read-books.club » Дім, Сім'я » Повна енциклопедія тваринництва 📚 - Українською

Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повна енциклопедія тваринництва" автора Юрій Дмитрович Бойчук. Жанр книги: Дім, Сім'я / Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 72
Перейти на сторінку:
щоб не було задишки.

У разі травм живота відкриту рану закривають асептичною пов’язкою і на травмовану ділянку кладуть сухий лід (лід у гумовому мішку, холодну грілку тощо). У разі випадання внутрішніх органів тварину валять на здоровий бік, накривають органи кількома шарами марлі, просоченої медичним вазеліном або антибіотиками, і викликають ветеринара.

Для прискорення зупинки кровотечі перев’язувальний матеріал можна змочити відваром ромашки, кори дуба, шавлії, розчином йодоформу, таніну. Після зупинки кровотечі тварину досхочу напувають теплою водою.

Хвороби залоз внутрішньої секреції

Порушення функціонування залоз внутрішньої секреції відбувається через незбалансованість раціону щодо поживних речовин, ускладнення після інфекційних захворювань.

Ендемічний зоб

Етіологія. Основна причина захворювання – недостатність йоду в ґрунті (нижче 0,00001 %), кормах (менше за 5 мг), воді (менше за 10 мкг/л).

Клінічні прояви. Хронічне захворювання тварин, що характеризується збільшенням у розмірі (зоб) і функції щитовидної залози.

У корів спостерігається низькорослість, розтягнутість тулуба, посилення росту волосяного покриву на голові, шиї, зниження продуктивності, аборти, порушення статевого циклу, народження телят із зобом або без волосяного покриву. Перебіг хвороби у молодняку гострий, у дорослих – хронічний.

Діагноз ставлять за результатами лабораторного дослідження ґрунту, води та кормів на вміст йоду, а також молока. У благополучних зонах в 1 л молока міститься понад 60 мкг йоду.

Лікування. Уведення в раціон тварин йоду у вигляді йодистого калію, застосування йодованої солі або обприскування корму розчином йодистого калію лікує і попереджає розвиток ендемічного зобу.

Розділ 2. Утримання дрібної рогатої худоби

Основні породи кіз

Молочні породи кіз

До молочних порід кіз відносять: зааненську, тогенбурзьку та місцеві породи кіз.

Зааненська порода. Батьківщина зааненських кіз – Швейцарія. Висота дорослих маток 75–77 см, козлів – 82–85 см.

Жива маса маток у середньому становить 50–60 кг, племінних козлів – 70–80 кг. Кізочки при народженні мають масу 3 кг, козлики – 4,5 кг. Тулуб у зааненських кіз довгий і широкий; вим’я кулясте і грушоподібне, з добре вираженими сосками. Кістяк міцний, голова середньої величини, шута (безрога).

Шерсть розвинена слабко, масть біла. Зааненські кози вирізняються високою плодовитістю і скоростиглістю: на 100 маток отримують від 180 до 250 козенят. Лактаційний період триває 10–11 місяців. За лактацію від маток надоюють 600–700 кг молока з 3,8–4,5 % жиру. Ця порода вплинула на підвищення молочної продуктивності місцевих кіз.

Тогенбурзька порода. Батьківщина – Швейцарія. За величиною і живою масою ця порода кіз поступається зааненській. Висота маток становить 70–75 см. Жива маса маток не перевищує 45–55 кг, козлів – 60–70 кг. Забарвлення тулуба буре, уздовж морди тягнуться дві паралельні білі смуги. У них добре розвинене вим’я. Молочна продуктивність коливається від 400 до 1000 кг за лактацію. Середній вміст жиру в молоці – близько 4 %.

Місцеві молочні кози. Під цією назвою об’єднані різні групи і поріддя кіз. Вони відрізняються за величиною, шерстяним покровом та іншими ознаками. Усі молочні кози плідні: від 100 маток одержують 190–220 козенят, а деякі приводять козенят двічі на рік. Зареєстровані випадки, коли у кіз молочних порід за раз народжувалося до 6 нормально розвинених козенят. Молочні кози Північного Кавказу, Криму, країн Середньої Азії трохи дрібніші; середньоєвропейських – менш дрібні й мають різноманітну масть. Серед цих кіз трапляються тварини, які мають підшерстя з пуху. Таких кіз подвійної продуктивності доять і, крім цього, з них начісують по 100–150 г пуху. Надій молока за лактаційний період коливається в межах 250–400 кг при жирності 3,5–5,5 %. Середня жива маса не перевищує 40–42 кг.

Пухові породи кіз

У всіх пухових кіз шерсть утворена з грубої ості й тонкого м’якого пуху. Перехідне волосся трапляється в невеликій кількості, за тониною і будовою вона схожа на пухове волокно. У шерсті цих кіз мало жиропоту, тому під час стрижки вона різко розпадається на окремі косиці. Пухові кози характеризуються великим, добре розвиненим кістяком, глибокими грудьми, міцними копитами.

