Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Все це у серце добре вклади, щоб тебе ізненацька
Не перестріла ні світла весна, ані сльоти похмурі.
В кузні на лаву не присідай, не шукай, де в теплі б ти
Міг побазікать[168] собі, коли холод завадою в праці:
Хто роботящий — знайде для себе й удома роботу.
Дбай, аби під час лихої зими ти не втрапив у скруту:
Ноги припухлі худими руками обмацувать будеш.
Часто нероба, пусту підживляючи в серці надію,
Геть обіднівши, на негодящі пускається вчинки.
/500/ Мало ж добра в тій надії[169], якою бідак себе тішить,
Сівши десь поміж базік, хоч у рот що вкинуть не має.
Слуг попереджуй своїх, дарма що спека надворі:
«Літо не завше грітиме вас — наладжуйте хижі!»
Місяць Ленáйон[170] — пора, коли часто гине худоба.
Бійся його й морозів, що лютують тоді, як шмагає
Землю Борей, що із Фракії дме, годувальниці коней,
Високо в морі широкому буйні збиваючи хвилі,
Ревом до нього земля й ліси озиваються ревом,
Валить висококронні дуби й розложисті сосни
/510/ Він і схилами гір, де на землю впаде живодайну,
Ліс же — дерев незчисленних стогоном відповідає.
Звірі — й ті тремтять усім тілом, хвоста підібгавши,
Навіть порослі шерстю густою: проймає їх вітер
Наскрізь, аж до кісток, хоча груди їхні — у кудлах.
Пройме й волові шкуру Борей — нема йому стриму.
Й кіз, хоч які патлаті вони, заморозити може,
Кіз, але — не овець: аж надто густа у них вовна.
Старшу людину підтюпцем біг хіба що врятує,
Й дівчині він не страшний, хоча шкіра ніжна у неї:
/520/ Дома вона, у теплі, коло матері перебуває —
Ще ж їй чужі Афродіти діла, золотої богині;
Тіло, неторкане ще, омивши й оливкою потім
Гарно змастивши, лягає до сну вона в дальній кімнаті,
В пору зимову, коли, без вогню, в убогому схові
Ногу безкосте[171] гризе; йому ж бо там сонце не вкаже,
Де б яку можна поживу знайти: воно об ту пору —
Звернене ген, де оселі й міста темношкірого люду;
Еллінам всім воно скупо в ті дні свого світла вділяє.
Все, що у лісі тоді, хай рогате воно хай безроге,
/530/ Тільки зубами подзенькує, схову шукаючи в хащах.
Кожне створіння лиш одного усім серцем жадає:
Десь у ярузі знайти укриття чи у скельній печері.
Люди ж тоді до триногих істот якихось подібні[172]:
Мовби хто спину переламав, голова до землі аж
Звішена; так і бредуть, білий сніг щоб не сік їм у вічі.
Ось який одяг я б радив тобі для захисту тіла:
Плащ м’який одягай і довгий хітон, аж по стопи,
Що по основі рідкій його ткали грубою ниттю.
Добре ним обгорнись, аби не тремтіло й волосся,
/540/ Щоб не стояло воно сторчма по цілому тілі.
В шкуру й ноги взувай, з бика убитого шкуру,
Виклади й шерстю, щоб до ноги пасувало, взуття те.
Шкурки козлят, із першого приросту, тільки-но холод,
Ти позшивай сухожиллям бичачим, щоб міг собі плечі
Вкрити, коли піде дощ; на голову — вовняну шапку,
Гарно пошиту, бери, щоб вуха тобі не намокли.
Ранки холодні й тоді, як Борей влягається; з неба,
Де ще іскряться зірки, спадає корисна для збіжжя
Мла, сприятлива тим, що в полі працюють, щасливі.
/550/ Вдосталь вологи набравшись із рік, одвічно текучих,
Понад землею, вітром підхоплена, — то вона часом
Землю вечірнім кропить дощем, а часом густою
Хмарою ген пролетить під тугим дихáнням Борея.
Впорай роботу заздалегідь — і додому поквапся,
Щоб і тебе той туман не вповив, опадаючи з неба,
Одягу не промочив на тобі й усього твого тіла.
Отже, гляди: найприкріший з усіх — той буряний місяць[173],
Прикрий він для отар, та й людині прикрий не менше.
Паші волам половину потрібно тоді, а людині —
/560/ Більше харчів; довга ніч, однак, помічницею буде.
Отже, обачливим будь, аж поки рік закруглиться,
З ніччю зрівняється день; земля, всього сущого мати,
Зродить ізнову прерізні плоди, годувальниця щедра.
А коли Зевс після сонцестояння зімкне шістдесяту
Днину, тоді, течію Океана лишивши священну,
Випірне й, світло своє на повну являючи силу,
На споночілому небі Арктур[174] заясніє уперше.
Потім, дочка Пандіона, ластівка[175] дзвінкоголоса,
Вісниця світла, з новою весною людей привітає.
/570/ Лози раніш підітни виноградні — так буде краще.
А як слимак-домоносець полізе з землі на дерева,
Щоб утекти від Плеяд, — виноградних лоз не обкопуй.
Час гострити серпи, спозаранку будити прислугу,
Сам не залежуйся, не розглядайсь, де б у затінку сісти, —
Жнивна ж пора, коли од спекоти аж морщиться шкіра.
Рухайсь тоді: рано-вранці ставши, з поля додому
Квапся звезти урожай, щоб було усього тобі доста.
Ранок, повір, — то добра третина всієї роботи;
Ранок — підмога в дорозі твоїй, у праці всілякій;
/580/ Ранок і будить, і кличе людей у дорогу рушати,
Він же й чимало волів під ярмо, орати, підводить.
А коли квітне будяк[176], а на дереві, десь поміж листом,
Сівши, цикада крильцями тре-лящить[177], не вгаває
Посеред літа у розпалі дня й найлютішої спеки, —
Кожна коза — найгладша тоді, вино — найсмачніше,
Найгарячіші жінки, а чоловіки — найслабкіші:
Сіріус геть ізсушив і голову
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла», після закриття браузера.