ліги:

«Леді Джерсі — голова президії... Мене зобов’язали стати почесним секретарем. От, не було печалі!...

Організовуючи великі збори Антисуфражистської ліги у Мідлсбро, я цілий місяць не могла робити нічого іншого. Збори пройшли, вони спричинили великий резонанс... Це було дуже цікаво, але забрало колосальну кількість часу на написання листів й агітацію серед населення».

Пізніше, в Іраку, вона цілком щиро працювала на ниві поліпшення життя жінок-мусульманок. Вона допомогла відкрити першу в Багдаді школу для дівчаток, збирала кошти на жіночий шпиталь й організувала першу серію лекцій лікаря-жінки для жіночої аудиторії. Озираючись назад, Ґертруда дивилася на свої «антисуфражистські» дні зі змішаними емоціями: її давня подруга Дженет Гоґарт зазначала, що Ґертруду «забавляли її власні погляди» минулих часів.

Активність Ґертруди в антисуфражистському русі зійшла нанівець до кінця першого десятиліття XX сторіччя. Вона повністю занурилась у нове коло інтересів: захопилась археологією, з якої почалися її пустельні пригоди; а невдовзі серйозно закохалася. Незграбна студентка стала високоцивілізованою й вправною жінкою; вона була багата, незаміжня, не обтяжена дітьми. Ширина спектра її здібностей вражала: від написання поезії — до адміністративної роботи, від спорту й мандрів незвіданими землями — до археології. Глибоке знання світової історії й орієнтування в тогочасній політичній ситуації поєднувались у ній з любов’ю до вишуканого одягу. Вона знала шість мов: могла ними говорити, писати й вести серйозні дискусії. І не слід забувати про чудові людські якості: відданість родині, відчуття краси природи й архітектури — любов до самого життя як такого. Мало знайдеться людей, які б зрівнялися з нею. Як «Особистість» вона втілила найсміливіші сподівання, що їх Джон Стюарт Мілль пов’язував із роллю жінки.

Розділ 5

Альпінізм

З дитинства Ґертруда була активною і душею, і тілом. Навіть маленькою дівчинкою вона була сильною й тренованою; що важчими видавалися тренування, то краще. Вона полювала, танцювала, їздила на велосипеді, стріляла, рибалила, каталась на ковзанах і поралася в саду, а в поїздках невтомно оглядала все, що могла. Ґертруда не могла терпіти, якщо її вважали легковажною, тому, коли їй виповнилось тридцять і більшість її ровесниць уже присвятили себе заміжжю й материнству, вона була готова