За будовою шерстяного покриву пухових кіз поділяють на дві групи. До першої належать кози оренбурзької породи та її помісі, а також місцеві кози Казахстану, Узбекистану, Киргизії та Гірського Алтаю. У тварин цієї групи пух коротший за ость, тобто пухове волокно становить нижній ярус.

У кіз другої групи пух по довжині дорівнює ості або більший за неї. Така будова вовняного покриву характерна для придонських, гірськоалтайських, узбецьких чорних та киргизьких придонських типів кіз.

Пухові кози за період лактації, якщо їх добре годують, дають 200–300 кг товарного молока і можуть, крім цього, вигодувати одне-двох козенят. Шкури кіз, особливо молодняку, можна використовувати для пошиття дублянок, хутряних пальт та інших виробів. М’ясо пухових кіз вживають у їжу.

Оренбурзька порода. Виведена у процесі тривалої народної селекції. Кози цієї породи мають міцну конституцію, добре розвинений кістяк, однотонну шерсть. Жива маса в осінній період в середньому становить 44–45 кг (коливання від 42 до 65 кг), козлів – 70–75 кг (коливання від 55 до 110 кг).

З кожної тварини начісують по 250–380 г цінного пуху і настригають до 350 г грубої вовни. Проте залежно від районів розведення начоси пуху можуть бути й вищі (300–450 г). Молочна продуктивність оренбурзьких кіз порівняно невелика і становить від 85 до 110 л при середньому вмісті жиру в молоці 3,9 % (від 3,2 до 6,1 %).

Пухових кіз можна піддоювати, але так, щоб це не позначалося на пуховій продуктивності.

Начоси і якість пуху залежать від віку кіз. Продуктивність підвищується до 3–4-річного віку, а після 7 років знижується. Проте з окремих тварин високі начоси пуху отримують після 7–8 років, але в старих тварин пух ламкий, менш еластичний і коротший, ніж у молодих. Варто мати на увазі, що начіс пуху – ознака досить мінлива і залежить від годування, утримання й термінів чесання.

Плодючість кіз оренбурзької породи в середньому становить 130–140 козенят на 100 маток. У них часто народжуються двійні, іноді трійні й навіть четверні.

Козенята ростуть швидко. У чотиримісячному віці маса кізочок становить 45 % від маси дорослих тварин. Козлики народжуються дещо більшими за кізочок та інтенсивніше розвиваються.

Багатоплідність передається у спадок. Кози, народжені в числі двох, трьох одностатевих тварин, більш плідні, ніж народжені в числі різностатевих двійнят.

Придонська порода. Основна зона поширення кіз цієї породи – заплава річки Дону та його приток. Кози характеризуються середньою величиною, міцною конституцією, хорошою будовою тіла, високою пуховою продуктивністю та пристосованістю до умов посушливого степового клімату.

Козли крупніші за кіз і мають значну масу. Середня жива маса козлів віком 4 роки дорівнює 70 кг (від 65 до 85 кг). Форма тіла у них округла, роги великі, борода довга і густа, велика оброслість на грудях, шиї та спині. Спина пряма і ширша, ніж у кіз. Породи однотипні за формою будови тіла, найбільш поширена масть у них чорна.

Середня маса дорослих маток становить 36 кг (від 35 до 40 кг). Молодняк цієї породи при народженні має масу 2 кг, при відбитті – 14 кг, віком 1,5 року – 27 кг, в 2,5 року – 30 кг.

Придонські кози мають високу пухову продуктивність, яка зазнає значних індивідуальних коливань. З кожної дорослої кози начісують у середньому по 500 г пуху (від 330 до 1430 г), з козлів – 1015 г (від 550 до 1600 г). Найвищі начоси пуху отримують від кіз віком 4–6 років. Придонські кози характеризуються задовільною молочністю. У середньому надій за 5 місяців лактації дорівнює 130–140 л. Їх можна доїти протягом 40–50 днів після відбиття козенят, тобто на четвертому і п’ятому місяцях лактації. За цей період від кожної тварини надоюють 30–40 л товарного молока, яке вирізняється високою жирністю – в середньому 4,6 % (від 3,3 до 8,2 %).

Якість шерстяного покриву має різко виражений сезонний характер. В осінньо-зимові місяці вони покриті пишним красивим сірим, темно-сірим і коричневим пухом, ость непомітна. У березні–квітні відбувається інтенсивне линяння пуху, а потім і ості. Улітку тварини покриті чорним блискучим коротким грубим волосом. Іншими словами, у придонських кіз існує ніби два вовнових покриви –

1 ... 23 24 25 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повна енциклопедія тваринництва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повна енциклопедія тваринництва"