Читати книгу - "Червоний Дракон"

– А як ви його продасте до офіційного затвердження заповіту?

– Підписати угоду до затвердження я не можу, але ж це не означає, що я не повинен підготуватися. Люди можуть заселитися на підставі протоколу про взаємну згоду40. Мені ж треба щось робити. Мій діловий партнер володіє пакетом акцій, і той відсоток накопичується весь день і всю ніч, поки ти спиш.

– Хто виконавець заповіту містера Джекобі?

– Байрон Меткаф, фірма Меткафа й Барнза. Скільки ви плануєте там пробути?

– Не знаю. Доки не закінчу.

– Можете вкинути ключ у поштову скриньку. Аби сюди не повертатися.

Коли Ґрем під’їжджав до будинку Джекобі, його охопило тоскне відчуття, що сліди вже захололи. Оселя стояла мало не за межами міста, на нещодавно поглиненій території. Раз він зупинився біля шосе, щоб звіритися з картою, і тільки потім знайшов поворот на асфальтовану другорядну дорогу.

Відтоді, як їх убили, минуло більше місяця. Чим він тоді займався? Ставив пару дизельних двигунів на 65-футовий корпус яхти «Рибович»41, махав Арʼязі на крані, щоб той спустив вантаж іще на півдюйма. Увечері прийшла Моллі, і він, Моллі та Арʼяґа сіли під навісом у недобудованій кабіні човна й узялися за великі креветки, що їх купила Моллі, та за холодне пиво Dos Equis. Арʼяґа пояснював, як найкраще чистити лангустів, малював у стружці на палубі хвостові плавці, а сонячне світло відбивалося від поверхні води й вигравало на черевцях чайок, що гойдалися на хвилях.

Кондиціонер пустив струмінь води просто Ґрему на груди, і він знову опинився в Бірмінгемі, де не було жодних креветок або чайок. Він кермував автівкою, праворуч простягалися лісисті ділянки й пасовиська з козами й конями, ліворуч – Стоунбридж, старий житловий квартал з елегантними оселями й будинками, що належали кільком багатіям.

Вивіску агентства нерухомості він запримітив зі ста ярдів42, ще не під’їхавши до місця. Оселя Джекобі була єдиним будинком з правого боку від дороги. Від смоли пеканових горіхів, що росли вздовж під’їзної доріжки, гравій став липким і торохкотів під бризковиками автомобіля. Тесля на драбині встановлював на вікна ґрати. Робітник підняв руку на знак привітання, коли Ґрем вирушив в обхід будинку.

Вистелене плиткою патіо побіч дому притіняв великий дуб. Уночі дерево мало застувати світло від потужного ліхтаря в бічному подвір’ї. Саме звідти й зайшов Зубний ельф, крізь відкотні скляні двері. Ті двері вже замінили на нові, алюмінієва рама блищала, з неї ще не встигли віддерти стикер виробника. Відкотні двері були захищені новими воротами з кутого заліза. Двері до підвалу також були нові – щитові, сталеві, на засувці. На плитці в ящиках лежали деталі для гідромасажної ванни.

Ґрем зайшов усередину. Гола підлога й задушливе повітря. У порожньому будинку відлунювали його кроки.

Нові дзеркала у ванній кімнаті ніколи не відбивали облич Джекобі чи вбивці. На кожному була біла кошлата пляма від наліпки з ціною. У кутку хазяйської спальні лежала згорнена захисна плівка. Ґрем сидів на ній, аж поки сонячні промені, що проходили крізь голі вікна, не пересунулися на відстань однієї мостини.

Тут нічого шукати. Більше нема чого.

Якби він прийшов сюди одразу після вбивства Джекобі, то чи врятувало б це життя Лідсам? Ось про що думав Ґрем. Приміряв цей тягар на себе.

Тягар не полегшав, навіть коли він вийшов із будинку й знов опинився просто неба.

Згорбивши плечі й сховавши руки в кишені, Ґрем стояв у тіні пекану й дивився на довгу під’їзну путь, що виходила на дорогу перед будинком Джекобі.

Як Зубний ельф дістався дому Джекобі? Мав би приїхати на машині. Де він припаркувався? Гравійна доріжка зчинила б забагато шуму під час таких нічних відвідин, подумав Ґрем. У поліції Бірмінгема з ним були не згодні.

Він спустився під’їзною до узбіччя. З обох боків асфальтованої дороги, скільки око сягало, тяглися кювети. У принципі, можна було переїхати кювет і сховати автомобіль у кущах на боці Джекобі – за умови, що земля суха й тверда.

Через дорогу, просто навпроти будинку Джекобі, розташовувався єдиний вхід до Стоунбриджа. Вивіска попереджала про те, що в Стоунбриджі працює приватна патрульна служба. Там би помітили незнайомий транспортний засіб. Паркінг у Стоунбриджі відпадає.

Ґрем повернувся до будинку й з подивом виявив, що телефон і досі працює. Він зателефонував у Бюро погоди й дізнався, що за день до вбивства Джекобі випали три дюйми дощу. Отож, у кюветах стояла вода. Зубний ельф не ховав свою автівку біля асфальтованої дороги.

Кінь на пасовиську біля подвір’я Джекобі тримав крок із Ґремом, поки той ішов уздовж біленого паркану до задньої частини ділянки. Він пригостив коня льодяником «Лайф-Сейвер» і лишив тварину на розі, продовживши ходу між парканом і надвірними будівлями.

Ґрем зупинився, помітивши в землі западину, – саме там діти Джекобі поховали свого кота. Коли вони разом зі Спрінґфілдом міркували про це в поліцейському відділку Атланти, то йому уявлялися білі надвірні будівлі. Насправді вони виявилися темно-зеленими.

Діти загорнули кота в кухонний рушник і поховали його в коробці з-під взуття, вклавши тварині між лап квітку.

Ґрем поклав руку на паркан, похилився на нього чолом.

Поховання домашнього улюбленця, похмурий обряд родом із дитинства. Батьки повертаються до будинку, стидаються молитися. Діти поглядають одне на одного, віднаходять силу волі в тому місці, де втрата лишила діру. Дівчинка схиляє голову, потім – решта, лопата вища за будь-кого з них. Потім – дискусія: потрапив кіт на небо до Бога й Ісуса чи ні, і певний час діти не підвищують голосів.

Поки Ґрем стояв там і сонце нагрівало потилицю, до нього прийшла впевненість: Зубний ельф убив кота – це безперечно, і так само безперечно, він спостерігав, як діти його ховали. Мусив спостерігати, якщо тільки знайшлася така можливість.

Він не їздив сюди двічі: один раз – аби вбити кота, другий – заради Джекобі. Він приїхав, убив тварину й дочекався, доки її знайдуть діти.

Де саме дітлахи знайшли кота, визначити було неможливо. Поліція не виявила жодної людини, яка б розмовляла з Джекобі після полудня, приблизно за десять годин до їхньої смерті.

Як Зубний ельф сюди дістався, де він чекав?

За парканом позаду будинку починався чагарник, зарості висотою в людський зріст простягалися на тридцять ярдів43 до дерев. Ґрем витягнув із задньої