Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

М’ясні якості придонських кіз середні. Забійний вихід дорослих відгодованих тварин не перевищує 60 %, маса тушки кіз віком чотирьох років – 16–18 кг. Найкраще за смаковими якостями м’ясо одержують від козликів-кастратів віком 7–10 місяців.

Плодючість придонських кіз висока. У середньому на 100 кіз отримують 145–150 козенят.

Гірськоалтайська порода. Для кіз характерна одноманітність щодо масті, величини, будови тіла та пухової продуктивності. Тварини вирізняються міцністю конституції та пристосованістю до цілорічного утримання на полонинах. Вони мають досить високу живу масу, добрі м’ясні якості й здатні швидко нагулюватися. Виведено породу на основі придонської, затверджено в 1962 р.

У середньому жива маса дорослих кіз становить 40–42 кг, віком 18 місяців – 28–32; козлів – відповідно 36 і 63,3 кг. Начіс пуху з дорослих кіз не перевищує 450–600 г.

Кози добре нагулюються і відгодовуються. Після нагулу тварин на високогірних субальпійських пасовищах забійний вихід у кастратів у середньому становить понад 52 %, у маток – понад 46 %; вихід м’яса без кісток та сухожиль – відповідно понад 77 і 73 % (щодо маси туші).

Гірськоалтайські кози доволі стійко передають у спадок свої позитивні якості. Розведення їх у присадибних господарствах є вигідним.

Чорні пухові кози. Кози отримані під час виведення породи радянська вовнова з використанням місцевих кіз та завезених із США ангорських білих козлів. Схрещування проводилося з метою створення нової породи кіз білої масті з косатою шерстю типу мохер. Невелика частина мішаного потомства виявилася чорної масті. Її відібрали в окрему отару і стали проводити з нею відповідну племінну роботу.

За величиною і розвитком кістяка чорні кози є проміжною породою між місцевими та ангорськими: вони крупніші за вовнових, але кістяк їхній ніжніший (роги тонші й коротші, ніж у місцевих).

Молоді козлики більші за кізочок у середньому на 2 кг, а дорослі козли більші за кіз на 20 кг. Така велика різниця в живій масі у дорослих тварин обумовлена статевими відмінностями і неоднаковою вгодованістю самиць та самців. Кози зазвичай бувають менш угодованими, ніж козли.

Шерсть неоднорідна, різко ділиться на грубу блискучу коротку ость і тонкий матовий пух. Обидва типи волокон ростуть на всіх частинах тіла, крім морди й кінцівок. Пух (підшерстя) довший, ніж ость, або дорівнює її довжині й рівномірно покриває все тіло.

За мастю та ознаками пухнавості кози цієї групи однорідні. Новонароджені козенята покриті чорним блискучим волоссям без кучерявості. Через 1–2 місяці на тулубі одночасно відростають ость та пух, причому ость залишається чисто-чорного кольору, а пух – сірого з відтінками від темно- до світло-сірого, а в деяких тварин – коричневого.

Начоси коливаються від 280 до 440 г. Якщо довжина й товщина волокна залежать від рівня і повноцінності годування кіз, то начоси пуху практично визначаються часом вичісування. Линяння у тварин проходить інтенсивно, і запізнення зі зняттям руна на 5–10 днів веде до втрати 20–40 % пуху. Середня довжина пуху незалежно від віку у маток становить 8–9 см, у козлів – 9–10 см. У молодняку пух дещо тонший, ніж у дорослих кіз.

Шкіра порівняно тонка, щільна, еластична та міцна. З неї отримують шевро – це м’яка шкіра хромового дублення. Шевро вирізняється низькою еластичністю, його часто застосовують для пошиття галантерейних виробів, сумок, портмоне або модельного взуття. Шевро може бути завтовшки від 0,3 мм і схожим на папір.

Вовнові кози

Ангорська. Шерсть ангорських кіз утворена зі звивистих шовковистих косиць завдовжки на лопатках 20–25 см. Шерсть у козлів грубіша за вовну маток. Після 5–6 років шерсть у кіз поступово потовщується і дещо коротшає.

Ангорські кози вирізняються гарною оброслістю рунною шерстю. Середній настриг вовни з 12-місячних кізочок становить 1,5–2,5 кг, з козликів – 1,7–3,0 кг, з повновікових маток – 3,2–3,5 кг, з козлів – 5,0–6,0 кг. За дворазової стрижки настриг вовни збільшується на 13–30 %.

Ангорські кози навесні линяють, тому запізнення зі стрижкою призводить до втрати частини вовни.

Середня жива маса кіз становить 30 кг, козлів – 50 кг. На 100 маток народжується в середньому 125 козенят.

М’ясо ангорських кіз вирізняється добрими смаковими якостями. Маса тушки – 12–22 кг, сала отримують 2–4 кг.

Молочна продуктивність за 5–6 місяців лактації становить 70–100 кг, жирність молока – 4,4–4,5 %. Ангорських кіз, однак, не доять.

