Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

Всупереч фізиці, яка штучно змінює сприйняття речей, використовуючи для цього різні техніки, існує також фізика, яка спирається, так би мовити, на наївне сприйняття речей та використовує для розуміння природи лише розмірковування, дискурс, виображення або художню діяльність. Йдеться, насамперед, про філософську фізику на кшталт фізики «Тімея» Платона, фізики Аристотеля, епікурейців чи стоїків, а також про фізику астрономів, наприклад, Птолемея. Пізніше, у Новий час та за доби романтизму ця друга фізика стане філософією природи. Водночас поезія також намагатиметься зобразити походження світу. Зрештою і живопис поставатиме як можливість дістатися загадки природи.

З огляду на це можна говорити разом із Робером Леноблем про «фізику споглядання», що є безкорисним дослідженням, всупереч «фізиці використання», яка з корисливою метою та за допомогою технічних процедур намагається вирвати у Природи її таємниці[286].

4. Прометей та Орфей

Настанову, у якій за допомогою хитрощів та насильства хочуть відкрити таємниці природи — чи таємниці богів, я позначив би іменем Прометея[287], сина титана Япета, який, згідно з Гесіодом, викрав у богів таємницю вогню з метою покращення життя людей та, згідно з Есхілом і Платоном[288], приніс людству блага техніки й цивілізації. На світанку модерної науки, у Френсіса Бекона, Прометей постане як основоположник експериментальної науки[289]. Прометеєва людина вимагає права панувати над природою, а за часів християнства вже згадувана нами біблійна історія, розказана в Книзі Буття, підтвердить її упевненість у своїх правах на природу. Якщо Зевс хотів зберегти таємницю вогню та сил природи, а Прометей викрав її у нього, біблійний Бог робить людину «господарем та володарем природи[290]» і, з огляду на це, як дотепно зауважив Робер Ленобль, «у XVII ст. Прометей стає представником Бога»[291].

Іншу настанову щодо природи я приписую, разом із П’єром Ронсаром, Орфею:

Сповнений вогню божественного, що зігріває мою душу,

Я хочу більше, ніж колись, йдучи шляхом Орфея відкривати

Таємниці Природи та Небес[292].

Пов’язуючи Орфея з відкриттям таємниць Природи, Ронсар, без сумнівів, мав на думці теогонічні поеми, позначені іменем Орфея, які переповідають генеалогію богів і світу, а отже народження (phusis) речей. Ймовірно він також хотів натякнути на здатність зваблення живих і неживих істот, яку мали спів Орфея та його гра на лірі. Орфей, таким чином, проникає у таємниці природи не шляхом насильства, а завдяки мелодії, ритму та гармонії. Якщо Прометеєва настанова надихається відвагою, безмежною цікавістю, бажанням панувати та пошуком користі, орфічна настанова, натомість, інспірована повагою до таємниці та безкорисливістю. Як каже Рільке, також думаючи про Орфея:

Той спів, якого вчиш, не пожадання,

не клич сягти досяжних ще вершин.

Спів — здобич бога. Спів — це існування[293].

Орфічна настанова уявляє собі таємниці природи (як це робить, зокрема, Сенека[294]) за взірцем Елевсинських містерій як предмети поступового розкриття. Вочевидь, Елевсинські містерії справді були тісно пов’язані з орфічною традицією[295]. Ця настанова прагне поважати «сором’язливість Природи», якщо скористатися висловом Ніцше[296].

За модерної доби, зокрема у XVII та XVIII ст., можна знову зустріти обидві настанови у збірниках емблем, як це блискуче показав Карло Ґінзбург[297]. Наприклад, прометеєва настанова проілюстрована людиною, яка видирається на гору за допомогою старика-Часу[298], а також підписом Sapere aude у сенсі «Наважуйся шукати знання!»[299]. Вона є прославлянням пригодницького духу дослідників та наукової допитливості. Цей девіз, згідно з Кантом, буде девізом Aufklärung, духу Просвітництва[300]. Орфічна настанова чи, щонайменше, критична до прометеєвого духу настанова виражається в емблемах, що представляють падіння Ікара з підписом: Altum sapere pericolusim. Якщо намагатись виразити все, що містить його історичний та філософський контекст, цей підпис можна перекласти дуже загальним чином так: «Небезпечно підноситися надто високо у своїх амбіціях»[301]. Прометей, якого терзає орел, Ікар, що падає і тоне, підтверджують небезпеки зухвалої допитливості.

Протиставляючи прометеєву та орфічну настанови, я не хотів протиставляти добру чи погану настанови. Я хотів лише, спираючись на грецькі міфи, привернути увагу до двох орієнтацій, що можуть проявлятися у ставленні людини до природи. Ці дві орієнтації є однаково важливими, вони не виключають, із необхідністю, одна одну й подекуди справді співіснують в одному персонажі. Наприклад, я розглядаю «Тімей» Платона як зразковий приклад орфічної настанови — це щось на кшталт поеми, які імітує поезію всесвіту. Водночас «Тімей» Платона відчутно вплинув і на формування протилежної настанови, адже цей діалог представляє світ як об’єкт, створений у ремісничий спосіб тобто, у певному сенсі, в механічний спосіб. Це може призвести до розуміння світу як машини та Бога — як інженера. Зрештою, «Тімей» інспірує прометеєву настанову також тому, що пропонує математичну модель походження природних речей. До речі, Платон без вагань користувався механічними моделями, намагаючись зробити зрозумілим рух світу, як це можна бачити у X книзі «Держави» та у космічному міфі «Політика». Обидві настанови, які я виділив, відповідають, таким чином, двозначності нашого ставлення до природи, тому їх неможливо остаточно розділити.

З одного боку, природа може поставати перед нами в її ворожому аспекті, як така, від якої потрібно захищатися, а також як сукупність ресурсів, необхідних для життя, що їх потрібно використовувати. Моральний рушій прометеєвої настанови, — в чому, між іншим, полягає ідея «Прометея» Есхіла, — це бажання допомогти людству. У «Дискурсії про метод» Декарт стверджує, що саме «задля спільного блага всіх людей» він не захотів залишати прихованими відкриття, зроблені ним у фізиці[302]. Водночас, сліпий розвиток техніки та індустріалізація, що підганяється бажанням прибутку, виявляються згубними як для наших стосунків із природою, так і для самої природи.

З іншого боку, природа є одночасно видовищем, яке нас зачаровує, навіть якщо при цьому жахає, та процесом, що включає нас. Орфічна настанова поваги до природи намагається зберегти її живе сприйняття. Водночас, на противагу прометеєвій настанові, вона сповідує первісність, що також може бути небезпечним.

Повторимо ще раз: одна і та сама людина може бути носієм, одночасно чи