Читати книгу - "Королева пустелі"

до нового виклику, який довів би, що вона не марнує життя. Тоді Ґертруда відкрила для себе альпінізм. Про своє перше серйозне сходження у 1899 році вона писала: «Це було жахливо — надзвичайно страшно! Я висіла на краю стрімкої скелі; я ще ніколи не бувала так високо в горах. Думаю, якби я знала, що на мене чекає, ніколи не наважилась би.... Однак, я не виказала цього».

Під час сімейної поїздки у Французькі Альпи за два роки до того вона дала обіцянку повернутися й зійти на гору Ля Мейж, засніжений хребет якої височів над селищем Ля Грав і маленьким гірським готелем, де зупинилися Белли. Родичі поглядали на Ґертруду скоса. Гору Ля Мейж підкоряли серйозні скелелази; сходження на неї не йшло у жодне порівняння з тим, що Ґертруда робила раніше. Коли дійшло до підкорення цього «тритисячника», з’ясувалося, що жінці найзручніше робити це у спідньому. На той час не існувало «спеціального одягу» для альпіністів-жінок. Ґертруда знімала спідницю, коли група збиралась у «зв’язку», і вдягала її знову, коли група спускалася назад на льодовик.

Для заможних родин пізньої вікторіанської епохи літня поїздка в Альпи була романтичною екзотичною пригодою, яку можна порівняти з сучасною зимовою відпусткою на тропічних островах на кшталт Барбадосу чи Сент-Бартельмі. Оздоровчі гірські пішохідні й велосипедні прогулянки, здорова їжа, катання на човнах на озерах та ігри в карти перед сном — ось і весь розклад відпочинку. Белли, хоч і подорожували багато, мало чим відрізнялися від інших заможних туристів. І хоча Ґертруда влаштовувала свої гірські походи у зовсім не «прогулянкових» місцях, це було найбільше, на що вона наважувалась аж до закінчення двотижневого сімейного відпочинку у французькій місцевості Ля Ґрав.

Для Англії 1897 рік був позначений «діамантовим» ювілеєм правління королеви Вікторії, а для Беллів — сумною подією — смертю Мері Ласелль, сестри Флоренс. У Мері на очах пройшла вся юність Ґертруди; саме Мері навчала її бути більш жіночною, зануривши молоду оксфордську випускницю у вир світського життя Бухареста; саме вона співчувала Ґертруді в її романі з Генрі Кадоґаном. Мері померла всього за місяць після останнього візиту Ґертруди в Берлін, де сер Франк служив послом Британії. Чотири місяці жалоби однак не відбили у Беллів смак до життя, і Г’ю з Флоренс вирішили, що родині потрібен відпочинок. Поїздку призначили на серпень. Флоренс була у Ласеллів у Потсдамі і звідти збиралась їхати в Париж. Г’ю, Ґертруда, Г’юґо, Ельза й Моллі виїхали з Лондона, зустріли Флоренс у Парижі і звідти всі разом вирушили у культурно насичену подорож до підніжжя гірського масиву Екрен у французькій місцевості Дофіне, відвідавши по дорозі галереї в Ліоні й собори в Ґреноблі.

По приїзді Г’ю і Ґертруда кожен ранок починали з пішої чи велосипедної прогулянки. Флоренс із сильною застудою перші дні не вставала з ліжка. Решта приймали сонячні ванни й пили гарячий шоколад. Батько й донька однаково насолоджувалися прогулянками та екскурсіями, милувалися краєвидами й квітами, годинами розмовляли, залишаючись удвох у найвіддаленіших куточках. Г’ю погодився приєднатися до Ґертруди у сходженні на відносно невисокий пік Бек де Л’Ом. Вони піднялися по стрімкому, вкритому едельвейсами схилу до підніжжя льодовика, а там зв’язалися між собою мотузками й півгодини дряпалися нагору. На гострому гребені батько й дочка влаштували собі сніданок, насолоджуючись краєвидом, і спустилися вниз. Для Г’ю цього було достатньо, але Ґертруда прагнула гостріших відчуттів і на досягнутому не зупинилась. Вона організувала власну експедицію за участю місцевих провідників Матона й Маріуса на сусідню з Ля Мейж вершину — Пік де Ля Ґрав (1118 м. або 3669 футів), нижчу за пік Ля Мейж і майже по всьому схилу набагато легшу для сходження. 7 серпня Ґертруда записала у щоденник: «Ельза з Татом зосталися на перевалі, а я з провідниками піднялася на Пік де Ля Ґрав, три з половиною години вирубаючи східці в крижаній стіні.. Тато з Ельзою не дочекалися мене й повернулися в альпіністську хижку самі».

Наприкінці поїздки Ґертруда здійснила сходження на гору Бреш (Бреш де Ля Мейж) під пильним наглядом провідників, які вибрали для неї найбезпечніший шлях (в обхід льодово-скельного маршруту). Вона провела ніч у гірській хижці за дві години пішки від готелю. Наступного ранку в піднесеному настрої Ґертруда ледь не бігом спустилася у [селище] Ля Ґрав. «Вона гордовито крокувала... між двох провідників, дуже задоволена собою», — писала Флоренс, сидячи на терасі, закутана в пледи й пальта, коли нарешті оговталася від хвороби. У тридцять років Ґертруда відкрила для себе адреналінову насолоду альпінізмом. Жереб було кинуто. Уже тоді, коли Белли виносили з готелю свій багаж перед від’їздом, Ґертруда знала, що повернеться.

Вона дотримала обіцянки через два роки, під час навколосвітньої подорожі. Ґертруда прибула в Ля Ґрав сама, по дорозі з Байройта, де вона та її брат-меломан Г’юґо проводили час з Франком Ласеллем та його донькою Флоренс. Там до них приєднався і милий Ґертрудів домнул з її румунських канікул — сер Валентин Чирол, який наполегливо відмовляв її від нового небезпечного захоплення. У ті часи для альпіністів (часто це були британські студенти на канікулах, звісно ж, винятково чоловіки) було нерідкістю «зазіхати» на Альпи, навіть за відсутності базових альпіністських навичок, головне — знайти досвідченого провідника. Гаки-«кішки» увійшли до вжитку лише десять років потому, та й тоді їхнє застосування в альпінізмі вважали «неспортивним». Не винайшли ще ні карабінів, ні нейлону. Мотузки були товстими й важкими, а всотуючи вологу, ставали ще важчими. Без сучасного спорядження й досвіду скелелазіння в інтервалах між приїздами в Ля Ґрав Ґертруда була таким самим новачком, як і в 1897 році. Можливо, досі перебуваючи у стані ейфорії, вона зустрілася з Матоном і Маріусом. Сходження на Ля Мейж призначили на 29 серпня, якщо дозволить погода.

Наступні кілька ночей вони провели в альпіністській хижці й витратили один день на тренування. Увечері перед запланованим сходженням до них приєднався на ночівлю молодий англієць на ім’я Тернер зі своїм провідником Родьє. Ґертруда вийшла з хатинки помилуватися заходом сонця й була ошелешена величним видом піку Ля Мейж, що здіймався над ними масою крутих урвищ і грізних тіней. О восьмій вечора полягали спати — хто на лежанці, хто під нею. З соломою замість матрацу і скрученим плащем замість подушки Ґертруда заявила, що їй «дуже зручно», але всі чотири години пролежала без сну, напевно, побоюючись близькості Тернера, з яким вони лежали «наче оселедці в діжці». Після опівночі вона вже вмивалася під зорями біля