Радянська вовнова порода. Породу виведено упродовж 1947–1962 рр. методом відтворювального схрещування місцевих грубошерстих кіз з козлами ангорської породи. У результаті тривалої цілеспрямованої роботи з удосконалення помісей в умовах пасовищного утримання було виведено нову породу, яку назвали радянською вовновою.

Кози цієї породи мають міцний кістяк, помірно розвинені роги, рухливі, невибагливі, витривалі, стійкі до захворювань, пристосовані до суворих природно-кліматичних умов гірничо-відгінного утримання, здатні використовувати високогірні альпійські, пустельні та напівпустельні пасовища. Голова невеликих розмірів, є горбоносість, вуха звислі. Кінцівки правильно поставлені, копитний ріг міцний. Груди широкі й глибокі, спина рівна. У тварин цієї вовнової породи легка, суха голова, тонка шия. У кіз роги тонкі, білі, невеликі; у козлів значно розвиненіші. Тулуб помірно довгий, плоский і покритий довгою шерстю, що звисає хвилястими або штопороподібними косицями.

За величиною і масою посідають проміжне місце між ангорськими та місцевими грубошерстими, перевершуючи за цими показниками ангорських і дещо поступаючись місцевим грубошерстим козам.

Новонароджені козлики мають масу 3,1 кг, кізоньки – 2,8 кг. Тварини мають однорідну напівгрубу шерсть ангорського типу, що утворена з довгих кісок із шовковистим блиском і вирізняється міцністю, еластичністю та пружністю. На кращих племінних фермах настриги вовни становлять: із дорослих козлів-плідників – 2,5–2,9 кг; з кіз – 1,8–2 кг; з кізочок однорічного віку – 0,8–1 кг; з козликів –1,0–1,1 кг.

Різниця в довжині вовни на боку та стегні не перевищує 2 см. Вихід чистого волокна дорівнює 75–85 %. Довжина вовни (косиці) за річного зростання у дорослих кіз становить 18–22 см.

За 4–5 місяців лактації матки в умовах доброго годування та утримання дають орієнтовно до 120 кг молока, що цілком достатньо для нормального розвитку козенят.

Основні породи овець

Виділяють кілька зон вівчарства.

1. Зона тонкорунного вівчарства:

Алтайський край, Ставропольський край, Ростовська область, Краснодарський край, Калмикія та Дагестан, області Нижнього Поволжя, південь України, Омська, Новосибірська області, Киргизія та Казахстан.

2. Зона тонкорунного і напівтонкорунного вівчарства: Середнє Поволжя, Башкирія, Татарстан, низка центральних областей Росії, західні області України, Білорусія, ряд областей Східного Сибіру та Казахстану.

3. Зона тонкорунного, напівтонкорунного та м’ясо-вовново-молочного вівчарства: республіки Північного Кавказу та країни Закавказзя.

4. Зона переважно напівтонкорунного м’ясо-вовнового вівчарства: центральні, північно-західні й північно-східні області Росії, країни Прибалтики.

5. Зона шубного вівчарства: північні та деякі центральні області Росії, республіки Комі та Якутія.

6. Зона смушкового та м’ясо-сального вівчарства: Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, окремі райони Киргизії, України та Оренбурзької області Росії.

За віковим складом у вівчарстві виділяють такі групи: барани-плідники і барани-пробники, старші за 1,5 року; вівцематки – холості, суягні та підсисні; ягнята (баранці, ярочки та валушки) віком до 4–5 місяців; ремонтний молодняк (валушки і ярки) на нагулі та відгодівлі й дорослі вибракувані тварини.

Породи овець ділять на чотири групи за основною продуктивністю, які районовано на шести зонах.

1. Тонкорунні вівці, які мають своєю чергою три напрями:

• вовново-м’ясний: асканійська, кавказька, алтайська, забайкальська, красноярська, південно-уральська та ін.;

• вовновий: грозненська порода, ставропольська, сальська, радянський меринос, азербайджанський гірський меринос;

• м’ясо-вовновий: прекос, казахський архаромеринос, грузинська тонкорунна жирнохвоста, в’ятська, дагестанська гірська.

2. Напівтонкорунні вівці:

• вовново-м’ясний: цигайська порода;

• м’ясо-вовновий, що поділяється на:

а) довгововнові (куйбишевська порода, російська довгошерста, лінкольн, ромні-марш);

б) короткововнові (горьківська, прибалтійська, гемпшир, шропшир).

3. Напівгрубововнові вівці: сараджинська, тянь-шаньська, гірськокарпатська та ін.

4. Грубововнові вівці:

• шубний: романівська порода, північна куцохвоста й сибірська короткожирнохвоста;

• смушковий: кривуляста порода, сокільська, чушка, малич, решетиковська;

• м’ясо-сальний: гіссарська, едильбаєвська та джайдара;

• м’ясо-вовново-молочний: карачаївська, тушинська, балбас, мазех, осетинська, індійська та ін.;

• м’ясо-вовновий: черкаська, міхновська, кучугурівська та ін.

Радянський меринос. За маткову основу використовували новокавказьких,