Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Й шкіра шорсткою стає. Ось тоді біля скелі якоїсь
Тіні шукай, біблінське вино[178] прихопивши й пухкенький
/590/ Хлібчик, і молока від кози, що малят не годує,
З ялівки трохи м’ясця, що травицю скубала в лісі,
Чи з козенят із першого приросту. В тіні попивши
Трохи вина, й від тієї поживи утішений серцем,
І повернувшись лицем до тугого дихання Зефіру,
Із джерела, що в жару не всихає й не каламутне,
Три частини до кухля черпай, вина — лиш частину.
Тільки-но вперше появиться в небі міць Оріона[179],
Слугам вели у цей день молотити священне Деметри
Зéрно на круглім і рівнім току, відкритім для вітру.
/600/ В зерновики позсипай тоді, що змолотив і відміряв.
А як усе вже збереш і складеш у комору пожитки,
Наймита, раджу, бездомного взяти і жінку бездітну:
Та, що годує дитину малу, — лиш завадою в домі;
Пса-гострозуба тримай і на корм йому не скупися,
Щоб із подвір’я той-хто-спить-вдень[180] чогось не поцупив.
Сіна й відходів усяких запас май, щоб годувати
Мулів своїх і биків. Хто трудивсь — колінам спочити
Хай тоді дасть і ярма з волів натруджених скине.
А коли Сіріус і Оріон[181] заблиснуть на небі
/610/ Й рожевоперста Еос[182] на Арктура глянути зможе,
Ось тоді, Персе, стинай і додому зноси виногрона.
Десять днів і десять ночей їх висушуй на сонці,
Зо п’ять — в тіні тримай, а на шостий — зливай уже в глеки
Ті Діоніса дари, нам солодкі. А коли, врешті,
Стануть Плеяди й Гіади[183] на заході й піде за обрій
Міць Оріона — з засівом новим, гляди, не спізнися:
Час для усіх робіт польових і пора є належна.
А коли в море тягне тебе, в небезпечні дороги, —
То, коли діви-Плеяди, тікаючи від Оріона
/620/ Грізної сили, пірнуть у замрячені моря глибини,
І зусібіч, не вгаваючи, стануть вітри налітати, —
Темному морю ввіряти судно тоді й не подумай —
Про обробіток землі пам’ятай, — така моя рада.
Добре камінням судно обклади зусібіч, як на берег
Витягнеш, щоб дощовиті вітри не знесли його в море.
Вибий і чіп, бо прогнити б могло од Зевсових ливнів.
Потім приладдя усі гарненько склавши у домі
І позгортавши як слід судна мореплавного крила[184],
Міцно збите стерно — завісь над огнищним димом.
/630/ Сам же вичікуй, коли для плавби наспіє година.
Щойно наспіла — в море спускай судно бистрохідне
З крамом таким, щоб із зиском додому його скерувати,
Як це і мій, і твій робив батько, Персе немудрий:
В море не раз він пускавсь, аби дома краще жилося.
Так він сюди раз прибув, подолавши обшири моря,
На смоляному судні з еолійської Кіми[185] відпливши.
Та не пересит гнав його в море, не статки-розкоші —
Скрутна година: Зевс на людей її часто зсилає.
От і осів він під Геліконом у вбогій місцині,
/640/ В Аскрі; зле тут взимі, гірко вліті, не солодко — завше.
Отже, за що б ти, Персе, не взявся, вмій пильнувати
Часу й пори, що так уже важить у мореплавстві.
Хай ти мале полюбляєш судно — завантажуй велике[186]:
Більшим буде вантаж — то більше матимеш зиску,
Тільки б недобрі вітри свої подуви погамували.
А як на злам голови у непевне пустишся море,
Щоб і борги скинуть з пліч, і з голодом діла не мати, —
Моря шумкого спробую викласти міри й закони,
Хоч ні на плаванні я, ні на суднах не розуміюсь.
/650/ В морі широкому я за життя свого якось не плавав,
Лиш один раз на Евбею — з Авліди[187]; колись тут ахейців
Буря звела: силу військ у священній зібравши Елладі,
Рушили збройно на Трою вони, красунями славну.
Плив я туди, до Халкіди, на грища Амфідаманта[188]
Мудрого; там нагород було досить, що завчасу їх
Приготували духом великі сини того мужа.
Гимном я там переміг — отримав триніжок вухатий[189]
І посвятив його Музам співучим на Геліконі,
Бо ж вони вперше мене до дзвінкої покликали пісні.
/660/ Дещо лиш знаю про судна, кілками позбивані густо,
Та сповіщу, які мислі у Зевса-егідодержця,
Музи ж навчили мене незрівнянні гимни співати.
Як п’ятдесят минуло вже днів після сонцестояння
І до кінця добігає пора спекотлúвого літа,
Ось тоді й час у море пускатися смертному люду:
Цілим повернеш судно, не втоне й той, хто на ньому,
Сам Посейдон, землі потрясатель, хіба що зумисно
Хоче згубити когось, а чи Зевс, богів повелитель,
Добрий-бо хто чи лихий, — у їхніх руках його доля.
/670/ Подуви світлі тоді, та й море — тихе, безпечне.
Сміло тоді вітрам поручай судно бистрохідне,
В море спускай, усілякого краму напакувавши.
Та з поворотом не зволікай, скоріш повертайся,
Ні на вино молоде не чекай, ні на сльоти осінні,
Ні на дихання зими, на потужні подуви Нота —
Хвилі він гонить, шмагаючи їх осіннім, од Зевса,
Ливнем тугим, і море тоді — то одна небезпека.
Дехто пливе й навесні, коли на гілках смоківниці,
На самих кінчиках, перші, дрібні, що ледь розпустились,
/680/ Удовжину, мов воронячий слід, помітить листочки.
Знов тоді море доступним стає; плавба та, одначе,
Ой, нелегкою бува! Не схвалю я такої затії —
Серце до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла», після закриття браузера.