Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

Господи боже наш; в нього же віруєм і на нього же уповаєм, не посрами нас од чаяння милості твоєї і сотвори знаменіє во благо, яко да видять ненавидящі нас і православну віру нашу, і посрамляться і погибнуть; і да увидять всі страни, яко ім’я тобі господь, і ми людіє твої. Яви нам, господи, нині милость твою і спасення твоє даждь нам; возвесели серце рабів твоїх про милость твою; порази враги наші і сокруши їх під ноги вірних твоїх скоро. Ти бо єси заступлення, поміч і побіда уповающих на тя, і тобі славу возсилаєм отцю і сину і святому духу і нині, і прісно і во віки віків. Амінь».

В тому стані розкритості душевної, в якому перебувала Наташа, ця молитва дуже вплинула на неї. Вона слухала кожне слово про перемогу Мойсея на Амаліка, і Гедеона на Мадіама, і Давида на Голіафа, і про розорення Єрусалима твойого і просила бога з тією ніжністю і розчуленістю, якою було переповнене її серце; але не розуміла добре, про що вона просила бога в цій молитві. Вона всією душею брала участь у прошенні про дух справедливий, про укріплення серця вірою, надією і про піднесення їх любов’ю. Але вона не могла молитися про повергнення під ноги ворогів своїх, коли за кілька хвилин перед цим тільки бажала мати їх більше, щоб любити їх, молитися за них. Але вона теж не могла мати сумніву в справедливості читаної колінопреклонної молитви. Вона відчувала в душі своїй благоговійний і трепетний жах перед карою, що спіткала людей за їх гріхи, і особливо за свої гріхи, і просила бога про те, щоб він простив їм усім і їй і щоб дав їм усім і їй спокою і щастя в житті. І їй здавалося, що бог чує її молитву.

XIX

З того дня, як П’єр, їдучи від Ростових і згадуючи вдячний Наташин погляд, дивився на комету, що стояла на небі, і відчув, що для нього відкрилося щось нове, — питання, яке вічно мучило його, про марність і безумність усього земного перестало поставати перед ним. Це страшне питання: нащо? до чого? що раніш поставало перед ним серед усякої роботи, тепер замінилось для нього не іншим питанням і не відповіддю на попереднє питання, а уявленням її образу. Чи чув він або сам провадив незначні розмови, чи читав або дізнавався про підлість та безглуздя людське, він не жахався, як раніш, не питав себе, чого метушаться люди, коли все таке минуче й невідоме, а згадував її у тому вигляді, в якому він бачив її востаннє, і всі сумніви його зникали, не тому, що вона відповідала на питання, що поставали перед ним, а тому, що спогад про неї миттю переносив його в іншу, світлу царину душевної діяльності, в якій не могло бути правого чи винуватого, в царину краси і любові, для якої варто було жити. Хоч би яка мерзота життьова поставала перед ним, він казав собі:

«Ну й нехай такий-то обікрав державу і царя, а держава і цар віддають йому шану; а вона вчора усміхнулась мені і просила приїхати, і я люблю її, і ніхто ніколи не взнає про це», — думав він.

П’єр так само їздив у вищий світ, так само багато пив і провадив те ж дозвільне й розмаїте життя, бо, крім тих годин, що він проводив у Ростових, треба було проводити й решту часу, і звички і знайомства, яких він набув у Москві, непереборно тягли його до того життя, що заполонило його. Але останнім часом, коли з театру війни приходили дедалі тривожніші чутки і коли здоров’я Наташине почало поправлятись і вона перестала викликати в нього колишнє почуття бережливої жалості, його став опановувати все більш незрозумілий для нього неспокій. Він почував, що те становище, в якому він перебував, не могло тривати довго, що наближається катастрофа, яка повинна змінити все його життя, і нетерпляче відшукував у всьому ознаки цієї катастрофи. П’єру один з братів-масонів відкрив таке, виведене з Апокаліпсиса Іоанна Богослова, пророцтво щодо Наполеона.

В Апокаліпсисі, в розділі тринадцятому, стиху вісімнадцятому сказано: «Здє мудрість єсть; іже імать ум да сочтет число звірино: число бо человіческо єсть і число єго шістсот шістдесят шість».

І того ж розділу в стиху п’ятому: «І дани биша єму уста глаголюща велика і хульна; і дана бисть єму область творити місяць чотири-десять два».

Французькі букви, подібно до єврейського числозображення, за яким першими десятьма буквами означаються одиниці, а іншими десятки, мають таке значення:

Коли написати за цією азбукою цифрами слова l’Empereur Napoléon[49], виходить, що сума цих чисел дорівнює 666 і що тому Наполеон є той звір, про якого провіщено в Апокаліпсисі. Крім того, коли написати за цією ж азбукою слова quarante deux[50], тобто межу, яку було покладено звірові глаголати велика і хульна, сума цифр, що зображують quarante deux, знову дорівнює 666, з чого виходить, що межа Наполеонової влади настане в 1812 році, в якому французькому імператорові мине 42 роки. Пророцтво це дуже вразило П’єра, і він часто ставив собі питання про те, що саме покладе край владі звіра, тобто Наполеона, і на підставі тих самих зображень слів цифрами та обчислень намагався знайти відповідь на питання, що цікавило його. П’єр написав у відповідь на це питання: l’Empereur Alexandre? La nation Russe?[51] Він обчислив букви, але сума цифр виходила значно більша або менша за 666. Одного разу, займаючись цими обчисленнями, він написав своє ім’я — Comte Pierre Besouhoff; сумма цифр теж зовсім не вийшла. Він, змінивши орфографію, поставив z замість s, додав de, додав aritcle[52] le і все не одержував бажаного результату. Тоді йому спало на думку, що коли б шукана відповідь на питання й містилася в його імені, то у відповіді неодмінно була б названа його національність. Він написав Le Russe Besuhof[53] і, порахувавши цифри, дістав 671. Лише 5 було зайвих; 5 означає «е», те саме «е», яке було відкинуто в article перед словом l’Empereur. Відкинувши так само, хоч і неправильно, «е», П’єр дістав шукану відповідь l’Russe Besuhof, що дорівнює 666. Відкриття це схвилювало його. Як, яким зв’язком був він з’єднаний з великою подією, провіщеною в Апокаліпсисі, він не знав; але він