Читати книгу - "Басаврюк ХХ"

— Зараз ми відкриємо двері і спробуємо його розстріляти з ваших арбалетів.

— Зачекайте, вдягніть ось це, — і граф дістав зі скрині два сталевих зі срібними інкрустаціями нагрудних панцири, на блискучій поверхні яких був ритований рицарський хрест, подібний до тих, які я бачив на старовинних козацьких прапорах.

Полковник потиснув плечима, але досить швидко надягнув на себе панцир. Мене вразило, наскільки личила його суворому, немов вирізьбленому з каменю, обличчю жорстока витонченість рицарського обладунку. Ми стояли перед дверима з натягнутими самострілами. Раптом граф сказав:

— Я не попередив вас. Вервольф не завжди вбиває свою здобич одразу.

* * *

…Вервольф знав, де ховаються люди, він оббіг навколо будинку й підскочив до його входу. Він відчував їх і він прагнув скоріше добратися до їх крові. Замок був тепер його нероздільним володінням. Вервольф повернув голову до місяця — і протяжливе виття пронеслося над замком.

* * *

В арсеналі стояла напружена тиша. Посередині залу ми влаштували щось на зразок барикади з перевернутих лав та столів, наваливши на них щити й лати. Я зайняв лівий край загорожі, а полковник правий. Самостріли були заряджені й націлені на двері. Ми домовилися, що першим буде стріляти полковник. Про всякий випадок я поклав біля себе довгу алебарду й короткий меч. Граф, озброєний мечем та великим смолоскипом, замикав наш бойовий порядок. Грета так і залишалася в кріслі, і тільки слабке дихання свідчило про те, що вона жива.

Десь у глибині душі я сподівався, що вервольф не з’явиться. Очікування було нестерпним. Раптом мені почулося, що двері тихо зарипіли. Краєм ока я помітив, що полковник підібрався й поправив свій самостріл. З обох боків дверей ми поставили два смолоскипи, які давали непогане освітлення. Але я не міг зрозуміти, чи справді двері відчиняються, чи це здається від миготіння вогню. Пройшло ще кілька секунд, безкінечних, як вічність. Я відчув, що мої долоні стали мокрими від поту, а серце божевільно закалатало в грудях. Тепер було добре видно, що двері повільно відчиняються. За ними почувся утробний, народжений з самого пекла рик. Краплі гарячого поту впали на очі, я втер його рукавом, і в цей момент двері розчахнулися навстіж. Усе, що відбулося далі, зайняло декілька секунд. На порозі з’явилася темна зігнута постать. Дзенькнула тятива самостріла полковника — і срібний болт уп’явся в груди постаті. Весь арсенал затопив страховинний рик, постать впала. Я з жахом побачив, що це був зігнутий людський труп, який тримав перед собою в зубах вервольф. Той кинув його й одним стрибком опинився перед нашою барикадою. Я схопився, тримаючи самостріл прямо перед собою, гострий кінець болта дивився прямо у волохату грудну клітку вовкулаки. Крик мимоволі вихопився з моєї горлянки, і я натиснув на спуск. Хтось стрибнув мені на спину. Я не зміг втриматися на ногах і впав на коліна. Стріла з тріском врізалася в перевернутий стіл. Впавши на бік, я побачив тіло вервольфа, яке в довгому стрибку пролітало наді мною. Хтось чи щось залізними пальцями стискало мою горлянку. Сталевий нагрудник заскрипів під іклами. Я ледь зміг стати навколішки, намагаючись скинути невидимого ворога зі спини. Моя рука наштовхнулася на рукоять меча і я, задихаючись, перехопив його лезом назад, і навмання штрикнув собі за спину. Крик відчаю обпалив мене. Кричала жінка. Я озирнувся, — позаду мене лежала, простромлена наскрізь мечем, Грета.

* * *

Полковник кинувся до стіни й ухопив смолоскип. Він бачив, як вервольф стрибнув на графа, на мить відсахнувся від вогню, яким граф махав перед собою, і збив тевтонця на підлогу. Полковник схопив алебарду і з розгону встромив її в спину вервольфа. Звір стрімко повернувся й одним ударом лапи розтрощив держало алебарди. Полковник відскочив до кинутого смолоскипа, у його руках з’явилася, вихоплена з кишені жменя пороху. Він спробував ухопити широкий дворучний меч, але вервольф наздогнав його. Удар кігтями розірвав навпіл старий тевтонський панцир, а сам полковник від удару налетів на кам’яну стіну і впав зі скривавленим обличчям на підлогу.

* * *

Андрій, похитуючись, підвівся. Крізь кривавий туман у очах він бачив непритомних або мертвих графа й полковника. Вервольф повільно наближався до нього, раптом погляд жовтих очей зупинився на мертвій Греті. Несамовите ревіння вихопилося з грудей вовкулаки, і він нахилився над тілом жінки. Андрію здалося, що він почув у цьому ревінні жорстокий і безжальний відчай. Зібравши останні сили, підхорунжий перестрибнув через барикаду й підскочив до напіврозірваного, залитого кров’ю мерця зі срібним болтом у спині. Висмикнув слизьку стрілу й розвернувся. Тяжкий удар вервольфа перекинув Андрія на спину. Він впав на труп, стискуючи болт, як ніж. У груди йому вперлися лапи вервольфа, вишкірена паща опинилася біля горла. Підхорунжий заплющив очі. Зненацька зверху почулося скавчання, і вервольф відскочив назад.

* * *

— Ну що, тварюко, нажерлася кубанського тютюну! Бач, на яку гидоту витрачати доводиться! — Кожух, в обідраному костюмі, вимащений сажею і кров’ю, тріумфально прямував на вервольфа, кидаючи йому в очі свій дорогоцінний тютюн. Вервольф, звиваючись, намагався кинутися на козака, але чергова хмара тютюну, пожбурена Кожухом, примушувала його відступати. Андрій, який за останні години взагалі перестав дивуватися будь — чому, підхопився й побіг на вервольфа. Не тямлячи себе, він схопив вовкулаку за лапу і встромив стрілу йому в горло. Несподівано легко срібний болт ввійшов під пащу вервольфа, звідти вдарив стрімкий фонтан чорної крові, тварина захрипіла і впала навзнак. Кожух застиг з піднятою рукою, потім дістав з кишені кисет і обережно висипав туди залишки тютюну. Він озирнув розтрощений ущент зал, побачив полковника, який зі стогоном підвівся на ноги, і промовив:

— А що, хлопці, я бачу, вам тут без мене гаряче прийшлося.

* * *

Уранці вони спалили вбитого вервольфа поблизу замку. Граф досить швидко прийшов до тями, але загибель доньки підкосила його. Кожух сходив на хутір, де мешкав Отто Шмідт, і, не вдаючись до подробиць, розповів, що Йоган і Грета загинули внаслідок нещасного випадку. Господар був стурбований зникненням свого старшого сина, але відразу запряг коней і відправився в місто за католицьким священиком і лікарем. Ми старанно приховали всі сліди нічної різанини. Нарешті всі зібралися в замковій бібліотеці. За одну ніч граф постарів на десять років, від колишньої жвавості нічого не залишилося. Була тиша, яскраве сонячне сяйво лилося крізь широкі вікна. Граф тихо сказав:

— Сьогодні ви покинете замок, ви повинні були прийти сюди і зробити те, що зробили. Ви йдете