read-books.club » Публіцистика » Королева пустелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева пустелі"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Королева пустелі" автора Джорджіна Говелл. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 162
Перейти на сторінку:
й Г’юґо подорожували сільськими місцевостями Японії та Кореї. У листі від 28 травня Ґертруда описувала, як Фаррер спускався з Фудзіями з «рожевою Cupripedium calceolus[16]» у руках. «Реджинальд Фаррер, Кольери й містер Герберт завітали до нас, а потім забрали Г’юґо й повели його в чайний будиночок — провести вечір у товаристві гейші! Не знаю, як він там поводився».

Контраст між Ґертрудою та японською гейшею був очевидний, і в книгу, видану наступного року, «Сад Азії», Фаррер включив окремий розділ, присвячений опису життя японських жінок, що було предметом жвавого обговорення з братом і сестрою Беллами. Подвійний стандарт стосовно японської жінки — вона мала бути або гейшею, або дружиною — викликав у Фаррера очевидний для нього висновок щодо мешканок англійської сільської місцевості. Для нього вони поділялися на нудних (а отже придатних на роль дружини) і не нудних (відповідно, на роль дружини не придатних). Ґертруда, незаміжня у тридцять п’ять років, з її палкою допитливістю й енергійністю, можливо, і породила у свідомості Фаррера цю ідею, яка інтригувала його все подальше життя.

Садівництво до XX століття суттєво відрізнялося від сучасного. Здебільшого використовували теплиці, де рослини рано розквітали, а потім заповнювали сади приватних господ і муніципальні парки яскравими геометричними орнаментами. Заквітчані бордюри тяглися вздовж паркових доріжок на сотні метрів. У 1877 році в лондонських парках було висаджено два мільйони рослин, вирощених у теплицях! Експертом з висадження у відкритий ґрунт стійких до погоди рослин (цей метод садівництва вважають сьогодні найбільш природним) був садівник і письменник Вільям Робінсон, який активно лобіював ідею відмови від так званого «килимового саджання». Співпрацюючи з легендарним науковцем і садоводом Ґертрудою Джекіл, Робінсон заповнював бордюри багатолітніми травами й висаджував квіти в довільному порядку так, наче вони самі виросли на тому місці, створюючи стиль, відомий нині як стиль «англійського парку».

Фаррер одним із перших опанував мистецтво «кам’яного садівництва». Ґертруда хотіла облаштувати альпінарій у Раунтоні навколо одного з озер і засадити його квітами, що викликали в неї такий захват під час подорожей у горах Швейцарії. Альпінарії Ґертруди й Фаррера не мали нічого спільного з насипними гірками, заваленими камінням, крізь які пробивалися кволі колючки. В їхній місцевості активно видобували вапняк, тож обоє — і Ґертруда, і Фаррер — замислили створити з цього чудового матеріалу максимально природну імітацію гірських схилів, де навесні квіти туляться в кожній розщелині й тріщині. Книга Фарера «Мій кам’яний сад» вийшла в 1907 році, через чотири роки після знайомства з Ґертрудою, котра примудрилась облаштувати свій «кам’яний сад» на два роки раніше. Матеріалом слугували величезні кам’яні брили з відвалів залізної руди одного з кар’єрів Клівлендського нагір’я. Ґертруда, мабуть, залучила весь чоловічий персонал маєтку і навіть працівників з найближчих селищ, щоб доставити каміння й розташувати його навколо маленького озера. Потім вона засадила «гірські схили» квітами й квітучими кущами (на сімейних фото Беллів добре видно азалії). У квітні 1910 року вона писала Чиролу: «Удень я майже весь час провожу в альпінарії, Він так милує око, навіть попри нестерпний холод і дощ! Світ прекрасний завжди, за будь-якої погоди, і, як на мене, нема більшого у світі дива, як Англія навесні».

За кілька років Ґертруда взялася до озеленення іншого берега озера. «Поклич на поміч свою уяву — і ти побачиш над валунами й замуленим куп’ям квітучі іриси. Це буде прекрасно», — писала вона.

Улітку 2004 року в Національній портретній галереї Лондона відбулася виставка портретів видатних мандрівниць під назвою «Небитими шляхами». У частині експозиції, присвяченій Ґертруді, був її підлітковий акварельний портрет, виконаний Флорою Рассел, мапа й гарненький мініатюрний теодоліт, вручений їй разом з премією «За перспективні географічні дослідження» Королівським географічним товариством у 1913 році. Вона стала першою жінкою, що отримала нагороду від цієї монаршої установи. Це була нагорода за її численні експедиції та дослідницькі подорожі. Коментар до експозиції складався всього з чотирьох рядків, серед яких є й такий: «Попри власні досягнення, вона [Ґертруда Белл] була активною супротивницею надання англійським жінкам права голосу». Формально правдиве, це твердження, проте, є надто примітивною оцінкою як її мотивів, так і ситуації, в якій росли діти Промислової революції. Ця спрощена оцінка є приводом для частих дорікань на її адресу і частково — причиною недооцінювання досягнень Ґертруди Белл.

Жіноче виборче право було моральною та інтелектуальною «гарячою темою» того часу, і Ґертруда чула палкі і, що важливо, аргументовані суперечки ще задовго до того, як її почали допускати до столу разом із дорослими. Г’ю і Флоренс, зі зрозумілих причин, були категорично «проти», але багато хто з їхніх друзів, зокрема актриса Елізабет Робіне, були пристрасно «за». Однак Белли одностайно погоджувались із Джоном Стюартом Міллем, найбільшим прихильником жіночої емансипації того часу, що для жінки життєво важливим було стати «особистістю», у сім’ї навіть гуляв жарт, що «жінки рідко відчувають у собі достатньо „особистості”».

Флоренс критикували за те, що у своїй книзі «Навколо заводу» вона не робить жодних висновків. Вона натомість підсумовує свою роботу могутнім вироком: «Завжди існуватиме лише невеликий відсоток представниць слабкої статі, здатних винести колосальний тягар, звалений сьогоднішніми життєвими обставинами на плечі робітничих жінок». Під «робітничими жінками» вона мала на увазі дружин робітників, і у цій фразі, власне, й міститься її основна аргументація проти наділення жінок виборчими правами.

Якщо Флоренс у чомусь і вплинула на Ґертруду, то це в залученні її до активного руху (дивного для нас, сьогоднішніх) проти наділення жінок виборчими правами. Супроводжуючи свою мачуху під час відвідин робітничих кварталів Мідлсбро, Ґертруда на власні очі бачила, що дружини робітників і так вибивалися з сил. Без дружини, яка всю себе віддавала побутовим і сімейним клопотам, сім’я як соціальний інститут розвалювалась. Флоренс і Ґертруда бачили, як у багатьох жінок опускалися руки, як сім’ї голодували й гинули, як чоловіки спивалися до смерті. Невже ці проблеми, запитувала Флоренс, не є важливішими для парламентських законопроектів і реформ? Як жінка з Кларенса може голосувати, коли їй нема з ким залишити дітей, коли вона не має часу на читання газет — або для початку хоча б на те, щоб навчитися читати! — для розуміння політичної ситуації? Якщо людина — у цьому разі жінка — нічого не знає про вільну торгівлю, реформу виборчої системи, політичну корупцію, реформу пенітенціарної системи чи Рух за самоврядування Ірландії — як вона може віддавати свій голос у вирішенні цих питань? А саме ці проблеми турбували тодішній уряд. Нині право голосу вважають загальним

1 ... 23 24 25 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева пустелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева пустелі"