Читати книгу - "Війна і мир 3-4"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ангіни,
330
лейб-медик королеви іспанської
331
візітів співчуття,
332
проте, хоч іноземець, росіянин у глибині душі,
333
нашим найласкавішим володарем
334
полум’я якої освітлювало його шлях.
335
горя
336
— Ви привезли мені погані вісті, полковнику?
— Дуже погані, ваша величність, залишення Москви.
— Невже віддали мою древню столицю без битви?
337
— Чи вступив ворог у місто?
— Так, ваша величність, і в цю хвилину Москва являє собою згарище. Я залишив її охоплену полум’ям,
338
— З усього, що відбувається, я бачу, полковнику, що провидіння вимагає від нас великих жертв. Я ладен скоритися його волі; але скажіть мені, Мішо, якою залишили ви армію, коли вона без битви покидала свою древню столицю? Чи не помітили ви в ній занепаду духу?
339
найласкавішого володаря,
340
— Государю, чи дозволите ви мені говорити одверто, як личить прямому воїнові?
— Полковнику, я завжди цього вимагаю,
341
Не приховуйте нічого, я неодмінно хочу знати всю правду.
342
гри слів.
343
— Государю! Я залишив усю армію, починаючи з начальників і до останнього солдата, без винятку, у великому, розпачливому страху...
344
— Як так?
345
Хіба мої росіяни можуть занепасти духом перед невдачею... Ніколи!
346
— Государю, вони бояться лише того, щоб ваша величність з добрості душі своєї не вирішили укласти миру. Вони горять від нетерпіння знову битися і довести вашій величності жертвою свого життя, наскільки вони віддані вам!..
347
— Ви мене заспокоюєте, полковнику!
348
— Ну, то повертайтеся в армію,
349
скажіть хоробрим людям нашим, скажіть усім моїм підданим, скрізь, де ви проїдете, що, коли в мене не буде більше жодного солдата, я сам стану на чолі моїх любих дворян і добрих селян і вичерпаю таким чином останні засоби моєї держави. Цих засобів більше, ніж думають мої вороги,
350
Але якби призначено було божественим провидінням,
351
щоб династія наша перестала царювати на престолі моїх предків, тоді, вичерпавши всі засоби, що є в моїх руках, я відпущу отаку бороду і скоріше піду їсти саму картоплю з останнім з моїх селян, ніж вирішу підписати ганьбу моєї батьківщини і мого дорогого народу, жертви якого я вмію цінити!..
352
— Полковнику Мішо, не забудьте того, що я вам сказав тут; можливо, ми коли-небудь згадаємо про це з приємністю... Наполеон або я... Ми більше не можемо царювати разом. Я знаю його тепер, і він мене більш не обмане...
353
хоч іноземець, проте росіянин у глибині душі — відчув себе в цю урочисту хвилину захопленим з усього того, що він почув,
354
— Государю! Ваша величність підписує в цю хвилину славу свого народу і визволення Європи!
355
краще пізно, ніж ніколи,
356
поганий тон,
357
тіточко,
358
мій друже. Ти занадто впадаєш коло тієї білявої.
359
— Друже мій,
360
На все є манера,
361
яку врятував з полум’я.
362
тим, який не хоче назвати свого імені.
363
— Хто ви такий?
364
— Ви не могли мене знати, генерале, я ніколи не бачив вас...
— Це російський шпигун.
365
— Ні, ваша високість... Ні, ваша високість, ви не могли мене знати. Я офіцер міліції, і я не виїжджав з Москви.
— Ваше ім’я?
— Безухов.
— Хто мені доведе, що ви не брешете?
— Ваша високість!
366
— Чим ви доведете мені правдивість ваших слів?
367
— Ви не те, що ви кажете,
368
— Так, звичайно!
369
— Стрільці 86-го полку, вперед!
370
— Це навчить їх підпалювати,
371
— Дитино моя! Я вас люблю і знаю давно.
372
— Спасибі, любий друже, що приїхала.
373
«Князю Кутузов, посилаю до вас одного з моїх генерал-ад’ютантів для переговорів з вами про багато важливих справ. Прошу вашу світлість вірити всьому, що він вам скаже, особливо коли висловлюватиме вам почуття поваги і особливої шани, які я почуваю до вас з давнього часу. За цим благаю бога, щоб він зберіг вас під своїм священним покровом. Москва, 30 жовтня, 1812.
Наполеон».
374
«Мене прокляли б, якби вбачали в мені першого призвідцю будь-якої угоди: така воля нашого народу».
375
Перша колона йде
376
друга колона йде
377
перша колона іде
378
мародерствувати
379
повернути назад попів
380
Дім моєї матері,
381
Підносячи вжиття цих заходів дією, гідною його і французької армії, він наказав роздати допомогу погорілим. Але що харчі були занадто дорогі для того, щоб давати їх людям чужої землі і здебільшого вороже настроєним, то Наполеон вирішив, що краще дати їм грошей, щоб вони здобували собі продовольство на стороні; і він наказав наділяти їх паперовими карбованцями.
382
і геній його ніколи не винаходив нічого більш глибокого, більш майстерного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна і мир 3-4», після закриття браузера.