Читати книгу - "Червоний Дракон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ґрем поїхав від будинку до шосе, заміряючи відстань одометром. Рушив по шосе на південь і звернув на просіку, яку бачив на карті. Знову відміряючи відстань, він повільно їхав, доки одометр показав, що автівка опинилася навпроти будинку Джекобі по інший бік лісу.
Дорожнє покриття закінчувалося при житловому комплексі для бідних – такому новому, що його ще не встигли позначити на карті Ґрема. Він зупинився на паркінгу. Більшість машин там були старі й просідали на старих ресорах. Дві автівки стояли на цеглинах.
Чорношкірі діти грали в баскетбол на голій землі навколо єдиного кільця без сітки. Ґрем усівся на крило свого автомобіля, аби трохи поспостерігати за грою.
Йому хотілося зняти куртку, проте він знав, що револьвер 44 Special і плаский фотоапарат привертатимуть увагу. Він завжди відчував дивне зніяковіння, коли люди дивилися на його пістолет.
Восьмеро гравців однієї команди були у футболках. У команді без футболок Ґрем нарахував одинадцять хлопців, усі вони грали одночасно. Суддівство чинилося шляхом гучних вигуків.
Малий хлопець без футболки, якого шпурнули на землю, обурено потупав додому. Підкріпившись печивом, він повернувся й знову пірнув у юрбу.
Крики й стукіт м’яча підняли Ґрему настрій.
Єдине кільце, єдиний м’яч. Він знов зачудувався, як багато речей було в Лідсів. І в Джекобі теж, якщо вірити звіту поліції Бірмінгема, в якому вони виключили пограбування. Човни й спортивне знаряддя, обладнання для кемпінгу, фотоапарати, рушниці й вудки. Ось іще одна спільна риса цих двох родин.
Слідом за думкою про живих Лідсів і Джекобі прийшла думка про те, що з ними сталося опісля, і Ґрем більш не зміг дивитися баскетбольний матч. Він глибоко вдихнув і рушив через дорогу до темного лісу.
Підлісок, такий густий на окраї соснового гаю, порідшав, коли Ґрем зайшов під глибоку тінь і тепер із легкістю пересувався по соснових голках. Повітря було тепле й нерухоме. Блакитні сойки провіщали його прихід.
Положистий спад вів до пересохлого русла струмка, де росло кілька кипарисів, а в червоній глині лишилися відбитки слідів єнотів і польових мишей. У руслі також знайшлися сліди людських ніг, деякі з них – дитячі. Усі були запалі й закруглені, їх тут зоставили кілька дощів тому.
Після пересохлого русла ґрунт знову йшов угору, перетворившись на піщаний суглинок, такий догідний для папороті попід соснами. Ґрем дерся на спеці вгору, доки побачив просвіток за деревами на краю лісу.
Між стовбурами виглядав горішній поверх будинку Джекобі.
Знову підлісок у людський ріст заввишки, що тягнувся від гаю до заднього паркану Джекобі. Ґрем проліз крізь зарості й зупинився перед парканом, оглядаючи подвір’я.
Зубний ельф міг зупинитися біля багатоквартирного будинку й пройти крізь гай до підліску за будинком. Міг заманити кота в чагарник і задушити. Міг проповзти на колінах, тримаючи в одній руці безживне тільце, а другою торкаючись паркану. Ґрем подумки побачив у повітрі кота, який так і не перевернувся, щоб устати на лапи, а натомість із гупанням упав на спину в подвір’ї.
Зубний ельф зробив це вдень – діти не змогли б знайти й поховати кота вночі.
І він чекав, хотів подивитися, як вони знайдуть тварину. Невже він до кінця дня сидів у задушливому чагарнику? Біля паркану його помітили б крізь штахети. Аби побачити подвір’я здаля, він мав би стати серед чагарнику й повернутися обличчям до вікон будинку, при тому що сонце світило би просто на нього. Ясна річ, він мав повернутися до гаю. Що Ґрем і зробив.
У поліцію Бірмінгема не дурнів набирали. Ґрем бачив, де саме вони просувалися чагарником, прочісуючи територію згідно з протоколом. Це було ще до того, як знайшли кота. Вони шукали зачіпки, покинуті речі, сліди, але не спостережний пункт.
Він заглибився на кілька ярдів у ліс за будинком Джекобі й став повільно походжати туди й сюди у розсіяній тіні дерев. Спершу він дістався підвищення, з якого було частково видно подвір’я, а тоді неквапливо спустився до межі лісу.
Він шукав уже понад годину, коли в око впало світло, що блимнуло при землі. Упустив його, потім знову знайшов. То було кільце від бляшанки з холодливим напоєм, яке наполовину стирчало з-під листя під в’язом, одним із небагатьох, що росли між соснами.
Він запримітив кільце з відстані восьми футів і не наближався до нього ще хвилин п’ять, оглядаючи землю навколо дерева. Присів й почав розгрібати перед собою листя, просуваючись до дерева навприсядки по стежині, яку сам собі розчистив, аби не зіпсувати імовірних слідів. Не поспішаючи, повідгортав усе листя навколо стовбура. На землі не лишилося жодних відбитків через килим із торішньої опалої листви.
Біля алюмінієвого кільця він знайшов висохлий недогризок яблука, який уже майже доїли мурахи. Птахи повикльовували насіння. Ґрем оглядав землю ще хвилин десять. Зрештою він сів долі, випростав затерплі ноги й похилився спиною на стовбур дерева.
У жмуті сонячного проміння роїлася хмара мошви. По нижньому боці листячка совала гусінь.
На гілці над головою Ґрема виднілася грудка червоної глини зі струмка, яка лишилася від чийогось чобота.
Ґрем повісив куртку на віття й почав обережно лізти вгору з протилежного боку дерева, поглядаючи з-за стовбура на гілки понад тою грудкою глини. На висоті 30 футів він знову зазирнув за стовбур – і ось він, будинок Джекобі, за 175 ярдів44 від дерева. З такої висоти дім мав інакший вигляд, тепер у колірній гаммі переважало забарвлення даху. Було добре видно заднє подвір’я та просвіт між надвірними будовами й парканом. За допомогою пристойного польового бінокля можна було б розрізнити вирази облич.
Ґрем чув далекий гул автостради, ще далі лунав гавкіт бігля, що гнав звіра. Цикада завела своє оглушливе, мов від пилки, цвірчання, яке поглинуло всі інші звуки.
Товста гілка одразу над головою Ґрема з’єднувалася зі стовбуром під прямим кутом відносно будинку Джекобі. Він підтягнувся й перехилився на інший бік дерева, аби роздивитися її ближче.
Біля щоки виявилася бляшанка з-під газованки, яку хтось встромив у розщілину між гілкою та стовбуром.
– Чудово, – прошепотів Ґрем у кору. – О Господи Ісусе, так. Ану, бляшаночко.
Проте бляшанку могла лишити й дитина.
Він видерся ще вище своїм боком стовбура – небезпечна справа, бо ставати доводилося на дрібні гілочки, –
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний Дракон», після закриття браузера.