Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

послідовно, різних чи навіть протилежних ставлень до природи. Коли учений робить дослід, його тіло, незважаючи на коперніканську революцію, сприймає Землю як сталу й нерухому точку опертя, а він сам, можливо, кидає розсіяний погляд на «захід» сонця. Орфічна та прометеєва настанови у ставленні до природи можуть дуже добре співіснувати, змінювати одна одну чи, навіть, змішуватися. Незважаючи на це вони є докорінно та фундаментально протилежними.

V

ПРОМЕТЕЄВА НАСТАНОВА. РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕХНІКИ

10

Механіка та магія від античності до доби Відродження

1. Прометеєва настанова

Прометеєва настанова, яка полягає у використанні технічних процедур задля виривання у Природи її «таємниць» з метою панувати над нею та використовувати її, мала величезний вплив. Вона породила нашу модерну цивілізацію та сприяла світовому піднесенню науки й промисловості. В межах проблематики цієї книги ми, зрозуміло, не будемо описувати цей потужний феномен; ми лише вточнимо роль, яку метафора таємниць природи відігравала, упродовж століть, в уявленнях, створених цією настановою про себе саму.

За доби античності прометеєва настанова постає у трьох головних формах: механіки, магії та елементах експериментального методу. Ці три практики об’єднує спроба отримати наслідки, які відрізняються від того, що називають нормальним ходом природи і причини, які відомі лише тим, хто володіє цими техніками. Наприкінці Середньовіччя та на початку Нового часу ці три практики зблизяться та глибоко трансформуються, щоб народити експериментальну науку. Відтак гаслом модерного світу стане: «Знати означає могти», а також: «Могти, тобто створювати шляхом експерименту, означає знати».

2. Антична механіка

Ідея хитрощів та, зрештою, насильства присутня у слові «механіка», адже méchané означає «хитрість». Вступ до «Problemata mechanica» — анонімної праці, створеної, вочевидь, перипатетичною школою наприкінці III чи на початку II ст. до Р.Х., робить це абсолютно очевидним:

Всі речі, що відбуваються відповідно до Природи, але причини яких нам невідомі, викликають подив. Так само дивують речі, які трапляються всупереч Природі та спричиняються технікою (techné) задля реалізації інтересу людей.

Насправді, у багатьох випадках природа продукує результати, супротивні людським інтересам. Адже природа діє завжди однаково та без відхилень, тоді як наші інтереси часто змінюються.

Отже, коли потрібно спричинити результат, суперечний природі, ми опиняємося перед трудністю, бо нам складно реалізувати цей результат — він вимагає участі techné […]. Ось чому ми називаємо частину techné, безпосередньо призначену допомагати нам у подоланні таких труднощів, хитрістю (méchané). Як про це казав поет Антифон: «Ми опановуємо за допомогою техне речі, в яких природа нас перемагає»[303].

Це речі, в яких менше опановує більше, легке пересуває дуже важке, а також все те, що ми називаємо проблемами хитрості (méchané). Ці проблеми не тотожні фізичним проблемам [що мають стосунок до природи]; водночас, вони не є абсолютно відокремленими від них, проте стосуються математичних досліджень та досліджень фізичних. Адже «у який спосіб» стає відомим завдяки математичним дослідженням, а «з приводу чого» — завдяки дослідженням природи[304].

Зупинимося на чотирьох фундаментальних аспектах, про які тут йдеться. Насамперед, механіка виникає в контексті боротьби людини з природою, що добре виражає цитата Антифона Трагіка. Техніка дає нам змогу отримати перевагу над природою. Далі, метою механіки є служити практичним інтересам людини, а отже полегшувати людські страждання, проте також, потрібно і це сказати, задовольняти людські пристрасті, насамперед королів та багатіїв: ненависть, пиху, любов до задоволень та розкоші. На додачу, механіка є технікою, що полягає у хитруванні з природою за допомогою створених людиною інструментів, різного роду «машин», що дають змогу продукувати протилежні природі наслідки. Отже, поняття механіки виникає також у контексті опозиції «природи» та «мистецтва» (techné) — мистецтво тут розуміється як людська техніка, супротивна природі. Зрештою, механіка внутрішньо пов’язана з математикою. Остання дає змогу визначити, «у який спосіб» продукувати потрібний наслідок.

Водночас, навіть якщо механіка виглядає як така, що протистоїть природі, вона, як писав у III ст. до н.е. Філон Візантійський, все-таки спирається на закони чи logoi природи, тобто іманентні природі «підстави», які, зрештою, є її математичними (зокрема, властивості кола) та фізичними (вага, сила) властивостями. Це потрібно для того, щоб отримати результати, що мають вигляд суперечних природному ходові речей — підняття величезних вантажів, переміщення речей на великі відстані[305]. З цього погляду таємниці природи будуть швидше безсумнівними ресурсами, що їх можна черпати у природних процесах. Цю ідею можна знайти у Френсіса Бекона, коли він каже: «Природі наказують, лише підкоряючись їй»[306].

Наприкінці античної доби Симплікій ясно визнає тісний зв’язок між фізикою та механікою:

Фізика корисна для життєвих речей, вона постачає медицині та механіці їхні принципи, вона стає в пригоді іншим технікам, адже кожна з технік повинна вивчати природу і те, чим матеріал, який є предметом кожної з цих технік, відрізняється від природи[307].

Симплікій поза сумнівом хоче сказати, що той, хто обробляє той чи інший матеріал — метал чи деревину, має знати фізичні властивості цих матерій.

Упродовж античної доби відбувся справжній технічний прогрес, починаючи з перших грецьких філософів, і далі — через піфагорійців, зокрема, Архіта Тарентського — філософа, ученого, техніка та державного діяча, сягнувши кульмінації за елліністичної та римської доби. Плутарх, говорячи про механічні винаходи Архімеда, показує, що це мистецтво йде від Архіта Тарентського, а також Евдокса — сучасника Платона, адже вони створили інструменти, що дозволяли зрозуміти розв’язання геометричних проблем[308]. Як би там не було, над створенням машин війни почали замислюватися дуже рано, проте переймалися, також, і витворами мистецтва, тобто тунелями, акведуками, фортифікаційними спорудами і використанням інструментів задля здійснення астрономічних та географічних вимірювань. Античні інженери вміли використовувати властивості пари та стисненого повітря, наприклад, у винаході повітряного насоса[309]. Вони також вміли створювати автомати, призначені саме для того, щоб рухати статуями богів з